Презентація на тему:
Балет

Балет – загадковий. Його визнає багато хто, а розуміють лише обрані. Виконали: Учениці 7-Б класу Гімназії №2 Вовк Лілія Глуханюк Анастасія

Балет - вища щабель хореографії, у якому танцювальне мистецтво піднімається рівнямузикально-сценического уявлення. Термін «балет» виник ренесансної Італії XVI столітті та позначав не спектакль, а танцювальний епізод.

Балет — синтетичне мистецтво, у якому танець - головне виразне засіб балету, тісно пов'язані з музикою, з драматургічною основою — лібрето, зі сценографією, з роботою костюмера,художника-осветителя тощо. Балет сповнений багатоманітністю: сюжетний — класичний оповідний багатоактний балет,драмбалет; безсюжетний —балет-симфония,балет-настроение, мініатюра. За жанром балет то, можливо комічним, героїчним, фольклорним.

Біля колиски російського балету У переведенні з латини мови саме слово «класичний» означає «зразковий». Класичними ми називаємо зразкові, видатні, загальновизнані твори літератури і мистецтва, мають неминущу цінність для національної та світової культури. Класичними ми називаємо і кращі, першокласні балетні спектаклі – зарубіжні, російські, радянські. Там їх творців балетмейстерів зараховуємо до класикам хореографії.

Російськими балетмейстерами створено своєрідні, неповторно прекрасні спектаклі. І недаремно багато театрів світу беруть у свій репертуар такі балети, як «Спляча красуня», «Лебедине озеро», «Шопеніана» та інші.

ПротягомXVII—XVIII століть російський балет пройшов великий і важкий шлях формування, прагнучи визначитися як жанр театрального видовища, незалежний від опери чи драми.

Будучи переважно придворним мистецтвом, орієнтуючись у питаннях репертуару й виконавського стилю на смаки дворянській публіки, російський балет тим щонайменше зберігає окремі самобутні якості і негативні риси, які відрізняють його від західноєвропейського балету. Національні особливості російського балету найбільше даються взнаки в інтермедіях і дивертисментах, які входять в уявлення російської комедії і комічної опери. Мистецтво народних танців постійно впливає на виконавчу манеру російських танцівників.

Майбутнє російського балету забезпечувалося і представника солідної організацією балетного освіти, постійним вихованням молодих артистичних сил. Наприкінці XVIII століття російський балет зайняв позиції, які сприяли його подальшому вдосконалення і зростанню. На межі XVIII— XIX століть у ньому виникли такі хореографи і танцівники, чиї прізвища прославилися у російській і світова історії балетного театру.

Перші кроки російського балету Першу балетну виставу «Балет про Орфея і Евридике» зіграли на сцені російського театру 8 лютого 1673 року у підмосковному селі Преображенском для царя Олексія Михайловича, членів його сім'ї та придворних.

Слід зазначити, що балет на той час, крім танцю і пантоміми, включав у собі також і спів. Тільки до кінця XVIII століття дію балетного спектаклю у Росії перестали супроводжувати промовою. Щоправда, як пережиток, й у середині ХІХ століття зберігалися титри — плакати з пояснювальними написами, що з'являлися на сцені у непростих та незрозумілих місцях дії.

Виконавцями перших балетів були російські актори. Перший режисер придворного театру пастор Йоганн Грегорі набрав у трупу молодь із московських міщани та піддячих, яку одночасно навчав театральному мистецтву й задіював у спектаклях.

Так вже в ранніх порах виявилася одна риса російського балетного театру. За наявності іноземних постановників, при інтересі придворної публіки до чужоземним сюжетів, основне ядро трупи завжди становили російські актори.

У вісімнадцятому столітті балет існував при опері, але залежав від опери по-різному.

Балет поступово затверджувався як велике самостійне явище вітчизняного театру. Театральна критика кінця XVIII століття проголошувала його рівноправність у низці суміжних мистецтв. Балетний спектакль XVIII століття значно відрізнявся від спектаклю пізніших часів своїм змістом потребують і формою, і навіть характером засобів вираження самого танцю. Естетичні вимоги придворного театру, галантного і регламентованого, підлеглого етикету, наклали на балет свій специфічний відбиток.

Танцювальні епізоди продовжували дію оперного спектаклю, були складовою цього дії, хоча виконувалися не оперними, а балетними артистами. Балет був дивертисмент — ланцюг танцювальних номерів, часто вже не пов'язаних змістом ні між собою, ні з Одеським оперним дією.Дивертисментная сюїта — закономірна, живе понині структурна форма балетного епізоду. Балет включався до опери на правах танцювальної інтермедії — розгорнутої сценки із його чіткою самостійним драматичним сюжетом і дієвим танцем, але й не що з подіями оперного вистави є і виконуваної персонажами, які мають ставлення до персонажам опери. Балет чи пантоміма коротко повторювали зміст хіба що показаної опери. Балет ставився поруч із оперою, як окреме і залежить від неї твір.

Фортечний балет Фортечний балет виник Росії перші майже разом з виникненням придворного балету. Знатні вельможі створювали театри в підтвердження свого багатства, утвердження своєї місцевої влади і їх монархії.

Росіяни виконавці й постановники успішно освоювали модні балетні жанри XVIII століття, чи то пантомімні драматичні балети чи дивертисментні комедійні. Разом з цим вони вносили багато нового зі свого традиційного репертуар. На фортечній балетній сцені народжувалися самобутні російські танцювальні твори. Щоправда, найчастіше виникали не розгорнуті самостійні спектаклі, а окремі номери або інтермедії, котрі входили в опери з російськими сюжети.

З усіх кріпацьких театрів найвідоміша трупа графів Шереметєвих. Ця балетна трупа не знала рівних собі серед кріпаків театрів. Воно цілком могло позмагатись і з кожним столичним театром. Її актори з дитинства навчалися своєї складної професії. І тому їх дуже рано відбирали від батьків, виховували у найсуворішому режимі.

Кращою танцівницею шереметевского балету була Тетяна Шликова-Гранатова, другою — Мавра Урузова-Бирюзова. Серед інших, значно виділялись Авдотья Аметистова, Мотрона Жемчугова, Аріна Хрустальова. З танцівників перші ролі виконував Василь Воробйов, другі — Кузьма Деулин-Сердоликов і режисер Микола Мраморов.

Перший російський балетмейстер Під кінець XVIII століття, у російський театр прийшов перший великий вітчизняний балетмейстер і обдарований танцівник Іван Іванович Вальберх (1766-1819). Учень Анжіоліни і Канціани, виконавець багатьох ролей Ле Піка, Вальберх пройшов хорошу школу. Він володів високою технікою танцю. Але найбільше запам’ятались його ігрові, пантомімні ролі. Він грав Рауля в балеті «Рауль СиняБорода», Язона в балеті «Медея іЯзон» тощо.

Його балети звеличували чесноту й примушували здригатися побачивши пороку. Красномовні вже самі назви його спектаклів: «Клара, чи Звернення до чесноти» (1806), «Рауль Синя Борода, чи Небезпека цікавості» (1807), «Торжество любові Євгенії» (іншу назву: «Євгена, чи Таємний шлюб», 1807), «Американська героїня, чи Наказане віроломство» (1814), «Генріх IV, чи Нагорода чесноти» (1816). У цих та багатьох інших постановках Вальберха діяли реальні, живі персонажі.

Творчість Ш. Дидло Світову славу російському балету приніс Шарль Луї Дидло (1767-1837). Француз з походження, він зріднився з Росією, і всі його найбільш знамениті балети було створено тут. 22 травня 1788 року у Лондоні Дидло самостійно поставив два одноактні балети із музикою Массинги — «Милість синьйора» і «Річард Левине Серце».

Романтизм у російському балеті Якшо західноєвропейські романтики вели від реального життя у світ мрії, то для російського балетного романтизму були властиві пошуки внутрішньої гармонії, пошуки гармонії особи й суспільства, звернення до природи, до творчості. Це помітно у перших передромантичних балетах Ш.Дидло й О.Глушковского, в сентиментальних балетах І.Вальберха.

Найкращими романтичними танцівницями у той час були Е. А. Санковска і Є. І. Андреянова, їх творчість була перейнята вірою в моральне відродження особистості.

Симфонічні балети Поєднання хореографії й музичного симфонізму стало національної традицією російського балетного мистецтва. І пов'язане з іменами композиторів П.І Чайковського й О.К. Глазунова і балетмейстерів Маріуса Петіпа та Лева Іванова. Петро Ілліч Чайковський і донеччанин Олександр Костянтинович Глазунов – творці абсолютно новій балетної музики. Завдяки йому балетний театр став театром музики.

Балети П. І. Чайковського Балети Петра Ілліча Чайковського – цілісні, суворо продумані твори. В них неможливо змінювати послідовність танцювальних номерів, робити вставки з художніх творів інших. Вони пов'язані єдиним задумом. Їх називають «балети-симфонії», й різноманітні перестановки, вставки можуть порушити єдину нитку симфонічного розвитку музики. Це і є та музика, яку писав Ж.Ж.Новер у «Листах»: «Танцювальна музика… повинна представляти свого роду програму, що встановлює визначає руху, і гру кожного танцівника».

Головна відмінність балетної музики Чайковського – глибока змістовність і танцювальність. Кожен сценічний образ у ній отримує свою музичну характеристику.

Балетний академізм М. Петіпа Друга половина ХІХ століття справедливо називається в балеті епохою Маріуса Петіпа (1819-1910). За 56 років у петербурзькому театрі він залишив більш 60 балетів. У 1855 року Петіпа поставив свій "перший самостійний балет у Росії – дивертисмент «Зірка Гренади», побудований з урахуванням іспанських народних танців.

Творчі принципи А. А. Горського Початок ХХ століття стало початком нових напрямів у російському мистецтві. У балеті вони пов'язані із конкретними іменами А. Горського і М. Фокіна, по-новому які стверджувал ідейно-художні принципи театру. У нових режисерських системах з'єдналися воєдино мистецтво балетмейстера, режисера, артистів, композитора, художника. Першим виступив за відновлення й за створення нової реалістичного балету Горський (1871-1924).

Свої кращі спектаклі (більше 50 балетів) він поставив на московську сцену. Перший балет Горського у Москві – «Дон Кіхот». Наступною постановкою Горського у Москві став балет П.І. Чайковського «Лебедине озеро».Балетмейстер практично наново поставив 1-ї акт, зберігши, проте, все найкраще, що у хореографії Петіпа і Іванова, загалом посилив дієвість спектаклю. Прем'єра пройшла успішно.