Презентація на тему:
"Садово-паркове мистецтво Японії"

Як художнє явище японський сад формується уже в 10-12 ст. і досягає розквіту в 14-16 ст., коли виникають основні форми цього мистецтва, що продовжували розроблятись і уточнюватись в наступні віки. До сьогоднішнього дня мистецтво японських садів збереглась не тільки у вигляді шедеврів далекого середньовіччя, а і як жива творчість, що бере початок із внутрішньої потреби сучасної людини.

Різноманітність садів разом з тим і єдине коріння та принципи найкраще можна відчути в Кіото – древній столиці Японії. Величезна їх кількість розміщується в храмових комплексах, так як мистецтво садів у значній мірі повязане з ідеалами буддизму. Камінь і декілька гілок бамбука – це уже композиція, уже "сад". На шматку землі у декілька квадратних метрів, засипаному білою морською галькою, розставлені групи каменів різної форми – це сухий сад, або сухий пейзаж. Тут каміння сприймаються як скульптура, і тільки їх пластична виразність, пропорції, співвідношення обємів, розміщення у просторі формують естетичні якості саду.

Замість гальки може використовуватися пісок, а скульптурний об'єм може створюватися також і кущами, спеціально підібраними за формою та кольором листя. Наряду з піщаним садом, існував як особливий вид сад моху, де фактура акцентувалась на поверхні та багатими відтінками зеленого. Зустрічався сад і з іншим "головним героєм" – водою. Були розповсюджені також пейзажні сади, що містили водойми з острівцями та місточками, групи дерев різної форми, кам'яні скульптури та ліхтарі. Японські сади відрізнялися і за своїми функціями. Невеличкі сади, що мали площу у декілька квадратних метрів, призначалися тільки для споглядання. Більш великі за розмірами могли слугувати і для прогулянок. Малі сади частіше за все були розміщені у храмах або повязані з традиційним жилим будинком, ніби продовження інтер'єру. Великі ландшафтні сади менш залежали від архітектури і розраховані не на одностороннє сприйняття з тераси будинку, а на кругове, коли людина ніби полинала у простір саду і відчувала його навколо себе. В залежності від цього змінювались і закони, за якими створювався сад.

Суте-ісі – мистецтво розміщення каміння вважалось головним у роботі художника. Каміння підбирали за кольором, формою, фактурою, а також за відповідністю всіх цих якостей загальному характеру саду, його стилю та іншим елементам. За формою їх поділяли на пять різновидів: статуя, низька вертикаль, плоский, лежачий та вигнутий. З них складали основну і другорядну групи. Композицію визначав головний камінь. З двома меншими за розміром він складав тріаду (за аналогією тріади божеств у буддійському храмі). В японському саду камені завжди розміщують по діагоналі, паралельно або майже паралельно лінії головної частини саду, використовуючи необроблене, покрите іржею чи мохом каміння, найчастіше зеленувато-блакитного, коричневого, червоного чи пурпурного кольору. Композиція складається, як правило, з непарного числа каміння: сім, пять, три. В першому варіанті каміння угруповуються за схемою "три-два-два" або "два-три-два". Композиція із трьох каменів, що включає один великий центральний камінь і два невеликих, - традиційна і найбільш популярна. В композиції із п'яти і більше каменів вершини повинні складати трикутники з однією спільною точкою, яка може бути опущеною. Каміння встановлюють на поверхні або частково заривають в землю, іноді під нахилом. Простір між ними можна використовувати під висадку травянистих рослин чи кущиків.

Незамінна прикраса саду. Як правило, їх розміщують біля повороту стежки, на краю водойми або струмка, поблизу мосту або біля тсукубаї. Ліхтар є оснивним елементом в групі з невеличким камінням, іноді позаду нього розміщують дерево. Для виготовлення використовують різне каміння, дерево та пемзу. В японському саду існують такі види ліхтарів: тачі-гата – (п'єдистальні) висотою до 1,5 м (іноді до 3 м), призначені для великих садів; ікекомі-гата – (приховані) найчастіше розміщені поблизу тсукубаї, але можуть розміщуватись і у інших місцях у саду, та світло від них напрямлене у землю; окі-гата – (маленькі), зазвичай розміщені на краю водойми, подалі від стежки або в дуже маленькому внутрішньому саду.

Другий найголовніший елемент саду. Влаштуванню водоймища, його формі та напрямку води надається не менше значення, ніж, скажімо, композиції каменів. Водойма дозволяє в межах саду представити у мініатюрі кам'яні чи піщані береги, півострови та острови. Він може показувати спокійну широку річку або стрімкий потік з порогами та водоспадами. Водопад завжди був однією з найулюбленіших деталей саду. Місце для нього обиралося особливо ретельно – подалі від дому, але так, щоб було чути шум води, а в місячну ніч видно відблески струменів води. Обрамленням водоспаду слугувати дві скали, що уособлювали величезні гори, а фоном – дерева.

Але якою б не була водойма, сад обовязково має острови. В залежності від розміру, це можуть бути або декілька камінців, або острівця різної форми, іноді навіть з деревами. Один острів обов'язково носить назву "райський" ("хараї-дзіма"), який вважається стоячим серед океану, тому ніколи не поєднується з берегом за допомогою моста. Майже у всіх композиціях з водоймами та островами центральне місце відводиться острову черепахи та острову журавля, що символізують бажання людського духу до глибин знання. 

Презентацію підготував Учень 11-А класу Цупиков Володимир Гімназія №31 2014 р.