Презентація на тему:
Термометрія

Леція №6 Термометрія. Догляд за хворими з лихоманкою Пр Проф. кафедри внутрішньої медицини Пасєчко Н. В.

Термометрія - вимірювання температури тіла людини У здорової людини під пахвою температура тіла коливається в межах 36,4-36,8 С. Летальна максимальна температура тіла 42,5 С. Летальна мінімальна температура тіла коливається в межах 15-23 С. Температура, виміряна в прямій кишці, піхві, паховій складці, порожнині рота, на 0,2-0,4 С вища, ніж під пахвою. У дітей температура тіла дещо вища (у новонароджених вона досягає 37,2 С під пахвою), у похилому віці навпаки - знижена. У жінок температура залежить від фази менструального циклу: в період овуляції вона підвищується на 0,6-0,8 С. Добові коливання температури тіла 0,1-0,6 С. Максимальна температура реєструється в другій половині дня, між 17-ю і 22-ю год, а мінімальна - на світанку між 3-ю і 6-ю год.

Вимірюють температуру тіла медичним термометром. Це скляний резервуар, куди впаяні шкала і капіляр, що має на кінці розширення, заповнене ртуттю. При нагріванні ртуть піднімається у капіляр, залишаючись на рівні максимального підйому навіть при охолодженні і опускається тільки при струшуванні. Шкала термометра проградуйована від 34 С до 42 С з ціною поділки 0, 1 С. Зберігають медичні термометри у склянці, на дно якої кладуть шар вати і наливають дезінфікуючий розчин, наприклад, 0,5 % розчин хлораміну.

Після вимірювання температури у хворого термометр опускають у склянку з дезінфікуючим розчином, потім добре витирають і, струсивши ртуть нижче мітки 35 С, дають іншому хворому. Перед вимірюванням температури необхідно оглянути пахвову западину (для виключення місцевих запальних процесів ) і досуха витерти її. Термометр кладуть таким чином, щоб ртутний резервуар з усіх боків стикався з тілом. Вимірювання температури триває не менше ніж 10 хв. Між термометром і тілом не повинно бути білизни. Ослабленим хворим слід притримувати руку для фіксації термометра.

При вимірюванні температури в прямій кишці термометр змащують вазеліном або іншим жиром. Хворий лягає на бік і термометр вводять в пряму кишку на глибину 6-7 см. Після кожного вимірювання температури термометр миють теплою водою з милом і дезінфікують. При вимірюванні температури в ротовій порожнині термометр розміщують під язиком. Дітям частіше вимірюють температуру в паховій складці. Для цього ногу згинають у кульшовому суглобі так, щоб термометр знаходився в утвореній складці.

В стаціонарі температуру тіла вимірюють двічі на добу: між 6-ю і 8-ю годинами ранку та о 16-18-й годині дня.. За призначенням лікаря, щоб вловити максимальний підйом температури на протязі доби, вимірюють її кожні 2-3 год. Отримані дані реєструють у температурному журналі, а потім, переносять в температурні листки, вклеєні в карту стаціонарного хворого. Результати кожного вимірювання температури позначають точкою на перетині показників температури і дати та часу (ранок, вечір) вимірювання. Ламана лінія від з’єднання цих точок називається температурною кривою, яка має характерні особливості при деяких захворюваннях.

Для швидкого виявлення людей з підвищеною температурою тіла у великому колективі користуються полімерними пластинками, покритими емульсією з рідких кристалів “Термотест”. Пластинку прикладають до шкіри лобної ділянки. При температурі 36-37 С на пластинці зеленим кольором світиться буква “N” (Norma), а при температурі вищій 37 С - буква “F” (Febris). Рівень підвищення температури визначають медичним термометром.

За ступенем підвищення розрізняють: субфебрильну (37-38 ), помірно підвищену (38-39 ), високу (39-41 ), надмірно високу температуру (вище 41 ). Ступінь підвищення температури визначає особливості догляду за хворим. Важливе значення має визначення добових коливань температури або лихоманки. Розрізняють такі типи лихоманок.

Лихоманка постійного типу (febris continua): температура тіла встановлюється на високих цифрах, тримається довго, добові коливання її не перевищують 1 С. Може бути ознакою запалення легень, черевного тифу. Лихоманка ремітуюча, послаблююча (febris remittens): з різницею температури на протязі доби 1-2 С без зниження її до нормального рівня. Спостерігається при туберкульозі, гнійних захворюваннях.

Лихоманка переміжного, інтермітуючого типу (febris intermittens). Спостерігається короткочасне раптове підвищення температури до 39-40 С і швидке її зниження до нормального рівня. Підвищення температури, що повторюється через 2-3 дні, може бути ознакою малярії. Гектична або виснажлива лихоманка (febris hectica) - високе підвищення температури з різким на 3-4 С зниженням її до нормального рівня, а то і нижче, з виснажливим потовиділенням. Спостерігається при туберкульозі, сепсисі, лімфогранулематозі.

Зворотний тип лихоманки (febris inversus), коли вранішня температура вища і знижується до вечора. Може бути ознакою сепсису, туберкульозу, бруцельозу. Хвилеподібна лихоманка (febris undulans): спостерігається періодичне наростання температури з наступним її зниженням до норми і періодом нормальної температури тіла. Може бути ознакою лімфогранулематозу, бруцельозу. Гарячка поворотного типу (febris recurrens): раптове підвищення температури до 39-40˚С і вище, яке утримується декілька днів а потім раптово знижується до норми. Через декілька днів температурна крива знову показує новий період підйому температури. Характерна для поворотного тифу.

Лихоманка неправильного типу

Догляд за хворими з гарячкою Розрізняють три стадії гарячки: І - наростання температури тіла (цій стадії властиве переважання теплопродукції над тепловіддачею); ІІ - постійно підвищеної температури (характеризується певним балансом між теплопродукцією і тепловіддачею); ІІІ - зниження температури тіла (зменшується продукція тепла і зростає його віддача).

І стадія гарячки Клінічними проявами першої стадії є м’язове тремтіння, мерзлякуватість, болі у м’язах, головні болі, загальне нездужання, іноді блідість чи ціаноз кінцівок. Шкіра холодна на дотик, набуває вигляду гусячої. Догляд: хворого необхідно вкласти в ліжко, зігріти (обкласти грілками, напоїти гарячим чаєм, вкрити додатковою ковдрою).

ІІ стадія гарячки У другій стадії з припиненням підвищення температури м’язове тремтіння значно зменшується, блідість шкіри змінюється почервонінням. Хворий може скаржитися на біль голови, відчуття жару, сухість у роті. Шкіра гаряча, червона. При високій температурі тіла можливе марення. Ознаками інтоксикаційного делірію є поява особливостей в поведінці хворого: неспокій, плач, стогін, повторення тих самих запитань до персоналу, відмова від їжі, підвищена чутливість до шуму і світла. Потім хворий починає дрімати, мовчки лежить з широко відкритими очима пильно розглядаючи картини, які ввижаються йому. Може виникнути збудження: хворий зривається з ліжка, може зробити спробу вибігти на вулицю чи вискочити з вікна. На обличчі вираз страху і тривоги. Йому уявляються примарні картини, звірі, які вчиняють напад на нього.

Догляд у ІІ стадії Делірій небезпечний навантаженням на серцево-судинну систему і можливими небезпечними для життя хворого і оточуючих людей діями. У таких випадках установлюють індивідуальний пост. Ліжко розміщують далі від вікна і так, щоб до нього був доступ з усіх боків. З палати забирають всі зайві предмети, особливо гострі і ріжучі. Медична сестра контролює пульс, артеріальний тиск, дихання, колір шкіри і виконує лікарські призначення. При болю голови на лоб хворого можна покласти холодний компрес із змоченої в розчині оцту (2 столових ложки на 0,5 л води) лляної серветки, рушника або зробити холодне обгортання. На лоб хворого кладуть обгорнутий серветкою чи рушником міхур з льодом. Замість міхура з холодною водою чи льодом у разі необхідності використовують мішочки з сухим льодом “Пінгвін”, які попередньо охолоджують у морозильній камері. Дія цих мішочків зберігається 2-3 год, їх можна накладати на ділянку великих судин шиї, ліктьових згинів. Контролюють частоту пульсу і величину артеріального тиску. Часто стан серцево-судинної системи (особливо у хворих похилого віку) має вирішальне значення в прогнозі захворювання, тому необхідно вчасно призначати серцеві чи судинні засоби.

Застосування міхура з льодом при гарячці

Висока температура і її значні коливання спричиняють виснаження хворого. Щоб підвищити опірність організму, необхідно давати хворому легкозасвоювані харчові продукти високої енергетичної цінності у рідкому чи напіврідкому вигляді (дієта №13). У зв’язку із значним зниженням апетиту, харчування повинно бути частим (5-6 разів), при цьому їжу слід давати невеликими порціями, краще у години зниженої температури. Для дезінтоксикації організму хворий потребує великої кількості рідини у вигляді фруктових і ягідних соків, дегазованої мінеральної води.

Часто при високій температурі тіла виникають тріщини губ і кутків рота, які слід змащувати вазеліновою олією або гліцерином. Простерилізовані шпатель і пінцет з достатньою кількістю стерильних марлевих серветок вкладають на стерильний лоток. Ліки наливають у чашку Петрі. Затиснуту пінцетом серветку змочують ліками. Хворого просять відкрити рот і користуючись шпателем виявляють вражене місце слизової оболонки. До нього прикладають змочену ліками серветку. Для кожного місця ураження використовують свіжу стерильну серветку. Ротову порожнину споліскують або протирають слабким розчином натрію гідрокарбонату.

Необхідно стежити за тим, щоб хворий не скидав ковдру, а у палаті не було протягів. Лежачим хворим потрібен ретельний догляд за шкірою, який дасть змогу запобігти виникненню пролежнів. У разі виникнення закрепу ставлять очисну клізму. Хворому в ліжко подають судно і сечоприймач. При провітрюванні палати остерігаються протягів, хворого треба вкрити ковдрою, а голову прикрити рушником. Протягом періоду лихоманки хворому призначають ліжковий режим.

ІІІ стадія гарячки Перебіг періоду зниження температури тіла буває різний. Повільне зниження температури впродовж декількох днів називається лізисом. Швидке, на протязі однієї доби (часто за 5-8 год), зниження температури з високих величин до нормальних і навіть субнормальних називається кризою.

Критичне зниження температури може супроводжуватися гострою судинною недостатністю, що проявляється: надмірним потовиділенням, блідістю шкіри іноді з ціанозом, зниженням артеріального тиску, почастішанням пульсу і зменшенням його наповнення, аж до появи ниткоподібного. Кінцівки стають холодними на дотик, шкіра покривається липким, холодним потом. При літичному зниженні температури тіла хворий відчуває загальну слабкість. Після того як температура знизилась він звичайно засинає

Догляд: при критичному зниженні температури тіла хворого медична сестра контролює властивості пульсу і величину артеріального тиску. За необхідності слід застосовувати засоби інтенсивної терапії, зокрема невідкладне введення судинних засобів (мезатон, кофеїн, адреналіну гідрохлорид). Пацієнтові кладуть грілки до ніг, з-під голови забирають подушку або піднімають нижній кінець ліжка, дають пити гарячий чай чи каву. При надмірному потовиділенні хворого витирають, змінюють натільну і постільну білизну. На ніч залишають декілька запасних пар білизни для заміни мокрої.

Дякую за увагу!