Презентація на тему:
Матеріал для роботи з дитячою книгою в класі

Матеріал для роботи з дитячою книгою Презентацію підготувала вчитель – методист Скандинавської гімназії м. Києва Біляченко Ольга Василівна

Шерстка у степової рисі без плям, жовта, як пісок у пустелі.

Мавпочки живуть в Африці, у тропіках. Лазять по деревах. Поїдають плоди і молоді пагони.

Гепард - найшвидший звір. Він навіть антилоп доганяє: летить, як ураган – 120 кілометрів за годину!

Сніговий барс живе високо в горах. А там і влітку лід та сніг. Але шерстка у барса довга, пухнаста: йому не холодно.

Голуба антилопа гну живе в Африці. Вона бородата. На шиї в неї грива, як у коня, і хвіст схожий на конячий.

Лосів дуже багато в лісах Європи і Північної Америки. Лосі легко приручаються.

Великі дикі бики - бізони і зубри - дуже схожі. Зубри ще недавно жили в наших лісах. А зараз живуть тільки в заповідниках, де їх охороняють.

Батьківщина бізонів - Північна Америка. Там вони ходили величезними стадами. Зараз їх стало набагато менше. І вони також живуть у заповідниках.

Тюлені живуть на Півночі, у Льодовитому океані. Ловлять рибу. Вони чорні, бурі, строкаті - різні.

А дитинчата майже у всіх - білосніжні. Їх більками звати. Мине небагато днів, і хутро у білька почне линяти, потемніє.

Моржі також тюлені, тільки дуже великі і з іклами. Живуть у найглухіших місцях Арктики і на Чукотці.

Білий ведмідь живе на узбережжі Північного Льодовитого океану. На великі відстані плаває. Нерідко його можна зустріти у відкритому морі. Він полює за тюленями.

Його брат бурий ведмідь живе в лісах. Їсти любить все. Навіть бджіл не боїться, гнізда їх руйнує.

Хочеш узнати, у кого найдовший язик? Це мурахоїд. Мешкає він у Південній Америці. Язик у нього завдовжки з півметра. Мурахи до язика прилипають - мурахоїд їх їсть.

Пітони - найбільші змії. Бувають довжиною до 10 метрів. Живуть вони в Африці і Південній Азії. Пітони можуть нападати на таких великих тварин, як леопарди і кабани.

Оформлення презентації: ресурси Інтернету. Шаблон: Берюхова Олена. “Усі вони різні.” В. Танасійчук