Презентація на тему:
Історія української культури 1

Історія української культури Лекція 1 Вступ до курсу

План Поняття “культури”, сучасні підходи до її інтерпретації та дослідження. “Історія культури” як наукова дисципліна, її предмет і метод. Історія української культури – загальна характеристика курсу, проблеми періодизації.

Основна література Історія української культури. / У 5-ти томах. – Т. 1. / Під ред. П.П. Толочка. – К., 2001. – С. 7 – 35. Культурология. (Учебное пособие). / Под ред. А. Радугина. – М., 1998. – С. 12 – 49. Современный словарь по культурологии. – Минск, 1999. – С. 288 – 305, 363 – 411. Українська культура. / Лекції за ред. Д. Антоновича. – К., 1993 – С. 17 – 25. *** Гердер Г.И. Идеи к философии истории человечества. – М., 1977. – С. 193 – 257. Історія Европейської ментальности./ За ред. П. Дінцельбахера. – Львів, 2004. – С.9 – 14. Кліфорд Гірц. Інтерпретація культур. (Вибрані ессе). – К., 2001. – С. 9 – 42. Панченко В.І. Принципи класифікації культурної еволюції та її основні етапи. / Історія світової культури. – Навч. Посібник під ред. Л. Левчук. – К., 2000. – С. 24 – 31. Хрестоматия по культурологии. (Учебное пособие) / Под ред. А. Радугина. – М., 1998. – С. 12 – 143. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. – К., 1992. – С. 13 – 23. Шинкаренко О.В. Природа і культура. / Історія світової культури. – Навч. Посібник під ред. Л. Левчук. – К., 2000. – С. 5 – 23.

Історія української культури. / У 5-ти томах. – Т. 1. / Під ред. П.П. Толочка. – К., 2001. – С. 7 – 35. Культурология. (Учебное пособие). / Под ред. А. Радугина. – М., 1998. – С. 12 – 49. Современный словарь по культурологии. – Минск, 1999. – С. 288 – 305, 363 – 411. Українська культура. / Лекції за ред. Д. Антоновича. – К., 1993 – С. 17 – 25.

Гердер Г.И. Идеи к философии истории человечества. – М., 1977. – С. 193 – 257. Історія Европейської ментальности./ За ред. П. Дінцельбахера. – Львів, 2004. – С.9 – 14. Кліфорд Гірц. Інтерпретація культур. (Вибрані ессе). – К., 2001. – С. 9 – 42. Панченко В.І. Принципи класифікації культурної еволюції та її основні етапи. / Історія світової культури. – Навч. Посібник під ред. Л. Левчук. – К., 2000. – С. 24 – 31. Хрестоматия по культурологии. (Учебное пособие) / Под ред. А. Радугина. – М., 1998. – С. 12 – 143. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. – К., 1992. – С. 13 – 23. Шинкаренко О.В. Природа і культура. / Історія світової культури. – Навч. Посібник під ред. Л. Левчук. – К., 2000. – С. 5 – 23.

Поняття “культури” – формування дефініцій Цицерон: Культура – це гармонія порядку, якого надає людина природі та матеріальному світові, будуючи міста, обробляючи поля, організовуючи взаємини у громаді. У такому тлумаченні поняття “культура” фактично є синонімом до поняття “цивілізація”

Поняття “культури” – формування дефініцій Просвітництво (С. Пуффендорф): Поняття “культура” трактувалося як плід творчої активності людського розуму – сили, здатної творити впорядкований і гармонійний світ, культивуючи за допомогою освіти, виховання, науки, мистецтва тощо корисні для людини і суспільства моральні, духовні, правові та інші цінності. У такому тлумаченні поняття “культура” було “унітарним” і пов’язувалося виключно з професійною діяльністю інтелектуалів, відтак з нього виключалися усі сфери діяльності “неосвічених” прошарків суспільства та “нецивілізованих” народів.

Поняття “культури” – формування дефініцій Преромантизм (Й.Г. Гердер): культура – це духовна діяльність усього людства, у т.ч. “неосвічених” прошарків населення та “нецивілізованих” народів. Національна культура народжується і визначається буттям етносу, природою і життєвими умовами, в яких він існує та розвивається. Загальнолюдська культура – це сума різноманітних національних культур. Таке трактування культури є не унітарним, а диференційованим. Вперше виникає поняття “національної” культури та зявляється інтерес до т.зв. “народної” (непрофесійної) культури.

Поняття “культури” – формування дефініцій Романтизм (Шеллінг): культура – глобальна динамічна єдність, у якій усе взаємопов’язане та взаємодіє у всеохоплюючому русі, це і породження творчих сил природи, і творіння людського духу, через який діють названі сили, це вищий вияв природи і апогей її творчих зусиль. В романтизмі усталюється поняття “національної” культури, а уявлення про культуру як явище набирає всеохоплюючого “космічного” характеру.

Поняття “культури” – формування дефініцій Позитивізм (Е. Тайлер): “Культура, або цивілізація – є складною цілістю, яка об’єднує науку, вірування, мистецтво, право, мораль, звичаї, а також усі інші здібності й навички, здобуті людиною як членом суспільства”. Таке визначення культури утверджує її суспільну природу і в основному зберегло своє значення і до сьогодні, звужуючись або розширюючись у залежності від наукових інтересів та концепцій дослідників.

Сучасні підходи до визначення поняття “культура” Еволюціонізм – культура розуміється як наслідок всезростаючого впливу людини на оточення. Дистрибутивний підхід – культура трактується як інтегральна сила духовних здобтків відносно відокремлених етносів. Нормативний підхід – культура розглядається як система позитивних цінностей.

Сучасні концепції інтерпретації та дослідження культури Еволюціоністсько-антропологічні концепції культури дають можливість дослідити ту чи ту культуру в її історико-генетичному, естетичному та предметно-матеріальному планах, окреслити внутрішні історико-типологічні зв’язки з іншими культурами, зосередити увагу на найцінніших національних духовних звершеннях, здійснити їх попередню класифікацію. Недоліком таких концепцій є надмірний емпіризм, що не дає можливості встановити глибинний взаємозв’язок окремих культурних явищ між собою чи поставити їх у контекст розвитку суспільства.

Сучасні концепції інтерпретації та дослідження культури Людиномірні концепції культури (дистрибутивний підхід) сконцентровані на вирішенні проблеми людина – культура – суспільство. До цієї групи концепцій належать: діяльнісна та особистісно-атрибутивна (людина – головний суб’єкт культури) суспільно-атрибутивна (визначальним є рівень духовного розвитку суспільства у цілому в певну добу).

Сучасні концепції інтерпретації та дослідження культури Інформаційно-знакова концепція культури (семіотика) розглядає різні культури як “сукупність знакових систем”, вивчає інструменти передавання інформації. Знаки і символи в ній розглядаються як універсальні елементи, що складають кодову систему культури. Ця концепція мала великий вплив на формування духовної культури другої пол. ХХ ст. (особливо літератури, музики, мистеутва). Обмеженість цієї концепції полягає в тому, що вона не може охопити всіх аспектів діяльності людини.

Сучасні концепції інтерпретації та дослідження культури Культура як суспільна підсистема. Згідно з цією концепцією культура характеризується як динамічна в часі і просторі суспільна підсистема творення, зберігання, розподілу і поширення духовних цінностей, які формують і визначають інтелектуально-моральний клімат суспільства і впливають на його матеріальне, біологічне, суспільно-структурне і державно-управлінське існування. Попри деякий схематизм ця концепція дає можливість дослідити окремі складові національної культури у їх специфіці й цілісності, а до того ж у контексті світових духовних здобутків.

Предмет і метод “історії культури” як наукової дисципліни Предметом (об’єктом) дослідження історії культури є, власне, культура людства у всіх її проявах (тобто створена людством буттєва реальність, як матеріальна, так і духовна) Втім, нині існує низка окремих дисциплін, предметом яких є окремі явища культури, наприклад, етнологія чи різні “історії”: релігії, мистецтва, літератури, музики, філософії, права, суспільно-політичної думки, науки, техніки тощо.

Предмет і метод “історії культури” як наукової дисципліни Історія культури, враховуює результати досліджень у перечислених вище царинах, але не дублює їх, оскільки є узагальненою наукою, яка розглядає свій предмет не стільки з огляду на те, що саме відбувалося, скільки намагаючись знайти відповідь на питання “чому відбувалося саме так?”. Тобто, використовуючи визначення Ортеги-і-Гассета, можна сказати, що предметом історії культури є “система живих ідей, які притаманні кожному часові, ідей, якими час живе.”

Предмет і метод “історії культури” як наукової дисципліни Нині існує велика палітра “методологій”, якими проводятися дослідження з “історії культури. Найпоширеніші з них: позитивізм, структуралізм, історичний психоаналіз, екзистенційний, феноменологічний, цивілізаційний підходи тощо. При вивченні “Історії української культури” ми будемо здебільшого користуватися методами феноменологічної та цивілізаційної концепцій.

Періодизація історії української культури Культура прадавнього населення українських земель (до Х ст. н.е.). Культура Київської Русі. Культура України XIII – XVI ст. Українська культура XVII ст. (українське бароко). Українська культура XVIII ст. (просвітництво та преромантизм). Культура України першої пол. ХІХ ст. (романтизм). Культура України другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст. Українська культура радянського періоду. Український постмодерн (сучасна українська культура).