Мінеральні води, їх характеристика, застосування
Завантажити презентаціюПрезентація по слайдам:
Хвороби органів травлення дуже широко розповсюджені. Вони характеризуються хронічним рецидивуючим протіканням, здатністю до прогресування і виникнення ускладнень. В комплексному лікуванні захворювань шлунково-кишкового тракту широко застосовуються не тільки традиційні лікарські засоби, а й мінеральні води. Питтєві мінеральні води – це природні води, які вміщують у підвищених концентраціях мінеральні, органічні речовини, гази або мають деякі специфічні властивості (радіоактивність, температура, реакція середовища – рН тощо), завдяки чому проявляють лікувальну дію.
Питтєві мінеральні води – це природні води, які вміщують у підвищених концентраціях мінеральні, органічні речовини, гази або мають деякі специфічні властивості (радіоактивність, температура, реакція середовища – рН тощо), завдяки чому проявляють лікувальну дію. Мінеральні води маають певний хімічний склад за рахунок вилужнювання різних гірських пород, розчинення солевих і карбонатних утворень, біохімічних процесів, що проходять в надрах земної кори.
В мінеральних водах є практично всі водорозчинні сполуки, але найчастіше це три аніони( хлор, сульфати, гідрокарбонати) і три катіони ( натрій, кальцій і магній). Домінуючий вміст іонів визначає назву води. Мінеральні води можуть бути простого іонного складу, тобто вміщувати один аніон або один катіон ( наприклад, хлоридно натрійні води), однак більшість природних вод вміщує декілька аніонів і катіонів, що відображається у їх назвах ( наприклад, сульфатна кальцієво-магнієва вода). Для виразу хімічного складу води користуються формулою: в чисельнику наводиться вміст аніонів, а в знаменнику – катіонів (у мг-еквівалент процентах).
Основними показниками бальнеологічної значимості мінеральних вод є: загальна мінералізація, вміст газу, іонний склад,вміст органічних сполук і мікроелементів, які проявляють біологічну активність, радіоактивність, рН води, температура.
Для питтєвого лікування захворювань травної системи застосовують маломінералізовані ( 2-5 г/л ) і середньомінералізовані ( 5-15 г/л ) води. Високомінералізовані води ( 15-35 г/л ) застосовують при наявності супутніх запорів в якості послаблюючого засобу, для дренажу жовчних шляхів, при ожирінні. Мінеральну воду “Лугела” з мінералізацією 52 г/л призначають внутрішньо як десенсибілізуючий засіб. Високомінералізовані води і розсоли ( мінералізація 35-150 г/л і більше ) використовують тільки для зовнішніх процедур; для внутрішнього застосування їх розводять до відповідної концентрації прісною або маломінералізованою водою.
Характеристика лікувальних мінеральних вод В залежності від хімічного складу розрізняють води: столові ( мінералізація від 1 до 2 г/л ), лікувально-столові (мінералізація від 2 до 8 г/л ) і лікувальні (мінералізація від 8 до 12 г/л). В залежності від наявності аніонів і катіонів води бувають:гідрокарбонатні, гідрокарбонатні хлоридні натрієві, сульфатні, йодвміщуючі,кремністі, сульфідні, води, що вміщують кальцій, магній, бром, миш”як, родан тощо.
Гідрокарбонатні води ( Боржомі, Лужанська, Поляна купель, Поляна квасова і інш.) позитивно впливають на жовчоутворюючу та жовчовивідну функції печінки та жовчних шляхів, поліпшують вуглеводний і білковий обмін, мають протизапальну дію.Гідрокарбонати гальмують рівень кислотоутворення у шлунку, тому їх рекомендують при гіперацидних станах, явищах ацидозу, Вони поліпшують засвоєння мікро- і макроелементів, посилюють діурез. Слід відмітити, що стимулюючий або гальмуючий вплив на секреторну і рухому функцію шлунка залежить від методики застосування води (час застосування, температура води).
Хлоридні води (джерело № 2 курорту Трускавець, Миргородська, Куяльник, Слав”янська, Друскінінкай; розсоли – джерело № 6 курорту Моршин, Трускавець та інш.) показані при захворюваннях печінки і жовчних шляхів з супутніми хронічними гастритами, секреторною недостатністю і ентероколітами. Гідрокарбонатні хлоридні натрієві води мають виражений холеретичний і холекінетичний ефект.
Сульфатні мінеральні води (Слав”янський, Смірновський джерела, Кисловодський сульфатний нарзан тощо) гальмують процеси всмоктування в кишечнику, посилюють перистальтику і секрецію, що обумовлює їх послаблюючу дію. Після нормалізації роботи кишечника поліпшується функціональний стан печінки, тому що сульфати гальмують кислотоутворення у шлунку і це дає можливість застосовувати їх у пацієнтів з патологіями печінки і супутніми захворюваннями шлунка, що протікають з підвищеною кислотністю. Є дані про вплив сульфат - і магнійвміщуючих вод на функціональний стан печінки, в першу чергу, за рахунок відновлення функції гепатоцитів.
Магній в мінеральних водах зустрічається рідко. Іони магнію всмоктуються у шлунку і початкових відділах тонкої кишки, попадають у печінку, де частково депонуються. Магній діє жовчогінно, здатний зменшувати рівень холестерину в крові та жовчі. Солі магнію діють спазмолітично, сприяють нормалізації тонусу гастродуоденальної зони, жовчного міхура, сфінктера Одді. Магній приймає участь у ферментативних процесах, відкладаючись у м”язах, активізує обмін вуглеводів, каталізує діяльність трипсину, ерипсину та інших ферментів травного каналу, понижує збудливість центральної нервової системи, проявляє виражений послаблюючий ефект.
До мінеральних вод, що вміщують магній в кількості більше 20 г/л, відносяться Баталінська, Кримський нарзан, Московська, Моршинська, Нафтуся, води – аналоги кисловодських. При супутніх гастрітах з секреторною недостатністю показані води, які вміщують,крім сульфатів, іони хлору і натрію. Натрій сприяє регуляції обміну і осмотичного тиску в тканинах, стимулює жовчоутворюючу і особливо жовчовивідну функції гепато-біліарної системи і секреторну функцію залоз органів травлення, посилює перистальтику кишечника.
Хлоридно-кальцієві води діють протизапально, зменшують набряки тканин, підвищують рівень обмінних процесів.Кальцій зменшує збудливість і тонус гладкої мускулатури (антиспастична дія). Хлоридно-натрієві води, що вміщують кальцій, поліпшують ліпідний обмін, тому вони показані хворим на хронічний гастріт з секреторною недостатністю. До вод, що вміщують кальцій, відносяться: Краінка, Амурська, Буковинська, Березовська, Нафтуся тощо. До вод, що вміщують калій, відноситься Моршинська з джерела № 2, Мелітопольська). Зменшення вмісту калію в організмі супроводжується порушенням діяльності органів травлення, що проявляється пониженням апетиту, нудотою, блюванням, проносом, зменшенням перистальтики кишечника.
Кремністі мінеральні води ( Березовська, Харківська №2, Шаянська) проявляють адсорбційні, в”яжучі властивості, седативну, болезаспокійливу, протизапальну дію завдяки наявності в них кремнієвої кислоти. Такі води показані при патології травного каналу, печінки і жовчних шляхів. Під впливом сульфідних вод (Немирів, Черче тощо) збільшується кількість сульфгідрільних сполук у печінці, поліпшується білковий обмін. Сульфідні води показані при захворюваннях серцево-судинної і нервової системи, при ревматизмі і захворюваннях суглобів, при гінекологічних захворюваннях. Їх дія визначається концентрацією сірководню і мінералізацією, наявністю органічних речовин і мікроелементів.Є дані про активацію запальних процесів на фоні застосування сульфідних вод,тому застосовувати ці води при загостренні процесів (наприклад, активному гепатиті) слід обережно.
При лікування захворювань шлунково-кишечного тракту велике значення має час пр ийому мінеральної води і температура. При більшості захворювань органів тьравлення мінеральну воду слід пити повільно, що забезпечує більш тривалий контакт води з рецепторами слизової оболонки порожнини рота. Для посилення послаблюючої дії ї при запорах воду слід пити залпом зранку натще серце. Згідно з даними літератури, для досягнення лікувального ефекту при захворюваннях печінки і жовчних шляхів мінеральну воду рекомендується пити до прийому їжі. Мінеральні води при прийманні за 1-1,5 години до прийому їжі швидко покидають шлунок, переходять до 12-палої кишки і гальмують секрецію шлункового соку. Тому при підвищеній секреції та кислотності шлункового соку мінеральну воду п”ють за 1-1,5 години до їжі, підігрітою до температури тіла (35-40 град.), щоб вона звільнилася від налдишку вуглекислоти. П”ють швидко, великими ковтками. При наявності у хворих виразки 12-палої кишки з супутніми явищами гастриту ½ або 1/3 дози мінеральної води призначають за 1,5 год. до їжі, а решту – на висоті травлення.
Якщо мінеральна вода приймається за 10-15 хв. до їжі або під час їжі, то вона затримується у шлунку і стимулює секрецію шлункового соку. Тому пацієнтам з хронічним гастритом і секреторною недостатністю мінеральну воду рекомендують приймати за 10-15 хв. до їжі або під час приймання їжі. П”ють повільно, маленькими ковтка ми, вода кімнатної температури. При нормальній кислотності - за30-40 хв. до прийому їжі. П”ють повільно, вода тепла або кімнатної температури. Слід відмітити, що вуглекислі, хлоридні, гідрокарбонатні хлоридні води, води з більш високою мінералізацією незалежно від часу їх прийому, переважно стимулюють шлункову секрецію. Мінеральні гідрокарбонатно-сульфатні та гідрокарбонатні води гальмують процес кислотоутворення. При захворюваннях, що супроводжуються спазмом привратника, що затруднює евакуацію їжі із шлунка і викликають сильну печію, відригання кислотою, додатково слід пити воду після їжі – 2-3 рази невеликими порціями (не більше ¼ склянки).
При схильності до проносів мінеральну воду п”ють підігрітою до 45-50 град.; при запорах – прохолодну. Як правило, воду п”ють 3 рази на день, починаючи з 100-150 мл (1/2-3/4 склянки) на прийом, потім збільшують до 200-300 мл (1-1,5 склянки). При захворюваннях жовчного міхура для посилення жовчовиділення воду п”ють у великих кількостях (до 400-500 мл), але у 2 прийоми протягом 30-40 хв. Вода повинна бути теплою. При захворюваннях сечовивільних шляхів воду п”ють 5-6 разів на день по 200-300 мл на прийом. Крім 3-х звичайних прийомів перед їдою, воду п”ють 2-3 рази через 2,5-3 години після їжі, якщо немає порушень серцево-судинної системи і водно-солевого обміну. Тривалість курсу лікування водами 3-4 або 5-6 тижнів.
Схожі презентації
Категорії