Презентація на тему:
білки

Хімічний склад зерна гречки Підготувала: студентка 31-тз групи Інженерно-технологічного факультету Пріс валерія

Гречка, як і просо, рис, належить до найважливіших круп'яних культур і є єдиною незлаковою рослиною у групі зернових культур. Крупа з неї має високі споживчі, смакові та дієтичні якості.

У зерні гречки міститься від 10 до 15 % (у середньому 13,1 %) бі лка, 67,8 % вуглеводів, 3,1 % олії, 2,8 % золи, 13,1 % клітковини. У складі білка гречки переважають легкорозчинні глобуліни та глютеніни, тому він краще засвоюється і поживніший за білок зла кових культур (наближається за якістю до білків зернобобових культур).

Містить багато незамінних амінокислот: аргінін (12,7 %), лізин (7,9 %), цистин (1 %), гістидин (0,59 %) та ін. У золі гречки ба гато фосфорної кислоти (48,7 %), оксиду калію (23,1 %) та оксиду магнію (12,4 %). За вмістом заліза (1,7 %) вона переважає інші круп'яні культури, а також багата на мідь.

У зерні гречки містяться органічні кислоти (лимонна, яблучна, малеїнова, щавлева), які сприяють кращому засвоєнню не тільки гречаної каші, а й інших страв, які вживаються після неї. До складу зерна гречки входять такі цінні вітаміни, як В1, В2, В6, Р (рутин), необхідні для нормальної фізіологічної діяльності людського органі зму. Цим визначається цінність гречки як лікувально-дієтичного продукту харчування. Гречана крупа швидко розварюється, відзначається високою ка лорійністю.

Гречка має агротехнічне значення. У зв'язку з пізніми строками висівання та скоростиглістю вона є страховою культурою для пере сівання загиблої озимини. Її використовують для післяукісних і піс ляжнивних посівів, а також як сидеральну культуру на зелене доб риво. У гречки, висіяної після гороху, люпину або багаторічних бобо вих трав, вміст білка в зерні підвищується на 1 — 1,5 %.

Гречка є добрим попередником для інших культур. Поясню ється це тим, що на площах, де її вирощують широкорядним спосо бом, значно зменшується кількість бур'янів завдяки кількаразовим допосівним обробіткам ґрунту та міжрядним розпушуванням, а на звичайних рядкових — внаслідок пригнічення бур'янів під покри вом гречки. Культури, які розміщують у сівозміні після гречки, краще забезпечуються фосфором і калієм, на які багаті післяжнивні рештки гречки.

Селекціонери працюють також над виведенням так званих син тетичних сортів гречки з використанням ефекту гетерозису. Синте тичний сорт є популяцією, утвореною поєднанням більш як 4 гено типів з високою комбінаційною здатністю. Важливо, що синтетичні сорти зберігають високий рівень гетерозису протягом кількох років.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Гречка належить до родини гречкових (Polygonaceae), роду Fagopyrum. Сорти, які виро щують у нашій країні, належать до виду Fagopyrum esculentum Moench — гречка культурна підвиду vulgare — гречка звичайна і ssp. multifolium Stol. — гречка багатолиста. Трапляється також вид Fagopyrum tataricum (L.) — дикоростуча однорічна рослина, яка засмічує посіви.

При формуванні 1 ц зерна і відповідної кількості соломи гречка виносить з ґрунту: N — 4,3 кг, Р2О5 — 3 кг, К2О — 7,5 кг, що, напри клад, у 1,5 — 3 рази перевищує винос поживних речовин озимою пшеницею. Причому вимоги до поживних речовин, особливо до азо ту, дуже зростають у гречки на початку другої половини вегетації (на VIII — IX етапах органогенезу), коли вона швидко розвивається і нагромаджує сухі речовини та формує органи плодоношення.

Ф. М. Куперман виділяє у гречки 12 етапів органогенезу: І — пе ріод до розгортання першого справжнього листка; ІІ — диференціа ція зачаткового стебла на вузли і міжвузля, закладання перших справжніх листків; ІІІ — формування осі суцвіть і приквітників; IV— закладання лопаті суцвіття; V — закладання зачаткових ор ганів квіток; VI — формування тичинок і маточок; VII — витягу вання квітконіжки й генеративних органів; VIII — винос бутона з приквітника; ІХ — цвітіння і плодоутворення; Х — формування плода; ХІ — воскова стиглість і достигання насіння; ХІІ — повна стиглість.

Удобрення. При формуванні врожаю зерна близько 20 ц/га греч ка виносить з ґрунту до 90 кг азоту, 60 кг фосфору і понад 150 кг калію. Причому до 60 % поживних речовин вона засвоює у перші півтора місяці життя (до цвітіння). Тому гречка досить вибаглива до внесення добрив. Зважаючи на те, що гречка добре реагує на після дію органічних добрив, внесених під попередник, її удобрюють лише мінеральними добривами.

Потрібно враховувати, що гречка негативно реагує на добрива, у складі яких є хлор (хлорид калію, калійна сіль). Хлор викликає плямистість листків і зменшує вміст у них хлорофілу, а отже, послаб лює процеси фотосинтезу рослин, тому їх продуктивність помітно зменшується. Кращими калійними добривами для гречки є калімаг незія, сульфат калію, поташ, калімагнезієвий концентрат; із ком плексних добрив — нітрофоски, нітроамофоски; з фосфорних — су перфосфат. Ефективним місцевим добривом є попіл.

Якщо добрива до сівби гречки не внесені, її підживлюють на по чатку бутонізації (VIII етап органогенезу) азотно-фосфорними добривами у дозі від 20 до 30 кг/га азоту і фосфору; на бідних ґрунтах — повним мінеральним добривом з внесенням по 30 кг/га азоту, фос фору і калію.

Дякую за увагу!!!