Презентація на тему:
Продукти життєдіяльності організмів

 Продукти життєдіяльності організмів

ТОКСИНИ Токсичні речовини продукують у процесі життєдіяльності практично всі групи живих організмів. Розрізняють мікробні, рослинні і зоотоксини. Мікробні токсини продукують здебільшого бактерії, гриби та багато видів прісноводних і морських мікроводоростей.

До бактеріальних токсинів інсектицидної дії відносять такі ферменти як лецитиназа, гіалуронидаза, фосфотаза, протеаза. Перелічені ферменти, що мають інсектицидні властивості, продукує ряд видів бактерій. Так, утворення лецитинази виявлено у багатьох видів ентомопатогенних бактерій. У патології комах лецитиназу вивчали як один із факторів патогенності бактерій групи thuringiensis, В. cereus і деяких інших. Чимало видів бактерій виробляють протеази. Серед них такі ентомопатогенні форми як Pseudomonas aerugonisa, Proteus vulgaris, Serratia marcescens та інші. Proteus vulgaris Serratia marcescens

Відомі мікробіологи, спеціалісти з інфекційної патології комах О. Лисенко та М. Кучера виділяють три найуживаніших критерії, які використовуються для класифікації токсинів:

Бактеріальні токсини класифікуються й за місцем або механізмом їх дії на організми. У першому випадку беруть до уваги спорідненість токсинів щодо певних тканин.

Класифікація токсинів за структурою молекули найскладніша і найменш інформативна. Цей тип класифікації грунтується на молекулярній структурі токсину і на рості цієї структури за токсичного впливу. У рамках класифікації за молекулярною структурою розрізняють три основних типи токсинів: Прості Складні Хімічні суміші

АНТИБІОТИКИ До антибіотиків належать специфічні продукти життєдіяльності організмів, яким властива певна активність щодо вірусів, бактерій, актиноміцетів, грибів, водоростей і найпростіших. Антибіотичним речовинам притаманні специфічність дії і висока біологічна активність. Антибіотики класифікують:

У сфері біологічного захисту рослин користуються здебільшого класифікаціями, що грунтуються на біологічному походженні антибіотиків. До першої групи відносять антибіотики, які продукують мікроорганізми з роду Eubacteiales, до другої — утворювані мікроорганізмами з роду Actinomycetale, до третьої — продуковані недосконалими грибами, до четвертої — базидіоміцетами та асками, до п'ятої — лишайниками, водоростями і нижчими рослинами, до шостої групи включено антибіотики тваринного походження

У захисті рослин застосовують переважно антибіотики 2-ї, 3-ї і 6-ї груп, на основі яких синтезують препарати, що пригнічують розвиток різноманітних хвороб сільськогосподарських культур — гербіциди, інсектициди, або стимулятори росту рослин. Перевага антибіотиків як продуцентів живих організмів полягає у тому, що вони діють високоселективно і не забруднюють навколишнього середовища, оскільки швидко розпадаються на прості сполуки.

Механізми впливу антибіотиків на шкідливі види фітофагів і бур'яни досить різноманітні. Деякі види антибіотиків, зокрема, ністатин і трихоміцин, порушують функції клітинних мембран, інші (гризеофульвін) вибірково пригнічують синтез нуклеїнових кислот, або, наприклад тетрацикліни, пригнічують синтез білка тощо. гризеофульвін трихоміцин

За хімічним складом антибіотики — складні органічні сполуки, що належать до речовин ациклічної будови (алміцин, ністатин, рафанін та інші), кисневмісних гетероциклічних сполук (гризеофульвін, трихотецин та ін.), а також до ароматичних, аміноглікозидних, макролідних та інших сполук.

ФІТОАЛЕКСИНИ Фітоалексини синтезуються в рослинних клітинах у результаті взаємодії рослини з фітопатогоном. Вони інгібують розвиток фітопатогенних мікроорганізмів і є фактором імунітету. Фітоалексини вперше були виявлені К.О. Мюллером 1939 року при дослідженні бульб картоплі щодо зараження грибом Phytophtora infestans, їх немає в здоровій рослині, чим вони відрізняються від антибіотиків (фітонцидів).

Фітоалексини виявлені в таких сільськогосподарських культурах як картопля, горох, морква, ячмінь, конюшина, батат. Фітоалексини можна використати для підвищення стійкості рослин проти збудників хвороб.

основний регулятор найважливіших життєвих процесів у більшості хребетних тварин. Гормони, як правило, виробляють і виділяють спеціалізовані ендокринні органи. У членистоногих ендокринні органи представлені нейросекреторними клітинами, ретроцеребральним комплексом, перисимпатичними органами і проторакальними залозами. ГОРМОНИ

З погляду біологічного захисту рослин найважливішими гормонами є ті, що зумовлюють линяння комах та інших членистоногих. їх називають екдизонами. Екдизони належать до стероїдних сполук. У комах виявлено два гормони линяння: власне екдизон та екдистерон.

Іншою важливою групою гормонів є гормони, що попереджують процеси метаморфозу в членистоногих. Це група ювенільних гормонів, що являють собою сполуки жирного ряду. На сьогодні відомо три ювенільних гормони: ЮГ-С18, ЮГ-С17 і ЮГ16. Два перших виділено з гусениць метеликів родини Saturnidae, третій — з бражника Manduca sexta. ЮГ-СІ6 виявлено у представників ряду лускокрилих, твердокрилих, прямокрилих, тарганів і перетинчастокрилих. Гусениця Saturnidae У регуляції розвитку комах бере участь гормон діапаузи, якого продукує й виділяє надгортанний ганглій. За наявності цього гормона у самки відкладені нею яйця діапаузують. Діапауза можлива на будь-якій стадії розвитку членистоногого. Відомі ембріональна, личинкова, лялечкова й імагіальна діапаузи.

Усі відомі синтетичні аналоги гормонів різноманітні за хімічним складом та механізмом дії на організми, їх ділять на чотири основні групи:

Спеціалісти виділяють шість основних груп регуляторів росту і розвитку членистоногих, які можуть бути застосовані для захисту рослин. ювеноїди інгібітори синтезу хітину антиювенільні препарати (прекоцени і меваланати) антиекзидоїди аналоги пептидних гормонів аналоги личинкового гормону (екдизоїди)

РЕЧОВИНИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПОВЕДІНКУ ФІТОФАГІВ Зв'язки між організмами здійснюються за допомогою складних хімічних речовин, які виділяють у навколишнє середовище спеціальні залозисті клітини. Сприйняття хімічних сигналів, або хеморецепція, забезпечує здійснення важливих для існування виду функцій, таких як пошук їжі, зустрічі особин протилежної статі, реакція на наближення небезпеки тощо.

Серед спеціалістів найбільше визнання набула класифікація, запропонована Р. Уіттекейром. В основу її покладено вплив хімічного сигналу безпосередньо на організм, або на середовище його перебування, з урахуванням внутрішньовидової або міжвидової дії.

Серед хімічних стимулів, що забезпечують міжвидову комунікацію, виділяють атрактанти і репелленти. Атрактанти зумовлюють спрямований рух організму до джерела запаху, а репелленти — від джерела. Сполуки, що гальмують будь-яку реакцію організму, називають детеррентами. Речовини, що регулюють міжвидові взаємовідносини, — аллелохеміками, а тих, що регулюють внутрішньовидові взаємовідносини, — феромонами.

Аллелохеміки в свою чергу ділять на алломонів, кайромонів і синомонів.

Феромони як хімічні речовини, що беруть участь у внутрішньовидових взаємозв'язках, ділять на статеві, трофічні, агрегаційні, слідові, феромони тривоги тощо. Найдетальніше вивчені і практично застосовуються феромони, що забезпечують зустріч статей, або ж перешкоджають цьому. Серед статевих гормонів виділяють статеві атрактанти, що забезпечують зустріч статей, і афродизіаки, що приводять партнера у стан готовності до парування.