Презентація на тему:
Закон Кулона

Постмодернізм в українській літературі

ПОСТМОДЕРНІЗМ (лат. post — за, після, далі; франц. modeme — сучасний, новітній) як літературна течія виник у США та Європі в останню третину XX ст. Естетичну природу цього мистецького явища пов’язують із плюралізмом — поєднанням і органічним співіснуванням різних художніх напрямів.

Постмодернізм виник унаслідок відчуття письменниками кінця історії сучасної епохи. Тому він передбачає опозицію до модернізму і будується у таких параметрах: модернізм — постмодернізм; закрита форма — відкритість дискурсу; цілеспрямованість мистецтва — мистецтво як гра, карнавал; художня майстерність — деконструкція, мовчання; закінчений твір — хепінг, перфоманс (вистава), кітч (термін для означення низькоякісної речі масової культури, сучасного псевдомистецтва, творів, яким бракує смаку).

 Дата виникнення постмодернізму залишається дискусійною. Більшість дослідників сходяться на тому, що перехід від модернізму до постмодернізму припадає на середину 1950-х рр. У 1960-і – 1970-і рр. постмодернізм охоплює різні національні літератури, а у 1980-і рр. він став домінуючим напрямком сучасної літератури і культури.

Характерні ознаки сучасної поезії «Переобтяжена цвітінням» (Юрій Андрухович у 90-х роках висловив думку, що сучасна українська поезія стає дедалі кращою, «незабаром її читатимуть виключно поети»). Багатство тематики, стильових і жанрових знахідок. Юрій Андрухович

Поступається прозі за динамізмом саморозгортання інтелектуального сюжету, але виграє в інтенсивності метафоричного орнаменталізму.

Представлена кількома поколіннями поетів: *«шістдесятники» (Ліна Костенко, Іван Драч, Ірина Жиленко, Борис Олійник та ін.); *«київська школа» поетів (Віктор Кордун, Василь Голобородько, Микола Воробйов, Василь Рубан та ін.) * поети-дисиденти (Ігор Калинець, Тарас Мельничук, Степан Сапеляк та ін.);

Представлена кількома поколіннями поетів: * «вісімдесятники» (Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, Іван Малкович, Оксана Забужко, Оксана Пахльовська, Іван Козаченко та ін.); *«дев’яностники» (Кость Москалець, Роман Скиба, Павло Вольвач, Сергій Жадан, Іван Андрусяк, Віктор Неборак, Василь Махно та ін.).

Сучасні літературні організації, угруповання, товариства, школи Василь Герасим’юк Ігор Римарук Іван Малкович Оксана Забужко Оксана Пахльовська Іван Козаченко « Вісімдесятники » Василь Герасим’юк, Ігор Римарук, Іван Малкович, Оксана Забужко, Оксана Пахльовська, Іван Козаченко

Юрій Андрухович Віктор Неборак Олександр Ірванець «Бу-Ба-Бу»(Бурлеск, Балаган, Буфонада), з 1985 р., м. Львів Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Олександр Ірванець

Бурле ск (фр. burlesque, італ. burla — жарт) — стиль сатиричної літератури, в основі якого навмисна невідповідність між темою твору та мовними засобами, що створює комічний ефект. Наприклад, «Енеїда» Котляревського на тему однойменної героїчної поеми Вергілія.

Балага н (перс. بالاخانه , балахане — «верхня кімната», «балкон») — назва тимчасової легкої будівлі для торгівлі, звичайно на ярмарку. Також балаганом називали тимчасове дерев'яне приміщення для театральних та циркових вистав на ярмарку або народному гулянні. У 18 столітті в Росії і в Україні в програму балаганових вистав входили народні драми і сатиричні сцени. В 19 столітті балаганні видовища втрачають соціальну загостреність, залишаючись місцем розваг переважно міщанства. У переносному сенсі «балаганом» зовуть грубуваті дії, явища, подібні до балаганної вистави.

Буфонада (італ. buffonata) — блазенство, стиль комедії, побудований на прагненні виконавця максимально підкреслити зовнішні характерні ознаки персонажа, схильність до різких перебільшень (гротеску). Для цього виду комедії характерна комічна манера акторської гри, яка дуже часто залучає фізичне насильство або дії. (Наприклад, коли актора б'ють сковородою по голові, або коли він наштовхується на повній швидкості на стіну). Такий стиль найчастіше вживався в мультфільмах, таких, як ''Ну постривай!'' , ''Том і Джеррі''  та інші. Буфонада виникла у 18 та 19 сторіччях в народному майданному театрі мімів, скоморохів.

Іван Андрусяк Іван Ципердюк Степан Процюк «Новадегенерація»,з1992p., м.Івано-Франківськ ІванАндрусяк,ІванЦипердюк, СтепанПроцюк

«Пропала грамота», з 1991 р., м. Київ Віктор Недоступ, Семен Либонь, Юрко Позаяк

«Західний вітер», з 1992 р. м. Тернопіль Віталій Гайда, Борис Щавурський, Василь Махно, Гордій Безкоровайний

«ЛуГоСад»,з1986 р., м.Львів ІванЛучук,НазарГончар, РоманСадловський

Сергій Жадан Ростислав Мельників «Червонафіра»,з1991 р., м.Харків СергійЖадан, РостиславМельників,ІванПилипчуктаін.

«Обнови» Римарук Ігор молодiй душе радiй обновам — лавровий вiнок стає терновим стражники у мученики пруть хрест не орден хрест не одберуть на крилатий герб у консулятi задивились коники крилатi а буланий змiй а вороний — де ви нинi в упряжi якiй мчить полями бричка макабрична деренчить горлянка вiзника i твоя душе зоря одвiчна в небесах оновлених зника

«Астролог» Андрухович Юрій У нього палка потреба, у нього жадання слізне: окраєць нічного неба піймати у фокус лінзи… Бо він живе на горищі, а там сутерени вищі: у сутінках — мерехтіння і сонце межує з тінню. Він дивиться тільки вгору, і небо лоскочуть вії, коли в полудневу пору від кухні смаженим віє. Над містом літають птахи, а поруч із ними "ахи", коли роззявлять на площі голодні роти бідолахи. Земля собі пілігримить, кружляє собі й кружляє, а хтось нові пелерини на осінь собі замовляє — а він живе на горищі (там зимно, там вітер свище), але насправді з горища небесна ковбаня ближча. У нього маєтків немає — згори в декольте заглядає, а в місті вічність минає не так, як він загадає. (Балконне крило ажурне й сентиментальне, мов танґо, обжив бароковий янгол — створіння пухке й безжурне). І взявши голову в руки, він крикне собі з розпуки: "Чого я марную роки?! Візьму попід руку Юзьку, піду в пивничку на Руську, забуду святі мороки! Забуду святі мороки…"

«Рядок з автобіографії» Забужко Оксана Мої предки були не вбогі На пісні та свячені ножі — З моїх предків, хвалити Бога, Заволокам ніхто не служив! Дарували від батька до сина Честь у спадок — як білу кість! Мої предки були красиві — Ворогам на подив і злість. Хай не славою (Бог там з нею!) — Як присягою на шаблях, Мої предки владали землею: Їм належала ця земля! І цупким, наче нить основи Крізь віки однієї сім'ї, Невразливим — пронесли слово І внизали в легені мої... Ох і моцна була порода — Соловки, Магадан, Колима... Мої предки були народом — Тим народом, якого нема.

«До французького шансоньє» Ірванець Олександр Це є поезiя найвища, Це є найвища простота, Коли передаються вiршi, Як поцiлунки — з усi в уста. Твоï пiснi легкi i свiтлi (ïх так сприймають слухачi), Та пам'ятай — у цьому свiтi Є свистуни i стукачi. А ти — гiтара, гiлка з дерева, I ти сьогоднi на кону. Скажи, кому твоя заревана Душа потрiбна, ну, кому?.. Вдягайся модно, лайся модно, Та час вiд часу пригадай, Як слухав дзвона Квазiмодо В глухонiмому Нотр-Дам. Вiн припадав до дзвона тiлом, Вiн разом з ним лiтав, лiтав... О, скiльки тих, якi хотiли Тiлами битися в тiла, А язиками лiзли в душi... Я й сам колись таким грiшив. Пiснi, мов кошенят задушених, В зубах по вулицях носив. Душа повiльно прозорiла Все по ночах. А по очах Боляче вдарило прозрiння: Про що кричав? Кому кричав?.. Є вуха, що, немов корою, Укритi суєтнiстю змiн. Хай серцем слухають i кров'ю, Як Квазiмодо слухав дзвiн!..

«Музика, очерет» Жадан Сергій Музика, очерет, на долоні, руці. Скільки пройде комет крізь понадхмарр'я ці. Як проступа тепло через ріки, міста. Все, що у нас було — тільки ця висота. Все, що трималось вій, голос печальний, плач, я скидаю на твій автовідповідач. Поїзд твоїх химер не зупиняє біг, нам з тобою тепер падає різний сніг. Нарізно кров поспіша, солодко шириться лет, тихо росте душа, мов ламкий очерет.