Презентація на тему:
Розвиток українського театру Початку XX століття

Народилася у багатодітній родині дворянина Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової. 1876 — вийшла на сцену ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв'язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902–1924 рр. та з перервами, повертаючись після гастролей, — до 1932 р. У Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся до нашого часу. 27 жовтня 1882 р. — у міському театрі Єлизаветграда під орудою Марка Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») Івана Котляревського.Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого. Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Домагалася відкриття в Ніжині стаціонарного державного театру. У 1918 році вона організувала народний театр «Українська трупа під орудою М.К Заньковецької». У театрі грали Борис Романицький, Т. Садовський, Андрій Ратмиров, В. Сосницький. Були поставлені спектаклі «Наталка Полтавка», «Гетьман Дорошенко», «Циганка Аза». Визнаючи її сценічні заслуги, в червні 1918 гетьман Скоропадський затвердив ухвалену Радою міністрів постанову про призначення їй довічної державної пенсії. 1922 — Україна урочисто відсвяткувала 40-річчя діяльності М. К. Заньковецької. Їй першій в Україні уряд присвоїв високе звання Народної артистки республіки. До Києва прибула і делегація з Ніжина у складі Ф. Д. Процента, Т. А. Агре та двох дівчат з села Заньки. Побачивши земляків, Марія Костянтинівна схвилювалася до сліз. 

Народилася 31 травня 1865 року в Києві у родині Михайла і Софії Старицьких. Закінчила Петербурзьке театральне училище. З дитинства брала участь в аматорських виставах Київського драматичного гуртка, з 1885 року виступала під псевдонімом Яворська в професійній трупі свого батька, згодом у трупах М. Кропивницького, М. Садовського та російських трупах (Петербург, Москва). В 1904–1927 роках викладала в Київській музично-драматичній школі М. В. Лисенка та Музично-драматичному інституті імені М. В. Лисенка Вперше поставила на сцені твори Л. Українки: «Йоганна, жінка Гусова» та «Айша й Мохаммед» (силами учнів Музично-драматичної школи М. Лисенка, 1913) і «Камінний господар» (у співпраці з Г. Матковським) у Театрі М. Садовського (1914). Жила в Києві. Померла 20 грудня 1930 року. Похована на Байковому кладовищі

Народилася 1 (13 липня) 1868 року у місті Себежі Вітебської губернії (тепер Псковської області) в сім'ї службовця. Разом з батьками переїхала до міста Ізюма на Харківщині, де й пройшло її дитинство. Освіту здобула в Харкові в школі «Благодійного товариства». В 1886 році склала при Харківському університеті іспит на звання народної учительки, того ж року почала учителювати в селі Новоселівці Ізюмського повіту на Харківщині. Театром захоплювалася з дитинства. В аматорських гуртках міста Слов'янська, де Ганна Іванівна жила з сім'єю, з великим успіхом грала ролі Одарки («Сватання на Гончарівці»Квітки-Основ'яненка) і Терпилихи («Наталка Полтавка» Котляревського). На запрошення Марка Кропивницького в 1888 році вступила на професійну сцену, на все життя зв'язавши свою долю з українським театром. У трупі Кропивницького працювала до 1902 року, потім чотири роки в трупі Саксаганського і Карпенка-Карого, в 1906–1907 роках гастролювала з трупами Шатківського і Колесниченка. В 1907–1917 роках працювала в першому українському стаціонарному театрі у Києві під керівництвом Миколи Садовського. Створила велику галерею яскравих сценічних образів в театрі: Риндичка, Текля, Гапка, Варвара («По ревізії», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Зайдиголова», «Чмир» Кропивницького), Секлета, Вустя («За двома зайцями», «Ой не ходи, Грицю…» Старицького), Ганна («Безталанна» Карпенка-Карого), мати (в п'єсах «Суєта» Карпенка-Карого і «Лісова пісня» Лесі Українки), Стеха («Назар Стодоля» Шевченка), Шкандибиха («Лимерівна» Панаса Мирного), Мазайлиха («Мина Мазайло» Миколи Куліша). Після Жовтневого перевороту була одним із організаторів у Києві першого Державного українського театру імені Т. Шевченка (нині в Дніпропетровську). У 1920–1925 роках перебувала на Західній Україні, де виступала в різних театральних трупах. З 1925 року і до кінця життя працювала в Київському театрі імені І. Франка. Тут вона створила образи у п'єсах: Орина («97» Куліша), Клара («Страх» Афіногенова), Марфа, Варвара («Правда», «Богдан Хмельницький» Корнійчука)

Народилася Соломія Амвросіївна Крушельницька 23 вересня 1872 року у селі Білявинці, тепер Бучацького району Тернопільської області, в сім'ї священика. Походить із шляхетного й старовинного українського роду. У 1873 році сім'я декілька разів переїжджала: спочатку у Осівці, потім Петликівці, деякий час сім'я Крушельницьких жила у передгір'ях Східних Бескид — у селі Тисові на Станіславщині. З 1878 року вони перебралися у село Біла недалеко від Тернополя, звідки вже нікуди не переїжджали. У неї є сестра Ганна Крушельницька, також співачка. Про дитячі роки Соломії Крушельницької згадує Марія Михайлівна Цибульська — знайома Крушельницьких: У нас пам'ятають молоду Соломію, як вона вечорами співала в гурті дівчат десь в садку чи на майдані. Вже тоді голос її був сильний, гарний і дуже відрізнявся від інших