Презентація на тему:
Солярійний культ слов'ян

Солярійний культ слов'ян У давнину культ Сонця посідав помітне місце у віруваннях землеробських народів . Численні релікти солярного культу збереглися до наших днів у фольклорі, народних звичаях та традиціях. Не були винятком і слов’яни. Судячи з археологічних пам’яток, літературних джерел, етнографічних матеріалів, культ Сонця займав значне місце у системі їх вірувань.

Є думка, що навіть ім’я слов’ян походить від Сонця, тобто вказує на давній міф про походження слов’ян від Сонця. Давні слов’яни уявляли сонце небесним вогнем, колесом, від якого залежить життя. Про сонце говорили як про живу істоту. Жерці, волхви та інші служителі культу виступали від його імені. Йому присвячувались свята Івана Купала, Коляди, проводів зими. Різні племена Сонце називали по-своєму — Даждьбог, Ярило, Купало, Коляда.

Даждьбог — один з головних богів язичницької Русі. Під цим іменем обожнювалося сонце. Назва Даждьбог походить від давнього — дождь — дати, тобто дай-бог, бог, який дає життя. Також Дажьбог – бог сонячного світла, тепла, урожаю. Цікаво, що з часом ім’я цього бога трансформувалось у вітання-побажання, коли слов’яни говорили один одному – Дажьбог це означало – “дай вам Бог”, або просто “дай Боже”. Хорс був певним доповненням образу Дажьбога-Сонця, а ще вважається, що Хорс і Дажьбог — одна і та ж персона.

Сонце-Дажбог протягом річного циклу – кола Сварожого – має декілька іпостасей, які переважають в ту чи іншу пору року: спочатку народжене в дні зимового сонцестояння молоде Сонце – Божич-Коляда, після Великодня Дажбожого, що символізує воскресіння природи і всього живого, Сонце-Дажбог перевтілюється у Ярила – Сонця зрілого, ярого, родючого. З настанням осені приходить Світовид – осінній мудрець-старець, після смерті якого настає Корочун – найкоротший світовий день і найдовша ніч. І знову народження Сонця, яке виростає і старіє – так крутится Коло Свароже.

Ярило, Ярила — східнослов’янський міфологічний персонаж, що символізував родючість і плідність, бог Весняного Сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті. Корінь слова Яр (jar) - означає ярий, нестримний, збуджений, сильний, завзятий, пристрасний, гнівний. На честь Ярила святкували початок посівів (у кінці квітня), для чого збирались по селах хлопці і дівчата, вибравши з-поміж себе найгарнішого (чи то дівчину), щоб коси довгі мав, одягали його так, як уявляли собі Бога Ярила, і садовили на білого коня. 

Купа ло, Купа йло — слов'янський міфологічний персонаж, пов'язаний зі святкуванням літнього сонцестояння — дня Купали (згодом суміщеного з християнським святом Різдва Іоанна Предтечі 24 червня — Іван Купала). В уявленнях слов'ян — бог літнього сонцевороту (сонцестояння), покровитель шлюбу, кохання, продовження роду; походить від слова «купа» — поєднання статей, вступ у шлюб; купайлицею також називається ритуальне вогнище цього свята, де священну роль виконують вогонь і вода як засоби очищення (пор. також слово купатися).

Світовид — Бог Осіннього Сонця – є “Богом Правія і Навія”, який Землю, Сонце наше і Звізди держить і Світ міцнішим творить”. Світовид часто називався Святовитом – це його давніша назва, а також таке його ім’я переважало у західних слов’ян.

Коляда – Бог зимового Сонця, який повертає Коло Свароже до Весни. Густинський літопис – мабуть чи не єдине писемне джерело, що вказує на Коляду як на Бога. Свято на честь Коляди святкували 24 грудня у вигляді забав з піснями, в яких оспівувався Коляда. Сучасне мовознавство пов’язує значення слова коляда з коло, колокол, а також латинським calendae (календар, різдвяні канікули) та ін. Коло – можливо від кола – сонця, а також неба (подібне до грецького polos – вісь, полюс, небо, оберт; пор. слов’янське Сварґа – небесний коловорот).

Підводячи підсумки, можна з великою долею вірогідності припустити, що головним божеством, або одним з головних божеств давніх слов’ян, був бог Сонця. Він шанувався як податель світла, врожаю, захисник порядку, покровитель центральної, верховної влади.  

У візантійських джерелах збереглися відомості про те, що слов’яни прикрашали свої прапори зображенням сонця. І звідси – жовтий колір у нашому прапорі як символ відданості Сонцю та правді, спадщина стародавніх наддніпрянських “онуків Сонця”.

Використані джерела: http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine http://www.aratta-ukraine.com/ http://proridne.net/mythology/ http://timso.koippo.kr.ua/blogs/index http://alatyr.org.ua/ua/bogovidana http://matbet.ru/article http://godsbay.ru/slavs/hors.html http://vedu.forumbook.ru/t253-topic Рыбаков Б.А.Язычество древних славян . М., 1994.