Презентація на тему:
Плужник Євген

Плужник Євген (26 грудня - 1898 - 02 лютого - 1936) “Суди мене судом твоїм суворим, Сучаснику! — Нащадки безсторонні Простять мені і помилки, й вагання, І пізній сум, і радість передчасну…”

Стисла біографія

Плу жник Плу жник Євге н Па влович  — український поет, драматург, перекладач, актор. Псевдонім – Кантемирянин. Народився у Кантемирівці, Воронезькій області, Росія. У родині дрібного купця.

1924 року стає членом письменницькоï групи "Ланка", яка 1926 року перетворюється на "МАРС" (майстерня революцiйного слова). 1924 року стає членом письменницькоï групи "Ланка", яка 1926 року перетворюється на "МАРС" (майстерня революцiйного слова).

4 грудня 1934 - заарештований НКВС. Звинувачений у приналежності до націоналістичної терористичної організації. “Перебування його на волi є соцiально небезпечним“. Засуджений до розстрілу. Згодом вирок змінено на довготривале табірне ув'язнення на Соловках, де він помер від туберкульозу.

4 серпня 1956 року постановою Вiйськовоï колегiï Верховного Суду СРСР вирок Євгену Павловичу Плужнику скасовано i справу припинено “за вiдсутнiстю складу злочину”…

Творчість

Друкувався в журналах «Глобус», ”Нова громада”, “Червоний шлях”, “Життя й Революція”. Друкувався в журналах «Глобус», ”Нова громада”, “Червоний шлях”, “Життя й Революція”. У середині 1920-х років видав свої перші поетичні збірки «Дні» (1926) і «Рання осінь» (1927).

Спільно з Валер’яном Підмогильним уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926, 1927). Заради заробітку робив мовну редакцію "робітничих" письменників, зокрема, редагував "Роман міжгір'я" І.Ле. Входив до літературних об'єднань ”АПСИС” (1923-24), «Ланка» та ”МАРС” . У "Ланці" був опонентом Т.Осьмачки. В тогочасній літературі - В.Сосюри.

Людина

Акторськi здiбностi Плужника, його гумор та дотепнiсть цiнували викладачi й товаришi, Йому пророкували перспективне сценiчне  майбутнє.  Акторськi здiбностi Плужника, його гумор та дотепнiсть цiнували викладачi й товаришi, Йому пророкували перспективне сценiчне  майбутнє. 

…Я собi подумала так: якщо я не зможу оцiнити його поезiю, то викраду. Понесу я  Юрiєвi Меженковi, хай вiн скаже - вiн же фахiвець, чи це чогось варте. Потiм  Меженко викликає мене до телефону i каже: "Знаєте, що ви принесли? Ви принесли вiршi такого поета, якого ми в життi будемо довго чекати i дай нам Бог, щоб ми дочекалися"...

В украïнську поезiю середини 1920-х рокiв Євген Павлович Плужник увiйшов як спiвець гуманiзму. Поезiï його сповненi: В украïнську поезiю середини 1920-х рокiв Євген Павлович Плужник увiйшов як спiвець гуманiзму. Поезiï його сповненi: трагiчного звучання проповiдям класовоï ненавистi й безжальному братовбивству вiн протиставляє iдею абсолютноï цiнностi людського життя, протест проти бездумноï  революцiйноï жорстокостi. Поет-фiлософ Плужник розкриває протирiччя мiж метою i здобутком, мiж справжнiм  сенсом людського життя i його нiкчемними зовнiшнiми виявами.

Арешт Плужник зустрiв спокiйно. Він передбачив своє майбутнє одним рядком: «Почнеш у Києві, скінчиш на Соловках!» Пiсля безпiдставних ув'язнень його  колег-лiтераторiв, його власний арешт не став несподiванкою для нього. Арешт Плужник зустрiв спокiйно. Він передбачив своє майбутнє одним рядком: «Почнеш у Києві, скінчиш на Соловках!» Пiсля безпiдставних ув'язнень його  колег-лiтераторiв, його власний арешт не став несподiванкою для нього.

Творчий доробок Збірки поезій: «Дні» (зокрема, поеми «Галілей» і «Канів»), «Рання осінь», «Рівновага»; психологічний роман «Недуга»; п'єси «Професор Сухораб», «У дворі на передмісті», віршована драма «Змова в Києві». 

Лірика митця

Я вас, Галю, згадував сьогодні, Хотілося мені вас побачити. Все здавалося, що ви самотні І десь далеко плачете. Смішно це, але мені так хочеться Про якесь майбутнє з вами балакати, Дивитися, як день квітневий точиться, А може, й плакати.  Я вас, Галю, згадував сьогодні, Хотілося мені вас побачити. Все здавалося, що ви самотні І десь далеко плачете. Смішно це, але мені так хочеться Про якесь майбутнє з вами балакати, Дивитися, як день квітневий точиться, А може, й плакати. 

Сентиментальний тихий полонез,— І раптом вся приникла до роялю... Не треба сліз, моя далека Галю! Усе загоїться, забудеться, минеться, І я піду — життям ця необхідність зветься. Піду в далекі тихі хутори... Чи ви згадаєте мене у Відні? Ніхто, ніхто мені не говори, Що єсть серця якісь близькі і рідні! 

Річний пісок слідок ноги твоєї І досі ще – для мене! – не заніс... Тремтить ріка, і хилиться до неї На тому березі ріденький ліс... Не заблукають з хуторів лелеки, – Хіба що вітер хмари нажене... О друже мій єдиний, а далекий, Який тут спокій стереже мене! Немов поклала ти мені на груди Долоні теплі, і спинилось все: І почуття, і спогади, і люди, І мертвий лист, що хвилями несе... Немов ласкаві вересневі феї Спинили час, – і всесвіт не тече... І навіть цей слідок ноги твоєї Вже не хвилює серця і очей... Бо я дивлюсь і бачу: все навіки На цій осінній лагідній землі, І твій слідок малий – такий великий, Що я тобі й сказати б не зумів! 

Не чуючи, перебирала ти Пожовклі клавіші, задумана й тривожна; Здавалося, гукни тобі: - Лети! - І повернути вже не можна! Та з того, як здригалася рука,  Як інколи стеналась вся ти,  Я зрозумів, що, скільки не гукай - Ти розучилася літати! Не чуючи, перебирала ти Пожовклі клавіші, задумана й тривожна; Здавалося, гукни тобі: - Лети! - І повернути вже не можна! Та з того, як здригалася рука,  Як інколи стеналась вся ти,  Я зрозумів, що, скільки не гукай - Ти розучилася літати!

Ніч... а човен — як срібний птах!..  (Що слова, коли серце повне!) ... Не спіши, не лети по сяйних світах, Мій малий ненадійний човне!   І над нами, й під нами горять світи. І внизу, і вгорі глибини... О, який же прекрасний ти, Світе єдиний! Ніч... а човен — як срібний птах!..  (Що слова, коли серце повне!) ... Не спіши, не лети по сяйних світах, Мій малий ненадійний човне!   І над нами, й під нами горять світи. І внизу, і вгорі глибини... О, який же прекрасний ти, Світе єдиний!