Презентація на тему:
Раїса Кириченко

Раїса Кириченко

"Доцю, нiколи не спiвай пiсень нi про що, аби не дарма було. Спiвай так, щоб людям подобалося", - радила мама Раїси Кириченко на початку її артистичної діяльності. Раїса Опанасівна завжди пам’ятала про це, коли підбирала репертуар. Маючи унікальний голос – меццо-сопрано, вона завжди співала душею. Мабуть, саме тому пісні у її виконанні були близькі і зрозумілі кожному. Навіть за кордоном, коли глядачі не розуміли мови, слухали, затамувавши подих. А потім, вражені, вибухали оплесками...

У світлий день християнського свята Покрови Матінки Божої – 14 жовтня 1943 року у селі Корещина Глобинського району в родині фронтовика Панаса Коржа та його дружини Марії народилася донечка Рая. Вона народилася в буремні воєнні роки ,  в заквітчаній рушниками хаті з неповторним і незабутнім запахом чистоти, свіжої зелені, відродження й оновлення. “Сім`я була величенька, – писала Раїса Кириченко – батьки, чотири брати та я... Тато з мамою жили дружно, були гарною парою, удвох журилися, співали і танцювали, то ж було кого послухати і навчитися добра ”.

Кілька років випасала влітку сусідську корову, вже й до школи пішла, а й далі допомагала сусідам. Зате восени, перед навчанням, купували вони їй щось з одягу. Дитинство було голодним, тож заробляти Раїса Кириченко почала рано... Носила татові обіди: "Черствий окраєць хліба з часником для мене найсолодшим був сніданком". Вміла все: копати, сапати, пасти, косити, доїти і завжди любила співати: ще маленькою брала батькову гармошку, вилазила на вишню - грала і співала голосно, щоб було чути на все село. У мріях маленька Рая уявляла себе артисткою.

Було Раїсі Опанасівні 14 років, коли перша втрата з поминальною вечерею і свічками увійшла в їхню хату: загинув на службі в армії старший брат Сашко. Здається, то було перше в селі після війни таке лихо, коли на службі загинув молодий хлопець.  Люди вже відплакали  всі похоронки, почали загоюватися рани війни... Тужило за братом усе село, похоронка нагадала і вдовам, і сиротам їхні недавні сльози. Потім смерть батька, важка робота в колгоспі...

Першу співочу практику Раїса Кириченко пройшла у Землянківській школі, в громадському житті якої приймала активну участь. Після закінчення семи класів цієї школи Раїса Опанасівна пішла працювати на ферму, де порала теляток, доїла корів і співала (на фермі дівчата створили хор доярок). Та співоча душа рвалася до вершин. Красива, ставна, співуча дівчина привернула увагу професійного музиканта Павла Оченаша, керівника народного хору Кременчуцького автомобільного заводу. Почувши чарівний спів молодої дівчини, він запросив її працювати у колективі. Це була перша співоча школа, перші сходинки до слави.

З 1962 року вона співала в ансамблі “Веселка” Полтавської філармонії. До речі, саме там і познайомилася зі своїм “лицарем усього життя” – майбутнім чоловіком, баяністом Миколою Кириченко.

А з 1968 року Раїса Кириченко – солістка Черкаського народного хору. Незважаючи на приховану неприязнь та заздрість хористів, Кириченко стала провідною солісткою. Працювала, не покладаючи рук, одержала звання заслуженої (1973), потім народної артистки України (1979), разом із Миколою підготували чимало програм, які записувала з оркестром народних інструментів радіо і телебачення, з естрадно-симфонічним оркестром радіо і телебачення, з духовим оркестром України. Чимало програм створили на студії “Укртелефільм”, телебаченні, там же були зняті перші фільми про Раїсу Опанасівну та її творчість. Так у нелегкій, але радісній праці приходило визнання. При Черкаській філармонії Кириченко створює спочатку гурт “Калина”, потім “Росава”, у яких виступає солісткою.

З Черкаським хором об’їздила всю Україну, Середню Азію. У складі різних делегацій гастролювала в Європі (Німеччина, Польща, Болгарія), Канаді, Америці, де зуміла завоювати серця американців українською піснею і навіть стала почесним громадянином міста Балтимор. Там зрозуміла дивовижну властивість – навіть не знаючи мови, кожна людина будь-якої національності розуміє її.     Множилася слава співачки, унікальний голос Раїси завойовував світ. Українська пісня у її виконанні звучала під небом Австралії, Алжиру, Тунісу, Філіппін, Монголії... На концертах Черкаського хору її сольні номери перетворювалися на міні-концерти, їй писали захоплюючі листи, її любили.

Звісно, з такою безмежною славою співачці тісно стало у колективі, були невдоволені,  тож коли у 1987 році з ансамблем “Росава” приїхала на концерти до Полтави й одержала запрошення переїхати на свою батьківщину – не вагалася 27 лютого 1987 р. Раїса та Микола Кириченки повернулися з Черкас у Полтаву, а вже у березні створили ансамбль "Чураївна", де Раїса Кириченко була солісткою-вокалісткою. За рік з концертами об' їздили мало не всю Полтавщину. Співпрацювала Раїса Опанасівна з народним хором "Калина" Полтавського педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка, яким керує заслужений діяч мистецтв України Григорій Левченко. Навіть випускний іспит (а вона закінчила в 1989 р. Харківський інститут мистецтв ім. І. П. Котляревського) складала диригуючи цим хором. Народний хор “Калина”

Коли Україна стала незалежною, відчула необхідність відтворити духовність, завжди притаманну українському народу, національне мистецтво, рідну мову. Писала: “Нас, українців, у державі більшість, ми титульна нація, тож і повинні державною мовою мати рідну. Щодо цього не мають виникати жодні питання. Так дано Богом. І не наша вина, що її часто забороняли, упосліджували, відкидали на периферію життя”. І зазвучали на весь світ пісні у її виконанні..

З вересня 1994 р. співачка працювала викладачем відділу співу Полтавського музичного училища ім. М. В. Лисенка. Далі був важкий період (з листопада 1996 р. по березень 1997 р.) у житті співачки – її життя висіло на волосинці (тяжка хвороба нирок).

Уже мало хто й вірив, що вона виживе. Від'їзд до Німеччини, довгі місяці радикального лікування... Уся Україна боролась за її видужання, хто як міг: проводилися благодійні концерти, з усіх куточків України перераховували гроші на  лікування геніальної співачки. Після важких поневірянь по лікарнях Раїса Кириченко ще зуміла записати декілька альбомів своїх пісень, давала інтерв’ю на радіо, організувала великий сольний концерт у палаці культури “Україна”, на якому щиро подякувала всім за допомогу.  

3 березня 1998 р. за самовіддану працю, високу професійну майстерність та активну громадянську позицію співачці вручили Орден княгині Ольги ІІІ ступеня, через рік – ІІ ступеня і в березні 2001 р. – І ступеня. А в жовтні 2003 р. Указом Президента України присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

За клопотанням і участю Раїси Кириченко у Корещині було збудовано церкву Покрови Пресвятої Богородиці (2002 р.), реставровано клуб, відкрито дитячий садок у селі Землянки. У відремонтованому приміщенні стала діяти Землянківська повна середня школа імені народної артистки України Р.О.Кириченко. У школі запрацював і музичний клас, а подружжя Кириченків подарували музичні інструменти. Для всіх здійснилось ще одне бажання – газифікація осель, школи.

9 лютого 2005 року на 62-ому році життя велика співачка, велика українка, чудова людина і просто чарівна жінка пішла від нас... У 2005 році посмертно нагороджено пам’ятним знаком I ступеня «За заслуги перед містом Черкаси» за багаторічну плідну працю із відродження і пропаганди української народної пісні, вагомий внесок у розвиток культури і вокального мистецтва України і Черкащині, за неповторний голос та виконавську майстерність, що увійшли до золотого фонду національного мистецтва, пісні які стали візитною карткою України.

Щороку 14 жовтня Землянківська школа гостинно запрошує шанувальників творчості Р. Кириченко на пісенне свято "Не журися, Україно, в тебе добрий рід!". У жовтні 2006 р. в стінах школи відкрито світлицю Раїси Кириченко.

Уклін тобі, перлина України, За неповторний, невмирущий спів І нескінченні ті пісні однині, Як пам'ять тих, хто так тебе любив...