Презентація на тему:
Літописці Карпатської України

Закарпатська область Мукачівський район Літописці Карпатської України 2012

Вирвати із свідомості українського народу одну з найяскравіших сторінок його історії, замести слід злочину вчиненого у березні 1939 року угорським фашизмом і його натхненниками проти українського народу , ворогам України не вдалося. Бо закарпатська земля навіть після багатовікового рабства не втратила здатності народжувати таких велетів духу, як А.Волошин , А.Штефан, П.Стерчо,В.Гренджа-Донський,братиБращайки,братиРеваї У своїй праці ми хочемо вшанувати світлу пам’ять та досягнення вірних синів,літописців Карпатської України : Августина Волошина , Августина Штефана ,Петра Стерчо ,які все своє життя поклали на олтар служіння рідному краю, його свободі, його визнання у світі, і навіть опинившись на довгі роки на чужині, зберегли синівську любов,патріотизм до свого народу, до його тернистої історії.

Волошин Августин Іванович 1874 - 1945

Доктор, професор, отець Августин Волошин, Президент Карпатської України, Герой України (посмертно) народився 17 березня 1874 р. у селі Келечин, нині — Міжгірського району, Закарпатської області, в сім'ї греко-католицького священика Івана Волошина. Рід Волошинів походив із села Великі Лучки на Мукачівщині і належав до лібертинів — вільних селян. У 1925 — 1929 рр. Августин Волошин був обраний карпатоукраїнським народом Підкарпатської Русі послом до Чехословацького парламенту від Християнсько-народної партії, співзасновником і очільником якої являвся. З 11 по 26 жовтня 1938 р. входить до автономного уряду Підкарпатської Русі, а з 27 жовтня призначається прем'єр-міністром цього уряду.

У 20 — 30-ті роки ХХ ст. обирається головою Центральної Руської Ради Підкарпатської Русі.12 лютого 1939 р. під час проведення загальнонародних виборів на теренах Карпатської України , Августин Волошин обраний послом першого Сойму Карпатської України, а 15 березня 1939 р. на засіданні Сойму обраний Президентом Карпатської України. Після віроломної окупації краю фашистськими військами Угорщини з 16 березня 1939 р. — у вимушеній еміграції. З 1939 р. до травня 1945 р. доктор, професор Августин Волошин — на педагогічній роботі в Українському Вільному Університеті в Празі, працює професором педагогіки, деканом, ректором .

Там у Празі його безпідставно і незаконно (на той час громадянина Чехослословаччини) затримали 20 травня 1945 р. органи СМЕРШу та в подальшому етапували до Москви. Допитувався в Лефортовській та Бутирській тюрмах. Помер у тюрмі 19.07.1945р. Автор праць:"Педагогічна психологія","Педагогіка і практика","Коротка історія педагогіки", драм.твори "Маруся Верховинка" та" Без Бога ні до порога".

Памятник А.Волошину вУжгороді

Августин Емілійович Штефан (1893-1986)

Августин Емілійович Штефан народився 11 січня 1893 р. у с.Порошково комітату Унг (Перечинський район Закарпатської області) в родині греко-католицького священика. Здобував освіту в Берегівській гімназії, яку закінчив у 1910 р., та в Ужгородській духовній семінарії, де навчався упродовж 1910-1914 рр. Після закінчення навчання, до 1917 р. Августин Штефан студіював на філософському факультеті Будапештського університету. По його закінченні працює професором учительської семінарії в Ужгороді (1918-1919 рр.) та Ужгородської гімназії (1920-1922). Протягом 1922-1938 рр. Августин Штефан займав посаду директора державної торговельної академії в Ужгороді, а згодом у Мукачеві та Сваляві.

Августин Штефан тісно співпрацював з деякими періодичними новинками. Він, зокрема, став одним із основоположників, засновників і редакторів газет “Русин” (1920-1921 рр.), “Учительський голос” (1929-1938 рр.), “ Українське слово” (1932 - 1938 рр.). Упродовж міжвоєнного періоду Августин Штефан був членом Руської-Хліборобської (Земледільської) партії (1920-1924 рр.) та Аграрної партії (1929-1938 рр.). У 1934 р. він став одним із організаторів української фракції цієї політичної організації. Крім того, у 1920-1938 рр. А.Штефан виконував обов’язки постійного екзаменатора Крайової іспитової комісії для педагогів горожанських шкіл. Будучи активним просвітянином і членом Головної управи Педагогічного товариства (1926-1939 рр.) у співавторстві видав “Граматику української мови” (1931 р.).

Як член Аграрної партії, у 1938 р. Августин Штефан брав участь у обговоренні автономних проектів, був членом Першої Руської (Української)Центральної Народної Ради. У часи становлення Карпато-Української державності Августин Штефан відзначався особливою активністю серед політичної верхівки краю. У січні 1939 р. він став членом виконавчого комітету партії Українське Національне Об’єднання, а незабаром був делегованим від Української Національної Ради до “Чесько-Українського товариства” в Празі (січень-лютий 1939 р.) 12 лютого Августина Штефана обрали послом Сойму Карпатської України, а в день його проведення – 15 березня 1939 р. – головою Сойму. В уряді щойно проголошеної держави Августин Штефан був призначений міністром культів, шкільництва і народної освіти Карпатської України. Проте, до виконання своїх обов’язків приступити було неможливо, оскільки всі сили були кинуті на захист держави від угорських окупантів.

Після загарбання Закарпаття військами Угорщини Августин Штефан був змушений емігрувати через Румунію та Югославію до Братислави, а згодом до Праги. Він брав участь у переговорах екзильного уряду Карпатської України з Проводом Українських Націоналістів, очолюваним Андрієм Мельником в Італії. Згідно із “Залучником до акту, списаного дня 21 липня 1939 р. в Венеції”, Августин Штефан увійшов до складу емігрантського уряду Августина Волошина. Упродовж 1939-1940 рр. працював директором Комерційної академії в Братиславі, а з 1940 р. до 1945 р. – в українській гімназії в Празі. З 1945 р., коли гімназію перенесли до Аугсбургу, і аж до 1949 р. Августин Штефан продовжував свою професійну діяльність.

Емігрувавши до Сполучених Штатів Америки, у 1949-1969 рр. він викладав українську мову в Українському католицькому інституті для дівчат у Стамфорді (штат Конектікут). Одночасно Августин Штефан співпрацював з україномовними часописами “Карпатська зірка” (Нью-Йорк), “Карпатський голос” (Філадельфія), “Вільне слово” (Торонто) В еміграції колишній голова Сойму підтримував контакти з різними громадськими організаціями, які були популярними серед українців. Августин Штефан надавав також консультаційну та матеріальну допомогу землякам.

Августин Штефан – автор численних публікацій з історії Закарпаття міжвоєнного періоду. Найпопулярнішими серед, них є: Карпатський Березень” (1950 р.), “Хуст 1919-1939” (1959 р.), “Українське військо з Закарпатті” (1959 р.), “Кольори герба і прапора Закарпаття” (1970 р.), “ Президент Монсиньйор Августин Волошин” (1970 р.), “Біографія о.Августина Волошина” (1971 р.), “Василь Гренджа-Донський” (1975), “Хресна дорога бл.п.єпископа Нярадія” (1977 р.), “Августин Волошин – президент Карпатської України” (1977 р.), “За правду і волю: Спомини і дещо з історії Карпатської Укрїни” (Кн.І.- 1973 р.; Кн. 2.- 1981 р.).

Від 1969 року і до кінця свого життя Августин Штефан жив у Філадельфіїї, де й помер 4 вересня 1986 р. Похований наш великий земляк на українському цвинтарі Святого Духа в Гемптонбургу, Нью-Йорк.

Закарпатці вшановують пам ’ять Августина ШТЕФАНА 4 вересня Закарпатська обласна організація Конгресу Українських Націоналістів вшанувала пам’ять визначного українського , громадсько-політичного діяча, голову Сойму Карпатської України Августина Штефана

30 вересня селі Порошково Перечинського району відбулося урочисте відкриття та освячення меморіальної дошки .

Петро Стерчо 1919- 1987

Петро Стерчо народився 14 квітня 1919 року в селі Кузьмино на Закарпатті в родині Юрка та Олени Молнар. Початкову школу закінчив у рідному селі. По закінченні вступив до державної горожанської школи у Мукачеві, яку закінчив 1934 року. У 1935 році продовжив навчання у державній торгівельній школі в Ужгороді, по закінченні якої був зарахований до державної торговельної академії у Мукачеві.

З початком Другої Світової Війни під час подій 15 березня 1939 року,він та його друзі однодумці вступили в ряди Української Карпатської Січі. Багато з них загинуло,а решта, поміж них і Петро Стерчо після поразки в битвах з мадярами, під проводом проф.. Августина Штефана перебралися до Словаччини (до Братислави). Там вони були інтерновані словацьким урядом, а опісля, за старанням проф.. Августина Штефана були випущені на волю. У вересні 1939 року Петро Стерчо виїхав спочатку до Відня,а потім до Лінца в Австрію

Згодом Петро Стерчо подався на захід через Австрію до Баварії і у 1945-му році опинився в Американській зоні в Мюнхені. Тут відразу він поступив до Української Економічної Високої Школи й одночасно долучився до українського громадського життя. І в той саме час, вчився в Українській торгівельній школі в Аугсбурзі. Брав активну участь у житті Українського студентства в Мюнхені та став одним із провідних діячів Українського студенства в еміграції. Тоді ж став активним членом Організації Українських Націоналістів.

У серпні 1949 року захистив дисертацію на тему: "Суть грошей у світлі їх функцій”,за що одержав академічнмй ступінь доктора економічних наук. До виїзду з Мюнхена працював в Злученому Українському Американському Допомоговому Комітеті. У березні 1950 року виїхав до США , де спершу оселився в Піттбурзі в штаті Пенсильванія ,а потім в Чікаго в штаті Ілліной. Працюючи робітником ,складав гроші, брав активну участь в студентському та громадському житті української спільноти Чікаго, а в 1952 році поступив в університет Нотрдам, по закінченні якого в 1959 році одержав статус доктора політичних наук.

У 1955 році став громадянином США. Працював спочатку доцентом ,а опісля надзвичайним професором політичних наук та економії в Дрексел Університеті у Філадельфії, де викладав аж до дня смерті (18 червня 1987 року). В університеті був членом президентської дорадчої Ради, членом професорського сенату,а в 1983 році одержав високе звання Визначного професора. Був в університеті загальним улюбленцем та шанованою особою, доказом чого є той факт , що після його смерті товариші – професори, студенти заснували стипендійний фонд його імені.

В українській громаді діяльність Петра Стерча була багатогранна. Він був відомий в цілій Українській Західній Діаспорі. Був провідним членом різних українських організацій : Світового Конгресу Вільних Українців,Ради Директорів Українського Конгресового Комітету та головою відділу цієї організації в місті Філадельфії,членом Дирекції Об'єднаного Українського Американського Допомогового Комітету,Віце-Президентом Наукового Товариства імені Т. Г. Шевченка,екзекутивним членом та президентом Української Американської Асоціації Університецьких Професорів, Членом Карпатського Дослідного Центру ім. Юліана Ревая, одним із засновників та членом Дирекції Фундації ім. О. Ольжича в США та членом Братства Карпатських Січовиків, останніми роками головою Організації Державного Відродження України і член ОУН.

Останні 48 років свого життя на чужині проф.. Петро Стерчо жодного разу не бачився з ріднею в Закарпатті. Він ,тамуючи тугу за Батьківщиною, не наважувався нагадувати своїм братам і сестрам про своє існування,боявся наразити їх на небезпеку , на репресії з боку окупаційної влади. Однак досить було, аби в 1965 року в Торонто вийшов з друку його літопис “ Карпато-Українська Держава”,як тут же виявилися ознака зацікавленості імперських спецслужб співродичами П.Стерча в с.Кузьмині. До речі, в лихоліття окупації Карпатської україни фашистською Мадярщиною (1939-1944) рід Стерчів в с.Кузьмині теж був під пильним наглядом окупаційної влади, на той раз мадярської. Окупантів цікавили брати Петро і Андрій Стерчі. Їх старенький батько змушений був щомісячно з''являтися в жандармерію і звітувати про синів.

Велика письмова спадщина Петра Стерча. Був автором книжок: «Основні відомості про торгівлю» « Карпатська Україна в міжнародних справах,1938-1949рр» «Карпато -Українська держава» «Дипломатія подвійної моралі» «Україна ї Европейський вир.1917-1923рр»

Україна і зокрема Закарпатська Україна в особі Петро Стерчо,Августина Волошина ,Августин Штефана мали видатних людей,великих патріотів ,літописців і хранителів історії Карпатської України. Закарбована в їхніх працях і збережена для майбутніх поколінь історія Карпатської України увійде в золотий фонд української історіографії

Дякую за увагу