Презентація на тему:
ШКОЛА І ПЕДАГОГІКА УКРАЇНИ (ЕТАПИ УНР ТА НАЦІОНАЛЬНОГО КОМУНІСТИЧНОГО РЕНСАНСУ)

ШКОЛА І ПЕДАГОГІКА УКРАЇНИ (ЕТАПИ УНР ТА НАЦІОНАЛЬНОГО КОМУНІСТИЧНОГО ВІДРОДЖЕННЯ: 20-ТІ РОКИ). Розробка завдань та змісту національної освіти в УНР. Особливості розбудови загальної, професійної й вищої школи у 20-ті роки. Національна освіта у 20-ті роки ХХ ст. Література: Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки: Курс лекцій. -Тернопіль, 1994. Історія педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дубасенюк/. - Житомир, 1999. Любар О.О. та ін. Історія української педагогіки /за ред. М. Г. Стельмаховича. - К.: ІЗМН, 2000. Сбруєва А.А., Рисіна М.Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

Національна освіта в Україні в 20 рр. ХХ століття Доба Центральної ради Генеральний Секретаріат Освіти Міністр освіти - Іван Стешенко діяльність Всеукраїнської вчительської спілки: організація короткотермінових курсів та наступне відкриття спеціальних навчальних закладів розгортання широкої мережі українських шкіл (початкових, середніх та гімназій) організація Українського Національного Університету (заснований у жовтні 1917 р.), розробка та видання науково-педагогічної та методичної літератури, створення української наукової термінології, українського правопису залучення приватного капіталу, коштів релігійних конфесій та громадських організацій до фінансування навчальних закладів

Доба гетьманщини (30.04.1918-15.02.1918) Уряд гетьмана П.Скоропадського. Питаннями освіти займалося Міністерство на чолі з М.Василенко Реформа: З питань організації освіти: скасування відділів освіти для національних меншин скасування шкільних рад у регіонах централізація освіти Структура освіти: Поширення мережі приватних навчальних закладів. Організація гімназій з українською мовою викладу. Відновлення діяльності Київського університету. Наукове забезпечення Організація Української Академії Наук на чолі з А.Кримським і В.І.Вернадським

Доба директорії (15.12.1918. – 5.02.1919) Відновилася УНР, однак збереглося Міністерство освіти і очолив його Іван Огієнко. Реформи: Повернення децентралізації освіти. Розробка програм єдиної української школи. Система освіти складається з 3 етапів: а) молодша школа – 4 роки. б) старша школа – 4 роки. в) колегії – 4 роки. Затвердження нового правопису української мови, прийняття закону про державну українську мову в січні 1919р. Співробітництво з Всеукраїнською вчительською спілкою у підготовці кадрів.

Доба УРСР(1919 - 1921) Керування системи освіти здійснював народний комісаріат освіти Реформи: Запровадження єдиної трудової політехнічної школи, трудова характеристика навчання і виховання. Введення двоступеневої системи освіти з 8 до 13 та 14 до 17 років. Перетворення першого ступеня в дитячий будинок, а другого - у політехнічну школу із залученням до певного виду трудової діяльності. Створення німецьких, польських, чеських, єврейських шкіл в Україні Розвиток соціально-педагогічних наук на основі рефлексології (О.Залужний, В.Протопопов, І.Соколянський, Я.Чепіга, Я.Мамонтов)

Доба НЄПУ (1921 - 1926) В освіті проявлено дві протилежні тенденції: 1. Залучення до української системи освіти загально – радикальних ідей. 2. Формування в українців специфічних рис. Основною відмінністю став розвиток соціально-педагогічних наук.

перші десятиліття ХХ ст. в українській освіті - період культурно-освітньої нестабільності Основні принципи, на яких будувалася українська освіта у 1905-1926рр.: рідномовність доступність рівноправність в отриманні знань

НАЦІОНАЛЬНА ОСВІТА В 20-ті РОКИ XX СТОЛІТТЯ державна освітня політика: докорінно переробити освіту, поставити на службу своїм цілям Соціально-політичні умови: зліт національної самосвідомості, більшовики прагнули автономії, бажали самі керувати процесом творення нової держави, надзвичайно тяжка економічна ситуація. 1920 р. - "Декларація про соціальне виховання дітей“ - перенесення "центру ваги" в справі шкільництва з єдиної трудової школи на дитячий будинок Декларація висунула ідею захисту дитини, створивши Дитячий будинок, завдяки якому можна було взяти на облік всіх дітей до 15 років.

нарком освіти Г.Гринько: "соціальне виховання в розвинутому вигляді є всезагальна організація дитинства, створення колективного життя всього дитячого населення. Це - не вихідна точка, а кінцева мета розвитку соцвиху. Вона передбачає повне усунення розпорошеності дітей між індивідуалістичними сім'ями, що неможливе без організації соціалістичного господарства та зміни всього устрою життя"

Завдання “захисту дитинства” взяти на облік всіх дітей до 15 років, як тих, які вже ввійшли в систему соціального виховання, так і тих, що не відвідують жодної освітньо-виховної установи; використати всі засоби для забезпечення кожній дитині усіх її прав на матеріальне утримання, виховання, освіту, охорону здоров'я; вилучити дитину "з вулиці", передати через колектор або розподільник до виховного закладу (боротьба з безпритульністю); захистити права і тієї дитини, що живе в сімї, але потребує тією чи іншою мірою соціальної допомоги

передбачалося розгортання цілої низки відповідних установ: майданчики різних типів, які мали функціонувати в основному в літній період і вилучати дітей "з вулиці", організовуючи їхній побут; дитячий садок, школа — клуб неповного дня; денний дитячий будинок, дитячий садок або школа повного дня; дитячі будинки, які мали забезпечувати повне влаштування дітей, їх харчування і навчання; дитячі містечка (об'єднані дитячі будинки); заклади та установи охорони дитинства (колектори, розподільники, приймальники тощо); заклади для дефективних дітей.

Після 15 років – професіональні школи, курси, Вузи. Утворилися 2 різновиди професіонально-технічних навчальних закладів (у містах): Фабрично-заводські учнівства. Індустріально-профільні школи. При інститутах створювалися робітничі факультети, де готували до вступу у вищі навчальні заклади. В 1920 р. технікуми були середніми закладами. З 1922 р. стали вищими.

До вищих навчальних закладів в 20-ті роки відносилися інститути різних профілів (індустріально-технічні, сільськогосподарські, соціально-економічні, педагогічні, медичні, художні).

робітничі факультети (робітфаки) завдання - підготувати цю молодь до сприйняття інститутських курсів комплексна система навчання принцип побудови змісту освіти, організації процесу навчання, сконцентрованого навколо стрижневої теми (наприклад, дитячих інтересів та нахилів, ознайомлення з певним колом життєвих явищ, вивчення рідного краю, виконання практичних завдань тощо) У радянській школі (в Росії) під цим поняттям розумілося трудове ознайомлення дітей з природою та суспільним середовищем, що їх оточує (природа - праця - суспільство). У 20-ті роки педагогами України комплекс розглядався як відбиття інтегрованого сприйняття дитиною оточуючого світу, а завданням школи було ознайомити дитину із світом, що її оточує. На початку 30-х років від дитини як центру педагогічного процесу школа перейшла до висунення на передній план оточення

"рефлексологія" В.Бехтерєв "Основні принципи так званої об'єктивної психології або психорефлексології” (1930). Сутність рефлексології: вся поведінка людини, починаючи з елементарних органічних реакцій і закінчуючи найскладнішими актами творчості, зводиться до рефлексів. Рефлексологія набула значення науки про поведінку людини і експериментальним шляхом вивчала вияви людської діяльності, серед них і нашу психіку, як вищий вияв рефлекторної діяльності (подразнення - передача - діяльність).

педагогічна рефлексологія мета - виходячи із знань про дитину, її фізіологію, анатомію, на основі умовних і безумовних рефлексів, раціонально організовувати все життя дитини, її виховання.

Педологія (від грецьк. наука про дитину), охоплювала своїм змістом анатомію, фізіологію, біологію, психологію та соціологію дитини. Основа педології - ідеї вільного виховання дитини - (педоцентризм): зміст, організація й методи навчання визначаються інтересами й потребами дитини, дитина - центр навчально-виховного процесу. (XIX - поч. XX ст. А.Фер'єр, О.Декролі, Дж.Дьюї, М.Монтессорі, В.Лай та ін. відстоювали ідею розумового розвитку дитини за "центрами інтересу" і вважали, що її виховання має бути спрямоване на формування цілісної людської особистості). В Україні питання вільного виховання, педоцентризму поширювались у творчості Я.Чепіги, С.Русової( 1917-1920 рр.)

З 1924 р. завдання педології - дослідження "соціально-класового" середовища (вивчення дитячого колективу, довкілля, в якому проживають діти, щоб вплинути на життя, змінити навколишнє середовище так, щоб воно давало дітям все необхідне для їхнього розвитку). 2 напрями педології: біогенетичний і соціогенетичний

Біогенетичний напрямок це вивчення дитячої поведінки на основі застосування законів біології. Прихильники цього напряму на перше місце ставили природжене й приділяли особливу увагу врахуванню особливостей побудови організму дитини, надавали великого значення спадковості, розглядали тестування як головний метод вивчення індивіда. Визначним представником цього напряму був П. Блонський (в Україні - В. Протопопов).

Соціогенетичний напрям у вивченні розвитку дитини брав за основу її пристосування до соціального середовища, де саме середовище відігравало роль рушійного фактора формування особистості. Дослідження проводились у руслі науки про поведінку. Закони поведінки дитячого колективу виводились на основі соціології та рефлексології. Соціогенетичний напрям був широко розповсюджений на Україні, на відміну від Росії, де переважав біогенетичний підхід. Найбільш відомими представниками цього напряму були І.Соколянський, О.Залужний.

розробка і удосконалення тестів (Г.Костюк, О.Раєвський). Були створені тести з українського правопису, суспільствознавства, математики. Педологічна служба в школі вела облік шкільної успішності за методом тестів, вивчала інтереси і ідеали дітей, коло їх уявлень, визначала їх фізичний та розумовий розвиток, здійснювала педологічний аналіз середовища