Презентація на тему:
зно

Руські удільні князівства у складі іноземних держав. Кримське ханство

Політика Польщі на українських землях: — насадження католицизму; — закриття православних церков і монастирів; — обмеження православних у праві обіймати державні посади; — насадження зневаги до православ’я й української культури.

Намагання Любарта зміцнити Волинь і Галичину активно підтримував новий великий князь литовський Ольгерд (1345—1377), який поділяв прагнення української знаті до незалежності від Монгольської держави. Але на перешкоді цьому стояли Польща й Угорщина.Любарт утримав за собою лише Луцьку землю. Почалася польсько-українсько-литовська війна за українські землі. У ній найактивнішу участь взяло місцеве населення.

Ольгерд Великий князь литовський (1345—1377). 1352 р. – за умовами перемир’ям Галичина переходить до Польщі.

Вітовт (син Кейстута) – онук Гедимина – племінник Ольгерда. 1392 – 1430 рр. – Князь Литовський.

15 серпня 1385 р. у Креві – був підписаний договір Кревська унія. У 1390-х роках Вітовт провадив активну політику ліквідації великих князівських уділів на українських землях. У 1392 — 1393 рр. усунено Любартовичів на Волині, ці землі були передані Ягайлом безпосередньо Вітовту.

Західні і південно-західні українські землі під владою Польського та Угорського королівств, Молдовського князівства та інших держав. Їх адміністративний устрій 1387 р. – Західну Волинь і Галичину захопило Польське королівство.

Казимір третій Великий (король Русі 1340 – 1370 рр.); - король Польський 1333 – 1370 рр.

1434 р. – Королівство Руське було інкорпороване Польщі. Руське воєводство з центром у Львові, що складалося з п’яти земель – Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської, які поділялись на повіти. В 1462 р. утворене Белзьке воєводство. Бессарабія (Басарабія) – історична область між Прутом, Дністром і гирлом Дунаю, на схід від Буковини – також упродовж XII–XIV ст. перебувала в складі Галицько-Волинської держави. Після монгольської навали, одночасно із послабленням впливу на ці землі галицьких королів, сюди почалася міграція румунських поселенців.

Перехід Волині, Київщини, Чернігово-Сіверщини, Поділля і Брацлавщини під владу Великого князівства Литовського У другій половині ХІV – першій половині ХVІ ст. більша частина українських земель перебувала у складі Великого князівства Литовського, Руського і Жомоїтського (Жемайтійського).

Передумови входження українських земель до Великого князівства Литовського треба шукати з часів Київської Русі. Ще під час її існування були слов’янізовані деякі литовські племена, а з кінця ХІІІ ст. окремі з литовських князів були запрошені правити в руських землях. Це цікаве явище не лише пояснює нам тодішні відносини, а й з’ясовує ту легкість, з якою й інші західноруські міста в цей час та опісля підпорядковувалися династії литовських князів

Особливості статусу українських земель у складі Великого князівства Литовського: 1) приєднання відбувалося переважно мирним шляхом через бажання князівств позбутися монгольського ярма; 2) система управління залишилася незмінною: руські князі сплачували щорічну данину та надавали збройну допомогу; 3) руська мова стала державною; 4) православна церква зберігала панівне становище.

1362 р. – битва на Синіх водах. Після Синьоводської битви до Литви також було приєднано Поділля (1363), на якому стали князювати Коріятовичі, та степову Київщину. На Поділлі Коріятовичі порозумілися з місцевими громадами, обороняли населення від татар, будували фортеці – Бакоту, Смотрич, Кам’янець (нині Кам’янець-Подільський), який став столицею краю. Ольґерд заснував удільне Київське князівство, на чолі якого посадив свого сина Володимира (проіснувало до 1470 р.).

Причини прилучення українських до королівства Литовського: литовські князі дотримувалися принципу «старини не рушити, новизни не вводити»; паралельно із просуванням влади литовського князя відбувалося визволення українських земель від татар, причому часто воно здійснювалося мирним шляхом на підставі домовленостей. Так, у літописі збереглася цінна вказівка, що князі «увійшли в приязнь з отаманами, почали боронити Подільську землю, а баскакам дань давати перестали»; удільні князі в українських землях, у т. ч. литовські, проявляли сепаратистські настрої щодо Вільна, провадячи самостійну політику (в т. ч. й зовнішню). Ще одним напрямком у змаганні Вітовта за розширення князівства стали війни проти Московського князівства (1406–1408) й, особливо тривалі, проти Тевтонського ордену. Протистояння з останнім вилилося у так звану «Велику війну» і призвело до нового зближення з Польщею.

Кревська унія:причина,зміст та наслідки

Причини Кревської унії: у часи князювання в Литві Ягайла для неї та Польського королівства посилилася загроза з боку Тевтонського ордену, що примусило обидві держави зблизитися і укласти державно-політичний союз; прагнення Ягайла знайти підтримку в боротьбі за владу з князем Вітовтом; прагнення Польщі мирним шляхом через унію з Литвою підпорядкувати українські землі.

Основні умови Кревської унії: Ягайло мав одружитися з польською королевою Ядвігою і стати польським королем і правителем Литви; Ягайло зобов’язувався прийняти разом з язичниками Литви хрещення за католицьким обрядом; Польща і Литва утворювали єдину державу; Литва мала передати Польщі всі будь-коли захоплені руські землі.

Наслідки Кревської унії: унія викликала опір литовського боярства, підтриманого частиною руської знаті, очолив боротьбу князь Вітовт. Два останні пункти державно-політичного союзу фактично не були втілені у життя. У 1392 р. він був визнаний довічним правителем Великого князівства Литовського (князював до 1430 р.); початок роздачі українських земель польським феодалам, поширення католицизму; у 1434 р. Польща із земель Галичини створила Руське воєводство, тоді ж до Польщі було приєднано західне Поділля і створене Подільське воєводство, існувало також Белзьке воєводство; 15 липня 1410 р. відбулася вирішальна битва військ Тевтонського ордену з об’єднаною польсько-литовською армією, у складі якої було чимало українських і білоруських вояків. Німецькі лицарі були розгромлені, згодом вони навіть визнали васальну залежність від Польщі

  Велике князівство Руське Свидригайла Після смерті Вітовта в 1430 р. литовські, руські та білоруські феодали обрали на великокняжий литовський престол, без погодження із польським королем, сина Ольгерда – Свидригайла, діяльність якого була спрямована на розрив унії з Польським королівством, та здобуттям Литвою незалежності. Польща не забарилася із відповіддю та розпочала військові дії проти Свидригайла, здійснивши окупацію Поділля та Волині через розрив литовським князем відносин із Польським королівством.

Відновлення та остаточна ліквідація Київського і Волинського удільних князівств Було відновлено Київське і Волинське князівства після вбивства Сигізмунда в 1440 р. змовниками з руських князів. Після цього на українських і білоруських землях спалахнуло повстання проти Литви, яке було придушено литовськими магнатами на чолі з новообраним великим князем Казимиром IV.

Утім після придушення повстання вони змушені були піти на поступки місцевим князям і боярам. Відновлено Київське і Волинське удільні князівства і їм надано автономію. Київським князем став Олелько Володимирович, а волинським - Свидригайло. Проте поступки боярам Волині та Київщини були тимчасовими. 1452 р. Після смерті Свидригайла поляки захопили Волинь і перетворили її на польську провінцію. Волинське князівство було ліквідовано. 1471 р. Після смерті князя Семена Олельковича ліквідовано Київське князівство і перетворено його на воєводство. У Києві було призначено литовського намісника. 1508 р. Повстання М. Глинського, спрямоване на відокремлення руських земель від Литовського князівства, яке було придушено. Це остання спроба українських князів відібрати свої землі у Литви, уникнути політичної залежності від Польщі

Протягом XIV-XVІ ст. на українських землях у складі Великого князівства Литовського відбулися істотні соціально-економічні зміни. Українські землі втратили свою автономію і перетворилися на провінцію Польсько-Литовської держави. Унаслідок ліквідації Волинського і Київського удільних князівств посилився соціальний, національний і релігійний гніт.

Утворення Кримського ханату Крим – «кирим» у перекладі з татарської означає рів, укріплення. 1449 р. Унаслідок феодальної роздробленості Золотої Орди від неї відокремилися кримські татари і було створено Кримське ханство - військово-феодальну державу. Визначальну роль у його житті відігравало військо. Уся повнота влади належала хану і баям (багатим сановникам). Першим кримським ханом був Хаджі-Гірей — нащадок Чингісхана, який домігся влади в Криму за допомоги Великого князівства Литовського. Основою зовнішньої політики ханства стало пограбування сусідніх країн. Своєю резиденцією він зробив місто Бахчисарай

Значення утворення Кримського ханату 1. Кримськотатарський народ вийшов зі складу Орди і почав жити самостійним життям. 2. Формувалася власна політична влада. 3. Створювалися сприятливі умови для розвитку мови і культури.