Презентація на тему:
"Театр та музика України ХХ ст"

Театр та музика України ХХ ст.

Історичні обставини розвитку української культури. В Українському Відродженні слід виділити три періоди: перший - тривав від початку ХХ ст. до Української національно-демократичної революції (1917); другий - під час доби визвольних змагань (1917-1920); третій - від періоду НЕПу, українізації аж до так званого "розстріляного відродження" (30-і роки XX ст.).

Історичні обставини розвитку української культури. У перший період, особливо з другого десятиріччя XX ст., яскраво позначаються новітні тенденції в розвитку української культури, яка, спираючись на фундамент класичних надбань XIX ст. прагне до новаторства і європеїзації. У творчості І. Франка, Л. Українки, М. Коцюбинського, О. Кобилянської, В. Винниченка очевидне прагнення йти в руслі провідних надбань європейського новаторства.

Українське театральне мистецтва Піднесення охоплює також сферу українського музичного та театрального мистецтва. В 1904 р. М. Лисенко започаткував у Києві музично-драматичну школу. М. Лисенко

Українське театральне мистецтва З 1907 р. в Києві почав діяти перший стаціонарний український театр М. Садовського; В 1915 р. організував І.Мар'яненко Товариство українських акторів; Почали діяти численні театри і трупи як в Наддніпрянській Україні так і в Галичині.

Театр "Поворотом до Європи" оголошує головний напрям своєї творчої діяльності видатний режисер-новатор Лесь Курбас (1887-1937). У "Молодому театрі" (1916) вівся інтенсивний пошук нових експресивних засобів сценічної дії, яка відбивала б ритм сучасної епохи. У 1922 р. створений театр “Березіль” .

Музика Музичне життя радянської України у 1920-30 pp. зосереджувалось передовсім у Києві, а другим таким осередком був Харків. Основним прямуванням творчих сил, як це зрештою було вже помітним на початку XX ст., було вивести українську музику з провінціалізму доби Лисенка і відірвати її від вокалістичної однобічності. Треба признати, що в перше десятиріччя радянської влади українська музична культура розвивалася з неменшим розмахом, як і література чи театр. По більших містах України засновано оперні театри, творено українські філармонії, молоді композитор звертаються до інструментальної творчості і до творення музичних композицій великого стилю.

Музика Першим організаційним центром, довкола якого почали скупчуватися молоді представники нової генерації композиторів, було, засноване в 1923 p., Т-во ім. Леонтовича, і воно довший час зберігало своєрідну автономію, а його члени культивували в своїх творах український національний дух. Його членами і визначними постатями музичних кіл Києва були: Левко Ревуцький, один з найвизначніших учителів композиції в Києві, автор симфонії і багатьох фортеп’янових творів, і Борис Лятошинський, професор московської і київської консерваторій, великий майстер композиції та інструментації, чільний репрезентант модерного напрямку в українській музиці.

Музика Т-во ім. Леонтовича протривало п’ять років і в 1928 р. перетворилось у Всеукраїнське Т-во Революційних Музик (ВУТУРМ), яке, не дивлячись на кілька інших подібних асоціяцій, зуміло згрупувати в своїх рядах найкращі сили з цієї ділянки. Одначе під кінець 20-их pp., як і у всіх інших ділянках культури, посилюється партійна контроль і вимога служити інтересам партії. У 1932 р. постановою партії «Про ліквідацію художніх об’єднань», утворено єдину Спілку Совєтських Музик з її національними відділами, в тому числі і з українським. В цілому, період 1920-30 pp. був одним з найбільш інтенсивних періодів розвитку української музики, яка змагала до високого професіоналізму і проявила себе у різних жанрах.

Висновок Українське відродження, незважаючи на свою трагічну долю, ніколи не було стертим з народної пам'яті. У XX воно ще не раз піднімало з колін нові покоління митців, сприяло новому піднесенню української культури.