Презентація на тему:
США 19 століття

США XIX століття Громадянська війна.

Громадя нська війна в США — війна між північними штатами США і 11 рабовласницькими штатами Півдня які відділилися від сполучених штатів Америки і повстали з метою збереження рабовласницького ладу на території півдня США. США 19 СТОЛІТТЯ ОРОМА Війна почалась з битви за Форт-Сампер  12 квітня 1861  року і закінчилась 26 травня 1865 року, коли останні війська конфедератів здалися. Під час війни відбулося близько 2000 битв. Ця війна була найбільшою за масштабом людських втрат серед усіх воєн, де брали участь США

Поділ на південь та північ

США (Союз/Федерація) Конфедеративні Штати Америки (Конфедерація). КОМАНДУЮЧІ Авраам Лінкольн ГрантУлісс КОМАНДУЮЧІ ДжеферрсонДевіс Роберт Лі ВІЙСЬКОВІ СИЛИ 2,200,000 ВІЙСЬКОВІ СИЛИ 1,064,000 ВБИТО НА ФРОНТАХ 110,000 ПОМЕРЛО 360,000 ПОРАНЕНО 275,200 ВБИТО НА ФРОНТАХ 93,000 ПОМЕРЛО 260,000 ПОРАНЕНО 137,000

Причини війни Війна була логічним наслідком протистояння двох систем — робства та вільної праці. Першу систему підтримували південні штати,політичною елітою  яких були великі плантатори-рабовласники. Для суспільства Півдня характерними були расистські переконання. Ті види робіт, які виконували темношкірі, вважалися негідними білої людини, навіть бідняка. Північні штати навпаки: в їх конституціях рабство було заборонене. Основою сільського господарства там були вільні фермери. Увесь довоєнний час характеризувався намаганням південних штатів розширити територію рабовласництва за рахунок нових штатів. Так, наприклад, 1820 року був прийнятий так званий Місурійський компроміс,що поділив территорію на захід від ріки Міссісіпі за паралеллю 36°30' с.ш. на дві частини — рабовласницьку на півдні й вільну на півночі. На півночі прогресивна спільнота намагалася допомагати рабам: видавала антирабовласницьку літературу, організовувала нелегальну втечу рабів до вільних штатів.

У першій половині XIX століття в США склалися дві системи —робство на півдні країни і капіталізм на півночі. Це були дві абсолютно різні соціально-економічні системи. Ситуація ускладнювалась тим, що, незважаючи на стабільний приріст населення і зростання економічного розвитку, США були федеративною країною. Кожний штат жив своїм політичним та економічним життям, інтеграційні процеси йшли повільно. Тому Південь, де було поширене рабство і аграрна система господарювання, і промислова Північ виділилися в два окремі економічні райони. На Півночі США концентрувалися підприємці і основна маса емігрантів. У цьому регіоні зосереджувалися підприємства машинобудування, металообробки, легкої промисловості. Тут основною робочою силою були численні емігранти з інших країн, які працювали на фабриках, заводах та інших підприємствах. Робочих рук на Півночі було достатньо, демографічна ситуація тут була стабільною і рівень життя задовільним. Абсолютно протилежна ситуація склалася на Півдні. США в ході америко-мексиканської війни отримали величезні території на півдні, де була велика кількість вільних земель. На цих землях влаштувалися плантатори, що отримали величезні земельні наділи. Саме тому на відміну від Півночі Південь став аграрним регіоном. Проте на Півдні була одна велика проблема: не вистачало робочих рук. Переважна більшість емігрантів їхали на Північ, тому з Африки, починаючи ще з XVII століття, завозилися раби-негри. До початку сецесії1/4 частина білого населення Півдня була рабовласниками. Незважаючи на всі відмінності між регіонами, на Півдні уряд впроваджував ті ж самі суспільні зміни, що і на Півночі. На Півночі проводилася гнучка податкова політика, гроші з бюджетів штатів виділялися на благодійність, уряд певною мірою намагався поліпшити умови проживання чорного населення. Однак на консервативному і замкнутому Півдні не проводилися заходи з емансипації жінок та зрівняння негрів у правах з білими. Велику роль у світогляді мешканців Півдня відігравала так звана «верхівка» — заможні рабовласники, що мали у приватній власності великі земельні наділи. Ця «верхівка» впливала на політику південних штатів, оскільки була зацікавлена в збереженні свого панівного становища. Південь був аграрним «придатком» США, тут вирощувалися такі культури як тютюн, цукрова тростина, бавовна та рис. Північ потребувала сировину з Півдня, особливо бавовну, а Південь — машини Півночі. Тому довгий час два різні економічних регіону співіснували в одній країні. Однак поступово між ними наростали суперечності. Серед найгостріших конфліктних питань можна виділити наступні: Податок на ввезені товари (Північ прагнула зробити їх якомога вищими, щоб захистити свою промисловість, Південь хотів торгувати з усім світом вільно). Проблеми навколо рабства (чи вважати рабів-утікачів вільними у вільних штатах, карати чи надавати їм притулок, чи можуть південні штати забороняти на своїй території вільних чорношкірих і т. д.). Ситуація не була статичною: США захоплювали нові території, і виникали суперечки щодо конституції кожного з майбутніх штатів, у першу чергу — чи буде новий штат вільними або рабовласницьким. Прихід до влади Лінкольна, який оголосив, що всі нові штати будуть вільними, означав для південних штатів перспективу залишитися в меншості і в майбутньому програвати в Конгресі з усіх конфліктних питань.

Пітер,юнак-раб,жорстоко побитий господарем плантації.1863 рік,Луїзіана, Конфедеративні Штати Америки

Розкол У 1860 президентом США був обраний Авраам Лінкольн, діяч Республіканської Партії, який виступав за скасування рабовласництва. Політичні та громадські організації, які протистояли рабовласництву, утворили в 1854 році Республіканську партію. Перемога на президентських виборах 1860 року кандидата цієї партії Авраама Лінкольн стала для рабовласників сигналом небезпеки і призвела до сересії, виходу зі складу Союзу. 20 грудня 1860 року приклад подала Південна Королінна, за якою послідували: Місіссіпі (9 січня 1861), Флорида (10 січня 1861), Албама  (11 січня 1861), Джорджія (19 січня 1861), Луїзіама  (26 січня 1861). Юридичним виправданням таких дій стала відсутність у Конституції США прямої заборони на вихід окремих штатів зі складу США (хоча дозвіл на це також було відсутній). Ці 6 штатів у лютому 1861 року утворили нову державу — Конфедеративні Штати Америки. 1 березня про незалежність оголосив Техас, який вже того ж дня приєднався до Конфедерації, а в квітні-травні його приклад наслідували: Віргінія (незалежність — 17 квітня 1861, приєднання до КША — 7 травня 1861), Арканзас(незалежність — 6 травня 1861, приєднання до КША — 18 травня 1861), Тенессі (незалежність — 7 травня 1861, приєднання до КША — 2 липня 1861), Північна Кароліна (незалежність — 20 травня 1861, приєднання до КША — 21 травня 1861). Союз і Конфедерація Ці 11 штатів  прийняли конституцію та обрали своїм президентом колишнього сенатора від Міссісіпі Джефферсона Девіса , який разом з іншими керівниками країни заявив, що на їхній території рабство буде існувати «вічно». Столицею Конфедерації стало алабамське місто Монтромері, а після приєднання Віргінії — Річмонд. Ці штати займали 40% всієї території США з населенням 9,1 млн чол., у тому числі понад 3,6 млн негрів. 7 жовтня до складу Конфедерації увійшла Індіанськ територія, населення якої не було лояльне ані до Конфедерації (більшість індіанців було вигнано з територій, на місці яких утворилися рабовласницькі штати), ні до уряду США, який фактично санкціонував депортацію індіанців із Джорджії та інших південних штатів. Однак індіанці не побажали відмовлятися від рабовласництва і увійшли до складу Конфедерації. Сенат КША формувався двома представниками від кожного штату, а також одним представником від кожної індіанської республіки (всього у складі Індіанської території було 5 республік за кількістю індіанських племен: чероки, чокто, крик, чікасо і семінол). Індіанські представники в Сенаті не мали права голосу. У складі Союзу залишилося 23 штати, включаючи рабовласницькі Делавер, Кентуррі ,Месуррі та Меріленд, які не без боротьби зберегли лояльність федеральному Союзу. Жителі ряду західних округів Вірджинії відмовилися підкоритися рішенню про вихід із Союзу, утворили власні органи влади та у червні 1863 року були прийняті до складу СШ як нові штати. Населення Союзу перевищувало 22 млн чол., на його території розташовувалася практично вся промисловість країни, 70% залізниць, 81% банківських депозитів

Шістнадцятий президент США Аврам Лінкольн

Єдиний президент Конфедеративних Штатів Америки Джефферсон Девіс

Перший етап війни Бойові дії почалися 12 квітня 1861 нападом жителів Півдня на форт Самтер у бухті Чарлстон, що після 34-годинного обстрілу був змушений здатися. У відповідь Лінкольн оголосив південні штати в стані заколоту, проголосив морську блокаду їхнього узбережжя, призвав в армію добровольців, а пізніше ввів військову повинність. Більша частина промислового потенціалу й людських ресурсів країни була зосереджена на Півночі, однак Південь був більше згуртований (там встановилася диктатура рабовласників) і сильний у військовому відношенні. У жителів Півдня було більше кадрових офіцерів, значні запаси озброєння, які були сюди завезені ще до інавгурації Лінкольна. Також багато офіцерів-федералів приєдналися до конфедератів, серед яких був і Роберт Лі. Жителі Півдня — плантатори вели боротьбу не на життя, а на смерть за своє виживання й колишнє життя й перейнялися почуттям сліпої ненависті до «янкі» (жителів півночі), яких вважали їх не співвітчизниками, а чужинцями, ворогами. На Півночі ж було чимало прихильників компромісу, особливо в тих колах буржуазії, які вели справи із плантаторами. Тактика обох сторін була однаковою — якнайшвидше захопити столицю супротивника. Перший серйозний бій відбувся у Віргінії біля залізничної станції Манассас 21 липня 1861, коли погано навчені війська жителів Півночі, перейшовши струмок Булл-Ран, атакували жителів Півдня, але були змушені почати відступ, що перетворився на втечу. До осені на східному театрі воєнних дій Союз мав у своєму розпорядженні добре озброєну армію під проводом генерала Дж. Б. Макклеллана, що став з 1 листопада головнокомандувачем усіх армій. Макклеллан виявився бездарним воєначальником, часто уникав активних дій. 21 жовтня його частини були розбиті в Боллс-Блаффі недалеко від американської столиці. Вашингтон став прифронтовим містом. Набагато успішніше здійснювалася блокада морського узбережжя Конфедерації. Одним із її наслідків було захоплення 8 листопада 1861 британського пароплава «Трент», на борту якого перебували емісари жителів Півдня, що поставило США на межу війни з Великобританією. У кінці 1861 армія Півночі нараховувала близько 650 тисяч солдатів. Але загальний план ведення війни («анаконда-план») призвів до того, що армія була розосереджена по усьому величезному фронту. У 1862 найбільшого успіху жителі Півночі домоглися на західному театрі воєнних дій. У лютому-квітні армія генерала У. С. Гранта, захопивши кілька фортів, витіснила жителів Півдня з Кентуккі, а після важких боїв при Шайло очистила від нихТенессі. До літа був звільнений штат Мусуррі, і війська Гранта ввійшли в північні райони Міссісіпі і Алабами Велике значення мало захоплення 25 квітня 1862 (у ході спільної десантної операції частин генерала Б. Ф. Батлера й кораблів капітана Д. Фаррагута) Нового Орлена, важливого торговельного й стратегічного центру. Конфедерація була розрізана на дві частини. Під загрозою захоплення опинився Річмонд, але усі наступи федералів були відбиті з великими втратами. І лише перекидання частин із заходу дало змогу зупинити контрнаступ  конфедератів під проводом генерала Лі . 1862 рік також відзначений першим в історії боєм броненосних кораблів, що відбувся 9 березня біля берегів Вірджинії.

Штати та території США

Союз і Конфедерація

Генерали армії Півночі

Генерали армії Півдня

Перелом у війні 30 грудня 1862 Лінкольн підписав «Прокламацію про звільнення» («Закон про гомстеди») рабів з 1 січня наступного року. Ця «Прокламація», як і рішення про набір негрів в армію, кардинально змінила мету війни: мова тепер йшла про знищення рабства. Шлях рабству на «вільні землі» Заходу ще раніше закрив прийнятий у травні 1862 гомстед-акт. Цей акт надавав право будь-якому громадянинові країни, що не брав участі в заколоті проти Сполучених Штатів й сплатив мито в 10 доларів, зайняти гомстед — шмат землі в 160 акрів (~64 га) під ферму на вільних землях. Після п'яти років проживання на ділянці, її обробки й забудови вона віддавалася безкоштовно у власність. Часті повстання рабів, успішна морська блокада підривали економіку Півдня. Невелика промисловість не могла задовольнити всіх потреб фронту. Відчувалася нестача у медикаментах, зброї, їжі. Водночас Північ торгувала з Європою, приїжджали нові іммігранти з Європи, працювали на повну потужність промисловість і сільске господарство.

Кінцевий етап Останнім великим успіхом конфедератів стала битва під Ченселорсвілле навесні 1863, у ході якої 130-тисячна армія жителів Півночі зазнала поразки від 60-тисячної армії генерала Лі. Однак людські та матеріальні ресурси Півночі були величезні. Вже на початку липня конфедерати зазнали поразки під Гетісбургом. У серпні 1863 армія Лі була відкинута до Віргінії. Восени 1864 була захоплена Атланта — один із найбільших промислових центрів Півдня. 9 квітня 1865 після кривавих боїв здався Ричмонд. Через місяць останні сили конфедератів капітулювали. Громадянська війна завершилася.

Результати війни Втрати Півночі склали майже 360 тис. чоловік убитими й померлими від ран і більше 275 тис. пораненими. Конфедерати втратили, відповідно, 258 тис. і близько 100 тис. чоловік. Тільки військові витрати уряду США досягли 3 млрд доларів. Війна продемонструвала нові можливості військової техніки, вплинула на розвиток військового мистецтва. Вона завершилася перемогою Союзу. Заборона рабства була закріплена 13-ою поправкою до Конституції США, що набула чинності 18 грудня 1865 (втім, штат Міссісіпі ратифікував цю поправку лише в 1995 р.). У країні були створені умови для прискореного розвитку промислового й сільськогосподарського виробництва, освоєння західних земель, зміцнення внутрішнього ринку. Війна не вирішила всіх проблем, що стояли перед країною. Деякі з них знайшли вирішення під час Реконструкції Півдня, що тривала до 1877. Інші проблеми, зокрема надання кольоровому населенню рівних прав із білими, залишалися нерозв'язаними багато десятиліть.

Статистика Громадянської війни в США Ворогуючі сторони Населення (1861р) Мобілізовано Убито Померло від ран Померло вінхвороб Інші причини США 22 339 968 2 803 300 67 058 43 012 194 368 54 682 КША 9 103 332 1 064 200 67 000 27 000 59 000 105 000 УСЬОГО 31 443 300 3 867 500 134 058 70 012 253 368 163 796