Презентація на тему:
Ліквідація Української греко-католицької церкви

Ліквідація Української греко-католицької церкви

Собор святого Юра Над котлованами центральних кварталів Львова, на південно-західному узгір’ї міста височить монументальна архітектурна споруда — Собор святого Юра, розташований на площі святого Юра № 5.

Уже в княжу епоху тут знаходився великий монастир з дерев’яною церквою. У 1340 році він був зруйнований польськими феодалами і знову відбудований монахами. Згодом, у 1363 році, розпочато будівництво нової, кам’яної церкви за проектом архітектора Дорінга. Закінчена вона була у XV ст. і мала візантійську центробазилічну тридільну конструкцію. В 1744 р. ця будова була розібрана, і на її місці розпочато будівництво сучасного собору, який являє собою найбагатший український архітектурний пам’ятник у стилі барокко, його архітектор — Бернард Меретіні.

Плани на ліквідацію церкви Однією з перешкод на шляху радянізації західноукраїнських земель партійно-державне керівництво вважало існування Української греко-католицької церкви (УГКЦ), яка була носієм української національної ідеї, могутнім фактором впливу на самосвідомість населення західних теренів України, помітним явищем не лише в релігійному, а й у суспільно-політичному житті регіону. Сценарій розчинення УГКЦ в структурі РПЦ шляхом так званого возз'єднання почав утілюватися в життя у квітні 1945 p., коли республіканські газети, журнали, радіо розпочали кампанію дискредитації Церкви, звинувачуючи її в підпорядкованості «профашистському» Ватикану, в ідейній та моральній підтримці «буржуазно-націоналістичного підпілля».

Після низки викривальних статей та промов 11 квітня 1945 р. у Львові, Станіславі (тепер Івано-Франківськ) і Тернополі розпочались арешти єпископів та духовенства, що не побажали здійснити «добровільний перехід» у лоно Російської православної церкви. За ґратами опинились усі ієрархи УГКЦ на чолі з митрополитом Йосифом Сліпим.

Прагнення надати правового оформлення форсованому оправославленню краю спонукало сталінський режим 28 травня 1945 р. у Львові утворити Центральну ініціативну групу з возз'єднання Української греко-католицької церкви з Православною. До цієї групи увійшли стероризовані владою священики УГКЦ Г. Костельник, А. Пельвецький, М. Мельник, які в листі до Раднаркому УРСР висловили бажання розірвати унію з Римом та приєднатися до РПЦ. Антоній (Пельвецький)

8—10 березня 1946 р. ініціативна група на чолі з Гавриїлом Костельником у храмі Святого Юра у Львові скликала Собор, на якому 216 делегатів та 19 мирян ухвалили постанову про саморозпуск УГКЦ.

8 березня 1946 року У перший день собору, 8 березня 1946 року, простим голосуванням, без будь-якого обговорення, було затверджено ухвалу, основними положеннями якої було: Анулювати постанови Берестейської унії з 1596 р. Відірватися від римської (папської) Церкви. Повернутися до прадідівської православної віри. Возз'єднатися із «Всеруською Православною Церквою в Радянському Союзі».

Наслідки Унаслідок насильницького витіснення УГКЦ із західноукраїнських земель було закрито або перейменовано на православні 3040 греко-католицьких парафій, 2959 храмів, 48 монастирів, ліквідовано Богословську греко-католицьку академію, дві семінарії, 9900 нижчих та 380 середніх католицьких шкіл. Упродовж 1946—1950 pp. репресій зазнали 344 діячі культу, з яких на грудень 1956 р. з таборів повернулося 267 осіб. Майже 20 років відбував покарання в радянських концтаборах митрополит Й. Сліпий, який вийшов на волю 26 січня 1963 р. завдяки клопотанню Ватикану перед урядом СРСР, після чого виїхав до Рима.

Скульптурна група святого Юрія змієборця на фасаді собору святого Юра у Львові. Скульптор Й. Пінзель.

Собор Святого Юра у Львові. 1744–1762.