X Код для використання на сайті:
Ширина px

Скопіюйте цей код і вставте його на свій сайт

X Для завантаження презентації, скористайтесь соціальною кнопкою для рекомендації сервісу SvitPPT Завантажити собі цю презентацію

Презентація на тему:
ЧУМА

Завантажити презентацію

ЧУМА

Завантажити презентацію

Презентація по слайдам:

Слайд 1

ЧУМА PESTIS (A 20)

Слайд 2

Чума (Pestis) – особливо небезпечна інфекційна хвороба, що спричинюється чумною паличкою. Проявляється гарячкою, тяжкою інтоксикацією, серозно-геморагічним запаленням лімфатичних вузлів, легень та інших органів, сепсисом.

Слайд 3

Yersinia pestis в крові хворих на чуму

Слайд 4

Можливі механізми передачі: трансмісивний; раневий; фекально-оральний; крапельний.

Слайд 5

Блоха «Чумний блок»

Слайд 6

Американський бавовняний хом’як, Sigmon hirsutus Чорний щур, Rattus rattus Даурський бабак, Citellus dauricus Сурок-тарбаган, Marmota sibirica

Слайд 7

Пам’ятник жертвам чуми у Відні, 1693

Слайд 8

Поширення чуми у світі, 1998 (ВООЗ, 1999)

Слайд 9

Класифікація: Клінічні форми: шкірна (А 20.1), бубонна (А 20.0), шкірно-бубонна; первинно-легенева (А 20.2), вторинно-легенева, кишкова, первинно-септична (А 20.7), вторинно-септична, інші форми (А 20.8). Ступінь тяжкості: легкий, середньої тяжкості, тяжкий. Ускладнення: інфекційно-токсичний шок, менінгіт (А 20.3), аденофлегмона та ін.

Слайд 10

Альтернативна класифікація (Г.П. Руднєв, 1972) Первинно-локалізовані форми: шкірна, бубонна, шкірно-бубонна. Внутішньодисеміновані (генералізовані) форми: первинно-септична, вторинно-септична. Зовнішньодисеміновані форми: первинно-легенева, вторинно-легенева, кишкова. Ступінь тяжкості: легкий, середньої тяжкості, тяжкий.

Слайд 11

Чумний бубон, що прорвався

Слайд 12

Правила забору і відправки матеріалу: Матеріал забирає працівник того медичного закладу, де знаходиться хворий. При шкірній формі чуми беруть вміст везикул, пустул, виділення виразок, кров, при бубонній формі – пунктат з бубона і кров, при септичній – кров, при легеневій – харкотиння (слиз з ротоглотки), кров. Забір роблять до початку антибактерійного лікування. Пробірки та інший лабораторний посуд з матеріалом загортають у тканину, просочену дезінфекційним розчином, ретельно пакують у бікси чи дерев’яні ящики і пломбують. У супровідному направленні вказують паспортні дані хворого, основні епідеміологічні дані, попередній діагноз, який матеріал направляється, дата і час забору та відправки. Матеріал транспортують у лабораторію із дотриманням правил безпеки.

Слайд 13

Лабораторна діагностика: бактеріологічний (основний). Виділяють чисту культуру збудника, яку в подальшому ідентифікують; бактеріоскопічний (орієнтовний). Виявлення при мікроскопії в мазках з гною, харкотиння біполярно пофарбованих грамнегативних паличок дає підставу підозрювати чуму; серологічний. Для експрес-діагностики використовують метод імунофлюоресценції зі специфічним антитільним діагностикумом. РПГА та інші реакції використовують для ретроспективного діагнозу і обстеження природних осередків. Розроблений високочутливий імуноферментний метод; біологічний. Заражають досліджуваним матеріалом лабораторних тварин – мишей і морщаків.

Слайд 14

Протиепідемічні заходи спрямовані на: запобігання занесенню інфекції з-за кордону; оздоровлення природних осередків чуми; екстрену профілактику в разі виявлення хворого на чуму.

Слайд 15

У разі виявлення хворого на чуму здійснюють такий комплекс протиепідемічних заходів: його негайну ізоляцію і лікування; виписування перехворілого після клінічного видужання і при негативних результатах трьох бактеріологічних досліджень, здійснених після закінчення лікування; виявлення і госпіталізацію осіб, підозрілих на чуму, у провізорні шпиталі; виявлення і розміщення протягом 6 діб в ізоляторі усіх, хто мав контакт з трупами померлих чи їх речами (за відсутності клінічної симптоматики); встановлення територіального карантину; подвірні обходи з вимірюванням температури тіла (тричі на добу) усіх мешканців населеного пункту, неблагополучного стосовно чуми; дератизацію в процесі локалізації осередку.

Слайд 16

Для переривання механізму передачі: дотримуються заходів особистої профілактики медичним персоналом чумного шпиталю (використання протичумного костюму, вимірювання температури тіла та ін.); проводять заключну дезінфекцію в осередку 5 % розчином фенолу чи 2-3 % розчином хлораміну; здійснюють дезінфекцію в осередку.

Слайд 17

Несприйнятливість людей в осередку чуми досягають за рахунок: вакцинації населення визначених територій; екстреної 6-денної профілактики стрептоміцином або тетрацикліном осіб, підозрілих на можливе зараження.

Слайд 18

Холера – це гостра, особливо небезпечна кишкова інфекція, що спричиняється холерним вібріоном і характеризується переважно функціональним ураженням тонкої кишки, шлунка, з приєднанням проносу, блювання, зневоднення організму.

Слайд 19

ЕТІОЛОГІЯ ХОЛЕРИ Збудник – холерний вібріон (класичний, Ель-Тор, Бенгал О139) Серовари – Огава, Інаба, Гікошима Токсичні субстанції – екзотоксин (холероген), фактор проникності, ендотоксин Морфологія – грам- негативна зігнута па- личка (кома), з 1 джгути- ком (рухлива), спор і капсул не утворює

Слайд 20

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ХОЛЕРИ Джерело збудника – хворий, реконвалесцент, вібріоносій (1:10-1:20) Механізм передачі – фекально-оральний Типи епідемій – водна (найчастіше) ; харчова; контактно-побутова (змішана) Сезонність – літо-осінь Сприйнятливість – висока

Слайд 21

ПАТОГЕНЕЗ ХОЛЕРИ Інкубаційний період – години - 2-5 діб Адгезія до мікроворсинок тонкої кишки, розмноження збудника без пошкодження епітеліоцитів і запальної реакції Холероген-екзотоксин: активація аденілатциклази, посилення синтезу цАМФ (простагландини, фосфодиестераза) – «поломка» «натрієвої помпи» – втрата здатності всмоктувати рідину з кишечнику, підвищена секреція рідини у просвіт тонкої кишки Дегідратація, демінералізація Гіповолемія, порушення гемодинаміки Тканинна гіпоксія, метаболічний ацидоз, респіраторний алкалоз

Слайд 22

Класифікація: За збудником: V. cholerae O1 biovar cholerae, V. cholerae O1 biovar Eltor, V. cholerae biovar Бенгал О139, холера неуточнена. Клінічні форми: типова й атипова (блискавична, гастритна, у грудних дітей, у людей статечного віку). Ступінь тяжкості: стертий (найлегший), легкий, середній, тяжкий, дуже тяжкий. Ступінь зневоднення: без зневоднення, зі зневодненням I, II, III, IV ступеню. Ускладнення: холерний алгід, колапс, гостра ниркова недостатність, пневмонія, абсцес, флегмона, бешиха, пролежні та ін. Вібріоносійство (субклінічна форма).

Слайд 23

КЛІНІКА ХОЛЕРИ Початок гострий Пронос (випорожнення водянисті, на кшталт «рисового відвару»), без болю в животі, без підвищення температури тіла Блювання фонтаном, без нудоти Зневоднення Випорожнення при холері («рисовий відвар»)

Слайд 24

Ступені зневоднення І ступінь – втрата 1-3 % маси тіла ІІ ступінь – втрата 4-6 % маси тіла (сухість шкіри і слизових оболонок, зниження еластичності й тургору тканин; помірна тахікардія, гіпотонія; олігурія; судомні посмикування м’язів; охриплість голосу, акро- і періоральний ціаноз); ІІІ ступінь – втрата 7-9 % маси тіла (афонія, анурія, «руки пралі», симптом окулярів; шум тертя плеври і/або перикарду, поширені судоми, тотальний ціаноз); ІV ступінь – втрата 10 % і більше маси тіла (гіповолемічний шок, алгід)

Слайд 25

Симптоми дегидратації.

Слайд 26

Вигляд немовляти при ІІІ ступеню зневоднення

Слайд 27

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА ХОЛЕРИ Виявлення збудника у випорожненнях, блювотинні експрес-методи (мікроскопія «висячої» краплі – форма, рухливість; реакція імобілізації; реакція аглютинації протихолерною О-сироваткою; реакція імунофлюоресценції) посів на 1 % пептонну воду з наступним пересівом на середовище Ресслера Визначення титру вібріоцидних антитіл (ретроспективно) Непрямі ознаки (згущення крові): збільшення кількості еритроцитів, лейкоцитів, гемоглобіну; підвищення гематокриту, відносної густини плазми; гіпокаліємія

Слайд 28

ЛІКУВАННЯ ХОЛЕРИ Регідратація при зневодненні ІІІ-IV ступеня здійснюється у стаціонарі в 2 етапи: І (первинна) – негайне в/в введення стандартних сольових розчинів в об’ємі 10 % маси тіла протягом 1,5-2 год (під контролем вмісту калію, натрію і кислотно-лужної рівноваги крові); необхідно пунктувати 3-4 судини; хворого кладуть на «холерне» ліжко і ретельно враховують усі втрати, що тривають ІІ (компенсаторна) – компенсація втрат, що тривають. При зневодненні І і ІІ ступеню адекватна пероральна регідратація стандартними сольовими розчинами – ораліт, регідрон (при І – 30 мл/кг, при ІІ – 60-70 мл/кг) – об’єм в 1,5 рази більший від втрат, з обов’язковим додаванням глюкози. Етіотропна терапія (антибіотики тетрациклінового ряду, левоміцетин).

Слайд 29

“Холерне” ліжко

Слайд 30

Пристрій для орального введення рідини в організм

Слайд 31

Шина для укладки руки

Слайд 32

Жовта гарячка гостре інфекційне арбовірусне захворювання, яке поширене в Південній Америці, Західній, Центральній та Східній Африці серед ссавців (частіше всього — мавп) і передається трансмісивним шляхом.

Слайд 33

Клінічна картина Інкубаційний період коливається від 3 до 6 діб, зрідка до 10 днів. Хвороба починається раптово. З'являються сильний головний біль, біль у м'язах спини і кінцівок, нудота, блювота. Підвищується температура до 39—41 °С. Характерний зовнішній вигляд хворого: жовтяниця шкіри, одутлість обличчя, набряки. При блискавичному перебігу хвороби смерть настає через 3-4 дні. Летальність захворювання становить від 5%-10% до 15-20%, а під час епідемічних спалахів — до 50-60%.

Завантажити презентацію

Презентації по предмету Зарубіжна література