Презентація на тему:
Культурно-просвітньцька діяльність Українських Січових Стрільців

Культурно-просвітньцька діяльність Українських Січових Стрільців

Мета проекту: Виникнення Січових Стрільців Пресова Кватира УСС Традиції – невід’ємна частина життя УСС

28 червня 1914 року в місті Львові відбулося величаво-патріотичне свято – Січово-стрілецький здвиг з нагоди 100-річної роковини з дня народження великого поета Тараса Шевченка. Того спекотного дня вулицями Львова пройшло майже 12 тисяч нової стрілецької молоді, яка мала на меті підготувати українську молодь до збройної боротьби за незалежну, суверенну Українську державу. Вперше з часів княжої доби вулицями міста пройшли колони озброєної української молоді. Ідея національного відродження зародилася в напівтаємних організаціях, які діяли при школах та гімназіях. Якщо говорити про безпосередню появу січових стрільців, то вони з’явилися у 1914 році з початком Першої світової війни. Проте, як правило, дослідники говорять, що ідейно й організаційно стрілецький рух оформився ще у ІІ половині ХІХ століття. У ті часи в Західній Україні почав засновуватись січовий рух. . Початок організованого молодіжного руху поклало товариство “Сокіл” (Львів, 1894 р.) та “Січ”, яка виникла виникло в 1900 р. (с. Завалля, Снятинський повіт на Станіславщині). Головна мета діяльності “Січей”, крім гімнастично-пожежної, – ще й виховна, культурно-просвітницька. Популярність “Січей” серед населення Східної Галичини (особливо сільського) була великою.

У той самий день, коли вулицями Львова крокувала святково налаштована молодь, у Сараєво було вбито Франца Фердинанда. Перша світова війна розпочалася. Україну було втягнуто в цю війну. Добровольчу військову формацію, що в майбутньому назавжди була пов'язана з назвою «Українські Січові Стрільці», було засновано в серпні 1914 року. В історію українського народу Українські Січові Стрільці вписали нев’янучої слави сторінки. Дві з них вікопомні. Перша полягає в тому, що Січові Стрільці стали заключним акордом епохи галицько-українського відродження. Друга – своїми невтомними військовими змаганнями вони возвели величну споруду: незалежну державу, ім’я якої Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Пресова кватира УСС — допоміжна культурно-просвітня формація УСС, головним завданням якої було збирання, поширення та збереження матеріалів з історії Леґіону Українських січових стрільців, збереження традицій стрілецтва. З часом її функції поширилися на духовне, культурне й просвітницьке життя Леґіону. Пресова Квартира УСС діяла упродовж 1914-1918рр. Метою її діяльності було «планове ведення та доцільне керування широким та різноманітним духовним та культурним життям і творчістю УССтрільців». Для виховної роботи в Легіоні УСС та його структурних підрозділах – Коші і Вишколі фахівців було цілком достатньо. Після сформування Легіону УСС виявилося, що серед стрільців і старшин 38 відсотків інтелігенції, тобто у кожній сотні (зі штатом – 180 вояків) було майже 70 недавніх громадсько-політичних діячів, адвокатів, педагогів, письменників, журналістів, митців, студентів. Нерідко стрільцями і під старшинами були люди з вищою освітою. Пресова Кватира УСС зародилася в коші, яким командував 30-літній педагог Рогатинської гімназії, що на Станіславівщині, глибоко освічений отаман Н. Гірняк і де, звичайно, були сприятливіші умови. Великою популярністю користувалася започаткована талановитим філологом С. Прідуном кошова бібліотека та її читальний зал періодичної преси. Пресова Кватира УСС організувала збір матеріалів і документів з історії Легіону, зокрема спогадів, літературно-публіцистичних творів, статистичних даних, фотографій і творів мистецтва на стрілецьку тематику.

Чітким проявом ідеології Українського Січового Стрілецтва була його літературна творчість. Уже на початку війни багато стрільців вели щоденники, писали спогади, інколи й вірші та нариси. Згодом у різноманітних українських часописах та збірниках з’явилося чимало стрілецьких публікацій, автори яких ознайомлювали читацький загал із життям легіону, його боротьбою та завданнями, намагалися осмислити найактуальніші проблеми стрілецького буття, ділилися радощами й печалями. Всі ці публікації воєнного часу можна умовно розділити на три групи: 1) літописи, хроніки, спогади, нариси, публіцистичні статті тощо; 2) поезія; 3) гумор і сатира. Для кожної з них характерні свої форми і методи висвітлення тих чи інших подій, фактів і явищ. Вважаючи себе духовними спадкоємцями кращих традицій українського війська, зокрема запорізького козацтва, Українські Січові Стрільці перейняли від нього і українську пісню, яка стала невід’ємною частиною їхнього життя. Юнацький максималізм та щирі патріотичні почуття новітнього українського вояка, його радість і горе дуже часто знаходили свій вияв у пісні. Спочатку це була народна пісня зі всіх куточків української землі, а згодом і власна, створена в стрілецькому середовищі. «Стрілець і пісня, – зауважував підхорунжий Юрко Шкрумеляк, – то брат і сестра, то любчик і любка; в одинокій пісні знаходить стрілець розраду та хвилеве забуття». «Якби не пісня, були би ми подуріли, а так зійшлися на хвильку, заспівали і легше стало... » – продовжував попередню думку підхорунжий Михайло Гайворонський. Творення стрілецьких пісень нерідко зумовлювали реальні події, факти, імена, випадки з життя. Схвилювавши кого-небудь зі стрілецьких піснярів, вони ставали темами поетичного оспівування, водночас передаючи майбутнім поколінням «живі спогади про славне минуле стрілецтва, про бої, смерть та любов, про геройство й жертви, про веселі й сумні переживання товаришів зброї».

Вдова Карпенка-Карого Софія Тобілевич при перебуванні УСС на Херсонщині зазначала: "Незабаром серед селянства розійшлися чутки одні від других чудніші: вони вчать… вони лікують хворих… вони посилають своїх людей на роботу в поміч удовам і недужим… За все платять… Поводяться по-людськи з народом… Позаводили свої крамниці, дають селянам світло, роздають книжки". Усе це дійсно входило до діяльності стрілецтва і сприяло прихильному ставленню населення. Відомо, що Василь Вишиваний відправляв деяких стрільців з завданням організовувати школи. На Поділля і на Херсонщину з таким завданням вирушили чотар Микола Саєвич і сотник Дмитро Вітовський.

ВИСНОВОК: Патріоти лідери – авторитетні люди в народі, вони є сила нації. Молоді, переважно сільські, хлопці показували дива героїзму на полях битв першої світової. Скільки їх полягло ? А скільки померло від тифу, у неволі ? А скільки їх розстріляно у полоні? Проте слава їх не помре ніколи бо ми завжди будемо пам'ятати про них, так як вони були носіями визвольних ідей і цим завоювали собі симпатії та любов українського народу, навіки! Січове стрілецтво виховало славних синів України: Кирила Трильовського, Костя Левицького, Михайла Волошина, Дмитра Вітовського, Андрія Мельника, Романа Сушка тощо. Серед січових стрільців було багато талановитих людей – художників, поетів, журналістів: Юрій Шкрумеляк, Мирослав Ірчан, Левко Лепкий, Роман Купчинський. Їх як бойову одиницю шанувала австрійська влада. Вони зробили багато для послаблення позицій російської влади в Західній Україні. Метою УСС було звільнення та об’єднання українського народу, створення єдиної української самостійної соборної української держави. І хоч 4 роки боротьби не принесли перемоги, ця славна сторінка української історії наблизила нашу незалежність.

Джерела: Культурно-просвітницька діяльність Легіону Українських січових стрільців у роки Першої світової війни. Ільєвський Владислав, м. Новогродівка, Донецька обл. Просвітницька діяльність Українських Січових Стрільців на Наддніпрянщині Андрій Рибальченко