Презентація на тему:
Земля

Земля Виконала Учениця 11-Г класу Коваль Яна

Планети земної групи та планети-гіганти.

Планети Сонячної системи: планети земної групи (Меркурій, Венера, Земля, Марс) планети-гіганти (Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун). Плутон належить до особливої групи космічних тіл.

Порівняльні розміри планет земної групи та планет-гігантів

Суттєва відмінність між цими групами планет планети земної групи мають тверду поверхню, бо складаються переважно з важких хімічних елементів; планети-гіганти утворилися здебільше з легких елементів — Гідрогену та Гелію, тому їхня середня густина невелика, а між атмосферою і поверхнею немає чіткої межі.

Основні відмінності Основні параметри Планети Земна група Гіганти Середня густина ≈5г/см3 ≈1г/см3 Хімічний склад Fe, Si, Al Н2, Не Температура під хмарами 200 - 700К ≈2000К Кількість супутників 3 93

Земля є найчарівнішою планетою Сонячної системи , що рухається по своїй орбіті навколо Сонця з дуже великою швидкістю — 30км/с. Крім того, обертаючись навколо власної осі, вона робить один оберт за добу. Земля оточена атмосферою, яка простягається в космос більше ніж на 1000 км. Вона має ідеальні умови для існування життя

Хімічний склад атмосфери Найбільшою складовою атмосфери (78 % об'єму) є азот N2, який відіграє важливу роль у житті рослин. Кисень 02 є необхідним елементом для дихання людей і тварин та складає 21 % об'єму атмосфери.

Пара води Н20, яка теж знаходиться в атмосфері, затримує інфрачервоне випромінювання Землі та створює парниковий ефект, внаслідок чого температура поверхні підвищується. Зараз середня температура поверхні +16 °С, а якби не було в атмосфері пари води, то температура навіть на екваторі могла б знизитися до -25 °С. Погода (вітри, циклони та антициклони) формується у нижніх шарах атмосфери, яка називається тропосферою, де передача енергії відбувається не тільки випромінюванням, а і за допомогою конвекції.

Цікаво, що … якби кількість кисню в атмосфері була на кілька відсотків більшою, то виникали б постійні пожежі, бо мокрі дерева горіли б, як сірники, а якби кисню в атмосфері було трохи менше ніж 18 %, то неможливо було б запалити сірника... Шар озону 03 (алотропна видозміна кисню) захищає живі організми від ультрафіолетового випромінювання Сонця. Ультрафіолетові промені знищують мікроорганізми та рослини, викликають ракові захворювання. Якби не стало озонового шару в атмосфері, то життя на поверхні Землі могло б загинути.

Океани та моря на поверхні Землі акумулюють величезну кількість сонячної енергії, бо вода має одну з найбільших в природі питому теплоємність, тому на материках протягом доби і навіть протягом року не спостерігається різкого перепаду температури.

Магнітне поле Землі створює навколо нашої планети на висоті більшій ніж 500 км пояси радіації. Елементарні частинки, які рухаються у міжпланетному просторі з величезною швидкістю і мають електричний заряд, взаємодіють з магнітним полем Землі й тому не долітають до атмосфери. Таким чином, магнітне поле захищає життя на Землі від смертельних потоків космічних частинок.

Екологічна система Землі знаходиться у стані своєрідної стійкої рівноваги, тому невеликі збурення в атмосфері або сонячної радіації суттєво не впливають на загальний стан цієї системи. Але геологічні дослідження показують, що в минулому відбувались екологічні катастрофи, внаслідок яких різко знижувалася температура та наставали так звані льодовикові періоди. Для прогнозування майбутнього нам необхідно знати причини, що призводять до таких катастрофічних процесів. Причиною раптового зниження температури на поверхні Землі можуть бути як зовнішні фактори, наприклад падіння астероїда, так і геологічні процеси — виверження вулканів або рух материків.

Будова Землі Геологічні дослідження показали, що температура всередині Землі зростає кожні 34 м на 1 °С і у свердловинах на глибині 10 км досягає +300 °С. У центрі Землі існує металічне ядро, частина якого знаходиться у розплавленому стані при температурі 7000 °С. Вище знаходиться мантія, яка складається переважно з кремнезему (Si02). На мантії «плаває» кора, товщина якої коливається від 5 км під океанами до 50 км під материками.

Внаслідок конвекції у мантії земна кора розділилась на окремі плити, які повільно розходяться в різні боки

Місяць є природним супутником Землі, на якому атмосфера відсутня. Фази Місяця, тобто зміна його зовнішнього вигляду, настають внаслідок того, що Місяць світиться відбитими сонячними променями. Обертаючись навколо нашої планети, він займає різні положення відносно Землі й Сонця, тому ми бачимо різні частини його денної півкулі.

Фази Місяця Новий Місяць, який з поверхні Землі майже ніколи не видний, бо до нас повернена його нічна півкуля.

Місяць у цій фазі можна побачити тільки під час сонячних затемнень, коли темний диск Місяця видно на тлі яскравого Сонця

Перша чверть настає через тиждень, коли до Землі повернені половина денного та половина нічного боку Місяця

Повня настає у той момент, коли Місяць знаходиться з протилежного боку від Сонця.

Остання чверть, або старий Місяць, спостерігається у південно-східній частині небосхилу перед світанком.  

Фізичні умови на Місяці

Протягом мільярдів років погода на Місяці однакова: 2 тижні світить Сонце і поверхня нагрівається до температури +130 °С, а після двотижневої ночі поверхня охолоджується і температура на світанку падає до -170 °С. За високої температури молекули газів покидають сферу тяжіння Місяця, тому там неможливе існування густої атмосфери.

На Місяці навіть вдень темне небо, як у міжпланетному просторі, там не буває ні вітрів, ні дощів. Зміни пір року не відбувається, бо вісь обертання Місяця майже перпендикулярна до площини орбіти.

На поверхні навіть неозброєним оком видно більш темні ділянки, що були названі морями, а світліші ділянки астрономи назвали материками.

Моря на Місяці утворилися після виверження вулканів, які діяли мільярди років тому. Моря мають темніший колір, бо за хімічним складом там більше заліза, а на світліших ділянках більше алюмінію

У морях немає ні краплі вологи, бо у вакуумі вода миттєво закипає і випаровується або замерзає. Вода у твердому стані могла зберегтися під поверхнею на глибині кількох десятків метрів, де протягом доби тем пература не змінюється і дорівнює -30 °С.

При спостереженні в телескоп видно, що на світ лих материках переважають кратери — круглі гори діаметром до кількох сотень кілометрів, які мають вали заввишки кілька кілометрів

Більшість кратерів мають метеоритне походження, хоча деякі з них могли утворитися під час виверження вулканів, з яких витікала розплавлена лава та заповнювала більш низькі ділянки, — так виникли моря. Правда, виверження вулканів припинилося дуже давно, бо вік найстаріших твердих скель на материках — 4,4 млрд. років, в той час як лава у морях застигла близько З млрд. років тому

Дослідження Місяця за допомогою космічних апаратів розпочали у Радянському Союзі ще на початку космічної ери. У 1959 р. АМС серії «Луна» вперше у світі долетіли до Місяця: «Луна-1» стала першою штучною планетою Сонячної системи, «Луна-2» досягла поверхні Місяця, а «Луна-3» сфотографувала зворотний бік Місяця і передала телевізійне зображення на Землю .

У лютому 1966 р. «Луна-9» здійснила м'яку посадку в Океані Бур і вперше у світі передала телевізійний «репортаж» з поверхні іншого світу. Ми побачили, що справді поверхня Місяця вкрита пилом, але міцність ґрунту достатня для того, щоб втримати станцію на поверхні.

Потім Місяць досліджували АМС «Луноход-1» (рис.), «Луноход-2», які рухалися по поверхні, та АМС «Луна-20», «Луна-24», які в автоматичному режимі вперше доставили на Землю зразки місячного ґрунту.

21 липня 1969 p. на поверхню Місяця здійснив посадку пілотований космічний корабель «Аполлон-11» (США) і астронавт Нейл Армстронг зробив перший крок по поверхні іншого світу — так почався новий етап в дослідженні космосу. Дослідження показали, що шар пилу, так званий реголіт, у середньому сягає глибини 20 м. Аналіз реголіту приніс несподівані результати: мікроскопічні частинки мають розміри 0,01 мм і нагадують звичайну пудру, але за хімічним складом вони наполовину складаються з окислів силіцію і є фактично маленькими скляними кульками. Такі мікроскопічні кульки утворилися після падіння мікрометеорів.

Типовий пейзаж на Місяці. На поверхні переважають темно-сірі кольори ґрунту, який припорошений шаром реголіту, що утворився після падіння мікрометеорів. На Місяці не дме вітер, тому сліди збережуться ще мільйони років (фото експедиції «Аполлон-17»)