Презентація на тему:
Розвиток історії театру

Історія театру Підготувала: Вчитель художньої культури Василівської загальноосвітньої І-ІІІ ступенів школи № 1 Полежаєва Т.О.

Театр Синтетичний вид мистецтва, засобом виразності якого є сценічне дійство, що виникає в процесі гри актора перед публікою.

Театральне мистецтво є синтетичним за своєю природою. Його твори містять у собі практично всі інші мистецтва: літературу, музику, образотворче мистецтво, хореографію й ін.

Жанри театру: Драма Музичний театр Пантоміма Маріонетки Eпічний театр Комедія Рок-опера Народний театр Трагедія Театр абсурду Фентезі Трагікомедія

Найдавніші ритуально-обрядові, а потім фольклорні дійства були предтечами театру, вони проводилися у відповідних місцях — поляни, горби, гори, дороги, вулиці, селянські двори, самі будівлі і їх внутрішні приміщення виступали, водночас, й місцем лицедійства, й глядацькою залою. Аж ось, справжнім праобразом теперішнього класичного театру стали амфітеатри Елінів.

Давньогрецький театр (V ст. до н. е.). Грецькі будівлі театру називалися театрон («бачачи місце»). Театри були великі, розташовувалися на відкритому повітрі, тобто, побудовані на схилах пагорбів. Вони складалися з трьох основних елементів: орхестра, скена і театрон.

Руїни античного театру (Крим. Херсонес)

Античний театр (виникнення жанрів комедія, трагедія) Мельпомена Античні актриси Героїня драми сатирів Шкафчики для зберігання масок античного театру

Театри Стародавнього Риму Їх визначальним явищем стала, саме, популяризація театру, як мистецтва й культурної події по більшості тодішнього світу. Характеристики римських театрів схожі з раніше грецькими театрами, оскільки, значну частину архітектурного впливу римляни перейняли від греків. Театри вони були повністю закритими будівлями з усіх боків й мали, здебільшого, овальну форму.

Колізей

Часи Інквізицій Єлизаветинська епоха Це час нової структурної реформи театру. Опісля часів Релігійного фанатизму й гоніння лицедіїв, почалося невелике послаблення в громадах країн Європи. Тепер ключовим місцем зібрань людей, окрім церкви, знову виступили театри, правда, вони вже не мали сили та впливу збирати великі маси глядачів, тому почали використовуватися будівлі сановних та впливових жителів міст, які згодом дарували свої будівлі цим театрам, або ж залишали собі опіку над театральними трупами (зчаста самі королівські родини виступали в лиці таких меценатів, даруючи своїм громадам такі будівлі).

Виникнення театру на всіх континентах відбувалося однаково — у зв'язку з первісними ритуальними дійствами. Надалі у своєму розвитку театри різних країн ішли по різних шляхах.

Театр країн Далекого Сходу Цей театр завжди був адресований спокушеному, «присвяченому» глядачеві, здатному зчитувати складний символічний код пластики, жестикуляції, міміки. У цьому зберігаються традиції ритуальних дійств — діалогу з богами.

Японський театр Кабукі (виник в 1604 році)

Пекінська опера Поєднує в собі музику, вокальне виконання, пантоміму, танець і акробатику. Виникла наприкінці XVIII століття

Індійський театр танцю: часто сполучає в собі музику, танці й імпровізований діалог.

Середньовічний театр XIV-XV ст. Театральне мистецтво у Західній Европі розвивалося у творчості бродячих акторів: барди, рапсоди, шпільмани, жонглери.

Середньовічний театр Київська Русь: скоморохи - професійнi мандрівні співці й актори (лицедії), учасники свят, обрядів, ігор.

Італьянська комедія масок Дель Арт XVI-XVII ст. Різновид італійського імпровізованого народного театру доби Відродження, що успадкував традиції римської доби.

Головні маски: Арлекін, Коломбіна, П’єро, Пантолоне, Тарталья, Паяц

XVI-XVII ст. Україна Верте п — мандрівний театр маріонеток, поширений в Україні, в барокову добу (17-18 століття). Мав форму двоповерхового дерев'яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язаної до неї сатирично-побутову інтермедію.

Доба Відродження На рубежі 16-17 століть як окремий вид театру виокремлюється О пера (іт. opera — дія, праця, твір) — музично-драматичний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії.

Фойє Паризької опери, відкритої 1875 р.

XVII ст. у Франції балет відокремлюється в самостійний жанр В епоху Відродження балет в Італії використовується під час придворних бенкетів, свят тощо. Звідти він був перенесений Катериною Медичі у Францію. Балет переходить на професіональну сцену, де посідає певне місце в оперних і драматичних виставах. Французький балетмейстер Ж.-Ж. Новер широко застосував пантоміму як основу розвитку драматичної дії, перетворив балет у самостійний жанр з певним сюжетом.

Марія Салле відома французька балерина XVIII ст.

XIX століття Водеві ль (фр. vaudeville) — різновид легкої комедії з куплетами, які виконуються під музику. Водевіль був поширений в США і Канаді. У другій половині XVIII ст. водевіль став у Франції жанром професійного театру. В Росії він з'явився на початку XIX ст. Багато водевілей того часу отримали назву опер-водевілів. В Україні водевіль має і свої національні джерела, передовсім — інтермедії.

Водевіль

XIX ст. у Франції з'являється оперета Опере та (іт. operetta — маленька опера) — музично-сценічна вистава переважно розважального характеру, що поєднує монологічне і діалогічне мовлення з вокальною та інструментальною музикою, танцювальне мистецтво й естрадні прийоми.

Жак Оффенбах – французький композитор і музикант, родоночальник оперети

Кінець ХІХ початок ХХ ст. В США виникає мюзикл, вар’єте Вар'єте — вид розважальної програми, естрадного концерту, який складається з низки коротких номерів різних жанрів: пісень, танців, акробатичних номерів та номерів оригінального жанру, комічних сцен, реприз тощо, які представляє конферансьє. Мюзикл, як жанр виник в США у 1920-х роках. Мю зикл— музично-сценічна вистава, в якій поєднуються різноманітні жанри і виражальні засоби естрадної та побутової музики, хореографічного, драматичного і оперного мистецтва. Від оперети відрізняється наскрізним драматургічним розвитком, використанням вокально-хореографічних ансамблів, драматичним змістом.

Театр ХХ століття У Радянському Союзі театральне мистецтво було на досить високому рівні. Слід відзначити Великий драматичний театр у Ленінграді на чолі з Г. Товстоноговим, Московський театр на Таганці, головним режисером якого був Ю. Любимов, а в трупі театру працював В. Висоцький, МХАТ, театр "Сучасник" та деякі інші. На весь світ були відомі балетні трупи Великого театру в Москві, ленінградського Марийського театру, Київського театру опери та балету. Відомі балерини Г. Уланова, М. Плісецька, танцювальні колективи — ансамблі "Берізка", під керівництвом І. Мойсеева, ім. П. Вірського, хор ім. Г. Вірьовки.

Театр ХХ століття Фе дір Іва нович Шаля пін (13 лютого 1873 — 12 квітня 1938) — відомий оперний співак

Театр ХХ століття Плісецька Майя Михайлівна — радянська артистка балету, хореограф, письменник, актриса, народна артистка СРСР.

Костянтин Сергійович Станіславський (1863 – 1938) – режисер, актор, педагог, теоретик театру, почесний академік, народний артист СРСР- вважається засновником методології акторського перевтілення. Він вперше на російській сцені затвердив театральні принципи, яким наслідують уже майже 100 років: єдність художнього задуму, психологічна виправданість мізансцен, щирість (правдивість) акторських переживань.

Сучасний театр ( 3-D технології, лазерні шоу)

У театра великая будущность, как у всего, что имело великое прошлое. Карел Чапек