Презентація на тему:
Українська культура в І пол. XVII ст.

Проект Тема проекту: Українська культура в І пол. XVII ст.

Зміст 1.Учасники проекту; 2.Мета проекту; 3.Культурно-освітні заходи; 4.Література України ; 5.Літописання в Україні; 6.Висновок;

1. Учасники проекту: Бодлак Богдан Вінчерська Яна Дяків Оксана Киряков Дмитро Лаврович Вікторія Мандрик Денис Пристай Іван Сташко Сергій Тишківська Сузана Федаш Андрій Хомин Марія Гошовська Роксолана КЕРІВНИК ПРОЕКТУ: Косик Марта

2. Мета проекту - Навчальна : Формування наукових знань із історії української культури ; прагнення учнями до поглибленого вивчення джерел з дисципліни «Історія Української культури»;уміння дискусії з проблеми становлення української культури в першій половинні

- Розвивальна : Передбачає розвиток культури, розвиток мови учнів, розвиток уміння аналізувати, порівнювати тощо. - Виховна : Спрямовується на виховання в учнів культури сприйняття, етичної культури, гарного смаку тощо.

3. Культурним діячем України був Петро Могила Петро Могила є вихідцем з давнього молдавського боярського роду. Він народився 21 грудня 1596 року в сім'ї валаського і молдавського господаря Симеона Могили та семигородської княжни Маргарет. В 1607 році внаслідок боротьби за владу батько хлопця загинув. Після смерті Симеона Могили княжна Маргарет разом з сином покинули Молдавію та переїхали на українські землі Речі Посполитої.

Робота П. Могили У 1646р. П. Могила видав “Требник ”.В ньому описані різні молебні із використанням українських звичаїв і обрядів на випадок недуги , неврожаю , освячення нової хати тощо.

Засновування П.Могили Київська братська школа відрилась в 1615р. .при якій заснували друкарню й паперову фабрику . В основу її статуту покладено статут Львівської братської школи. Київська братська школа була спробою православних міщан Києва зберегти свої звичаї та підняти на вищий рівень православну освіту, які занепали на фоні зростання популярності ідей унії та католицької єзуїтської системи освіти.Першим ректором школи був І.Борецький (1615 —1618). З Київської братської школи вийшло чимало видатних українських діячів 17 століття, зокрема письменники С. Косов, С. Почаський та інші. У ній навчалися діти міщан і козаків. Матеріальну допомогу школі надавали Петро Сагайдачний та Галшка Гулевичівна. 15 жовтня 1615 р. Галшка Гулевичівна подарувала свій київський будинок та землю навколо нього Київському братству. У 1632 р. було об'єднано школу Києво-Печерської лаври з Київською братською школою і реорганізовано у вищий навчальний заклад — Києво-Могилянську колегію, яка з 1701 року була перейменована на академію.

4. Література України Представники Української літератури: - Косіян Сакович ; - К. Транквіліон – Ставровецький ; - М. Смотрицький ; - Памва Беринд ;

Косіян Сакович Косіян Скович народився у священичій родині у Потиличі (Подтеличі) неподалік Рави, вчився у Замості, Любліні й у Краківській Академії та був виховником Адама Киселя. У 1620 — 1624, бувши ченцем, став ректором Київської Братської школи. Перейшовши до Любліна 1625, приступив до з'єднаної Церкви і став архимандритом у Дубні 1626 — 1639, а наступного року (1640) перейшов на латинський обряд і вступив до ченців-авґустиніянів у Кракові. Потім вів мандрівне життя. Сакович був обдарований визначним письменницьким хистом. У Києві видав написані тодішньою книжною «руською» мовою «ВѢршѢ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного….» за зразками силабічної барокової поезії.

К. Транквіліон – Ставровецький Ставровецький Кирило (Транквіліон) (* 1581 — †1646) — український православний і греко-католицький церковний діяч, архімандрит Чернігівський, поет, учений, друкар. У кінці 1580-х роках учителював у Львові, потім в Острозі й Вільні. Як знавець грецької мови виступав перед патріархом Єремією II в обороні Львівського Братства. З 1618 року — ігумен Унівського монастиря, пізніше Любартівського. Мав власну пересувну друкарню, у якій видавав свої твори: 1618 першу українську догматичну систему «Зерцало богословія». 1626 року Ставровецький перейшов на унію і у 1628 році отримав пост чернігівського архімандрита. Пробув там до смертi, видавши перед смертю збірку повчань і побутово-моралістичних віршів «Перло многоцѣнное».

М. Смотрицький Мелетій Смотрицький народився у сім'ї українського письменника-полеміста Герасима Смотрицького, або у містечку Смотрич, тепер смт. Дунаєвецького району Хмельницької області, або у м. Кам'янець-Подільський цієї ж області. Навчався в Острозькій школі, потім (1594—1600) — у Віленській академії; слухав лекції в Лейпцизькому, Віттенберзькому й Нюрнберзькому університетах. Імовірно, за кордоном одержав учений ступінь доктора медицини. У 1601 році мешкав у маєтку Соломирецьких під маєтком, де навчав молодих князів. Близько 1608 прибув до Вільна, де, ймовірно, викладав у братській школі. Приблизно в 1615—1618 викладав церковнослов'янську та латинську мови в Київській братській школі, був одним з перших її ректорів. У 1618 повернувся до Вільна, де в Святодухівському монастирі постригся в ченці під ім'ям Мелетій. 1619 року у м. Єв'ї (Вевіс) біля Вільна вийшла друком його славнозвісна праця «Грамматіки славєнския правилноє Сvнтаґма». Деякі біографи Смотрицького пишуть, що він у 1617—1620 роках склав лексикон (але жодних слідів словника не збереглося), а ще раніше (1615) у Кельні опублікував граматику грецької мови. Брав участь у написанні «Букваря языка славенска», надрукованого 1618 року в Єв'ї. Помер Смотрицький 1633 року у селі Дермань (нині Здолбунівський район Рівненської області); похований у Дерманському монастирі.

Памва Беринд Памва Беринда народився на Прикарпаті у ЄзуполіСвітським ім'ям Беринди було Павло. При постриженні в ченці Павло Беринда прийняв ім'я Памво. 1597–1605 — працював у Стрятинській та Крилоській друкарнях (тепер Івано-Франківська область). Активний діяч Львівського братства, працював у братських друкарні і школі (1613–1619), у Львові (до 1613) постригся в ченці. Восени 1619 разом із сином Лукашем та Степаном Бериндою (ймовірно, братом) переїхав до Києва і назавжди оселився в Києво-Печерській лаврі. Був головним друкарем, редактором і перекладачем у Києво-Печерській друкарні. У 1620 дістав звання «протосингела» («головного»), а згодом став «архітипографом», тобто завідувачем друкарні. Памво Беринда був високоосвіченою людиною: знав церковнослов'янську, грецьку, латинську і польську мови. Результатом його 30-річної праці є “Лексикон славенороських і імен толкованіє ”. Памво Беринда був похований у Києво-Печерській лаврі.

5. Літописання в Україні До цієї теми властивий термін : Літо пис — історико-літературний твір у Русі, пізніше в Україні, Московщині та Білорусі, в якому оповідь велася за роками (хронологія). В інших країнах подібні давні твори мають назву «хроніки». Назва «літопис» походить від структури літопису, де твори починались зі слів «в літо». Літописи — важливі пам'ятки літератури, цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до XVIII століття включно. У них розповідається про походження східних слов’ян, зародження у них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами тощо. Велике значення літописи мають для вивчення історії української літературної мови. Мова більшості літописів книжна, близька до церковнослов'янської, а у період XV—XVIII ст. частина пишеться латинською

Густинський літопис Складався у Густинському монастирі (у селі Густиня, нині Прилуцького району Чернігівської області). Оригінал Густинського літопису не зберігся. Авторство і час написання достовірно не встановлено. Один із дослідників Густинського літопису А.Єршов висловив думку, нібито його склав у 1623—1627 роках український культурний і церковний діяч Захарія Копистенський. Зберігся список, переписаний 1670 року ієромонахом Густинського монастиря М.Лосицьким. У передмові до Густинського літопису переписувач підкреслює значення для людини історичних традицій її народу, закликає поширювати історичні знання. Густинський літопис містить виклад історії України з часів Київської Русі до 1597 року включно і має назву «Кройніки». Автор використав староруські, польські, литовські, візантійські та інші відомі йому літописи і хроніки, зробивши на полях посилання на джерела, з яких він запозичив фактичний матеріал. Проте Густинський літопис не є простою компіляцією з різних джерел. Це оригінальна історична праця про внутрішнє становище України, її зв'язки з Росією, про політику Литовського князівства, шляхетської Польщі і Туреччини, про грабіжницькі напади турків і татар на Україну тощо. Закінчується Густинський літопис трьома самостійними розділами: «Про походження козаків», «Про запровадження нового календаря», «Про початок унії». В останньому розділі літописець гнівно викриває верхівку православного духовенства України та Білорусії, яка зрадила свій народ та уклала з шляхетською Польщею і Ватиканом Брестську церковну унію 1596 року. Автор рішуче засуджує загарбницьку політику польської шляхти і виступає проти зрадників своєї вітчизни — князів церкви, українських та білоруських феодалів. Написано Густинський літопис мовою, близькою до тогочасної української народної мови. Достовірність його значно вища від сучасних йому польських хронік. За своїм науковим значенням Густинський літопис є видатною пам'яткою української історіографії 17 століття.

Київський літопис Ки ївський літо пис — одна з найдавніших пам'яток історії та літератури Київської Русі, складова частина Іпатіївського списку. Є продовженням «Повісті временних літ» і попередником Галицько-Волинського літопису, охоплює події 1118—1200 років. Дослідники вважають, що текст, який дійшов до нас, упорядкував бл. 1200 ігумен Видубицького монастиря у Києві Мойсей на основі літописних зведень, складених при княжих дворах у різних землях Русі, з певними скороченнями і доповненнями. Наявність різних авторів, неоднаковий рівень їх освіти і таланту відбилися на підході до викладу подій, стилі, оцінках фактів. Київський літопис складається з порічних записів, у які вплетені літописні оповідання, військ, повісті про князів Ігоря Ольговича, Ігоря Святославича та інших. Розповідається також про Новгород, Волзьку Болгарію, Німеччину, Чехію, Польщу, Угорщину. Та головна тема Київського літопису — Київ і Київська земля, боротьба за стольний град між Мономаховичами й Ольговичами, заклики до єднання у боротьбі проти іноземних завойовників. До Київського літопису включено окремі літературні твори — повість про вбивство Андрія Боголюбського 1174, повість про похід Ігоря Святославича на половців 1185 та інші Київський літопис — твір майже суто світський, церковним питанням приділено дуже мало уваги. Мова його наближена до тогочасної живої народної з деякими церковнослов'янськими елементами, з використанням діалогів, прислів'їв, висловів історичних осіб. Найширше представлена загальновживана і військова лексика. Привертають увагу описи окремих подій і характеристики осіб, подані надзвичайно мальовничо. Стиль викладу діловий, урочистий. Переклад сучасною українською мовою здійснив Леонід Махновець.

Острозький літописець Остро зький літо писець — найбільш ранній український літопис кінця 30-х років XVII століття. Острозький літописець являє собою не тільки історичне джерело, але й пам'ятку української мови і літератури. Острозький літописець дійшов до нашого часу в єдиному відомому нам списку під назвою: «С кройніки Бельського речі потребнії вибрані», виявленому академіком М. М. Тихомировим у рукописній книзі музейного зібрання Державного історичного музею в Москві і виданому ним у 1951 році під назвою Острозький літописець. Ця назва цілком відповідає змістові основної частини твору, де багато уваги приділено місту Острогу і острозьким подіям. Весь літопис обіймає період з 1500 до 1636 року. Літопис змістовно поділяється на дві частини: перша — події до 1598 року включно — являє собою виклад звісток Хроніки Бельського, і друга частина, — що обіймає час з 1599 до 1636 року. В першій частині літописець йшов за Бельським, дослівно переписуючи окремі місця його Хроніки. В другій частині автор, нарівні з загально-історичними подіями, які він висвітлює ширше, ніж у першій частині, систематично відмічає місцеві господарські, суспільні, метеорологічні та інші явища. У цій частині літопису автор багато уваги приділяє звісткам, що стосуються соціальних відносин між різними верствами населення. Особливо його цікавлять питання, пов'язані з боротьбою православних проти унії. Також приділяє увагу до осіб з роду князів Острозьких.

Львівський літопис Льві вський літо пис — найраніший український літопис 30-40-х років XVII століття. Львівський літопис являє собою не тільки історичне джерело, але й пам'ятку української мови і літератури. Назва літопису є умовною, яка була надана першими видавцями. Це джерело є важливим для історії України, як і інші - Літописи Самовидця, Самійло Величко, Грабянки тощо. Літопис був складовою частиною збірника різних матеріалів, упорядкованного М. Гунашевським і скомпонованого у вигляді книги розміром 20 на 30 см. Папір книги має філігрань із зображенням мисливського ріжка на щитку — знаком, характерним для паперу, що виготовлявся у другій чверті XVII століття на паперових млинах у Польщі. Літопис писано одним, характерним для упорядника збірника почерком, українським (південноруським) зв'язаним скорописом. Палеографічні ознаки рукопису показують, що Львівський літопис написано в кінці 30-40 років XVII століття. Текст літопису виявив на початку XIX ст. історик Д. Зубрицький. Вперше опубліковано у Москві (1839 р.), друге видання — у Львові (1867-1868 рр.). Літопис відображає події в Україні-Русі з 1498 по 1649 року включно. Однак перед основним текстом літопису ми знаходимо дві вставки польською мовою. Одна — про взяття польським королем Казимиром III міста Львова 1339 року з посиланням на Кромера. Друга — про перетворення 1471 року литовським великим князем і польським королем Казимиром IV Ягеллончиком Київського князівства у воєводство. Львівський літопис подає цінні відомості про зовнішньополітичне та економічне становище України, взаємини з Польщею, Московією, Кримським ханством. Багато уваги приділяє козацьким повстанням 30-х років XVII століття, національно-визвольній війні українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648—1654 рр., наводить ряд фактів з її історії, яких немає в інших джерелах.

Висновок Українська культура в І. половині XVIIст.засвідчила високий злет людської думки у всіх сферах діяльності: освіти , друкарства, літератури та літописання. Сформувалися нові суспільні відносини, головним об'єктом яких виступає людина як особистість з усіма її сильними і слабкими сторонами.