Презентація на тему:
Розвиток лексичної системи мови

Лекція 2. Стародавнє східне мовознавство План 1. Давньоіндійське мовознавство. 2. Стародавнє китайське мовознавство. 3. Стародавнє арабське мовознавство.

Стародавнє мовознавство як наука бере свої початки приблизно від середини І тисячоліття до н.е. і поступово розвивається до ХІІ ст. н. е. У цей період на Сході склалися три найбільш стійкі і відносно незалежні мовознавчі традиції: індійська, китайська, арабська. Решта східних традицій будувалися під значним впливом цих шкіл. Понад 1500 років накопичувалися матеріали й лінгвістичні знання, інтуїтивно визначалася основна проблематика, яка стала базою для розвитку більшості сучасних мовознавчих шкіл.

Найдавнішою мовознавчою наукою є давньоіндійська, виникнення якої зумовлене головно причинами практичного характеру. Відомо, що найпершими пам’ятками староіндійської літератури були веди (санскр. veda – «знання»), які формувалися приблизно 1000 років (ХУ1 ст. до н. е. – У ст. до н. е.) як релігійні гімни, молитви, заклинання, пісні, написані словесно-складовим письмом. Жерці-брахмани виконували ведійські культові обряди “мовою богів”, яка, попри “магічну силу”, була не завжди зрозумілою. Тож необхідні були коментарі до ритуальних текстів – Вед.

Веди (санскр. veda – «знання») формувалися приблизно 1000 років (ХVI ст. до н. е. – V ст. до н.е.). У Ведах зафіксовано словесно-складовим письмом ті релігійні гімни, молитви, заклинання, пісні, які раніше передавались усним шляхом. У Давній Індії було створено чотири Веди: Рігведу, Самаведу, Яджурведу, Атхарваведу.

Санскритська мова (स स क त व च , saṃskṛtā vāc – «опрацьована, вироблена») характеризувалася чіткішими граматичними та орфоепічними нормами, ніж мова Вед, і згодом стала літературною релігійною мовою у Стародавній Індії (найдавніші пам’ятки – ІІ тис. до н. е. ).

Уламок однієї з колон Ашоки (238 до н. е.) з текстом. Британський музей. Жива розмовна мова пракрит (प रक त , prâkrit  — «проста, неопрацьована мова») виникла у ІІІ ст. до н. е. Її появі сприяли написи царя Ашоки. Пракрит був живою, на-родною мовою, якою по-слуговувались у повсяк-денні. Досить швидко пракрит перетворився у низку діалектів, що дали початок багатьом індоарійським мовам.

Веданга — цикл обрядової та наукової літератури, дотичної Вед. Містить інструкції до шести галузей знань, потрібних для правильного проведення ритуалів та тлумачення Вед. Шикша – тлумачаться питання фонетики й орфоепії. Чхандас – розповідається про метрику та віршування. В’якарана – викладається граматика. Нірукта — етимологія та лексика. Джьотиша – подаються знання щодо астрономії, у тому числі описуються сприятливі дні щодо яджн (жертвоприношень). Калпа – присвячена ритуалознавству.

Паніні (प ण न , Pāṇini, прибл. друга пол. ІV ст. до н. е., можливо, поч. ІІІ ст. до н. е.) — найвідоміший давньоіндійський мовознавець. Граматика Паніні «Аштадг’яї» (Ashţâdhyâyî ) складається з восьми книг («Вісім розділів граматичних правил»), у яких міститься 3996 коротких віршованих правил — сутр, розрахованих на легке запам’ятовува-ння та усне передавання. Цю граматику ще називають «Восьми-книжжя». Вона була записана лише через кілька століть після формування.

Лінгвістичні здобутки Паніні у “Восьмикнижжі”: Виділив у системі мови фонетичний, морфологічний, словотвірний і синтаксичний рівні. Виокремив чотири частини мови — ім’я, яке мало 7 відмінків: І, ІІ, ІІІ, ІV, V, VI, VII, дієслово, прийменник, частку; займенник та прислівник розподілялися між іменем і дієсловом. Основною одиницею мови вважав речення, але початковою — корінь. Ввів терміни фонема та нульова морфема. Приділив увагу діалектним відмінностям мови Східної Індії, а також епізодично зіставляв санскрит із більш ранньою мовою Вед.

В основі граматичної системи, за Паніні, лежить установлення первинних елементів, поділ слова на спільну частину словоформ — основу (prakrti) та змінну частину — закінчення (pratyaya). Слова утворюються із кореня за допомогою афіксів: імена від дієслів використовують первинні суфікси, імена від імен – вторинні. При цьому відбуваються певні чергування. Існувало також близько 30 способів словоскладання. Між коренем та закінченням дієслівні основи мають ще інфікс (vikaranas), який визначає дієвідміну. Як і інші давньоіндійські граматисти, Паніні наводить довгі списки коренів (1993 корені) з указівкою їхнього значення. Основною рисою граматики Паніні та окреслених у ній правил є їхній породжувальний характер.

Різних типів основоскладання нараховувалося близько 30. Наприклад, санскр. bahuvrihi – «той, що має багато рису». Такі слова виступають означенням до певного предмета. В українській мові за цим принципом утворені слова круторогий, круглолиций, білолиций і под. Ще один тип основоскладання, коли перший елемент залежить від другого – санскр. tatpurusa, тобто «його людина». В українській мові, наприклад, за аналогічною моделлю утворюються лексеми кораблебудівник та ін.).

У зв’язку з формо- та словотворенням на фізіологічній основі описуються звуки: за місцем артикуляції та видом артикулятора (karana), яким визнається активний орган мовлення. Уже в той період в основному охарактеризована будова мовленнєвого апарату з виділенням активних (корінь, середина й кінчик язика, нижня губа) та пасивних (м’яке піднебіння, тверде піднебіння, зуби, верхня губа) органів мовлення.

Вчення Паніні розвинули Яска, Вараручі Катьяяна, Патанджалі, Бхартріхарі. 4 частини мови (ім’я, дієслово, прийменник і частку). Поділ слова на 2 частини (основу і закінчення). В іменнику 7 відмінків. Детальний опис звуків, класифікація їх за фізіологічним принципом. Поділ слів на склади. Голосний звук – складотворчий. Вчені досі не полишають дискусій про Вараручі / Катьяяну. Одні вважають його однією людиною з подвійним ім’ям (прізвищем), інші стверджують, що це – дві різні людини У ІV ст. до н. е. – перша граматика пракритів «Пракита-праката» Вараручі Катьяяни. Доведення факту виходу середньоіндійських мов із санскриту

Порівняльно-історичний метод. Вараручі вивчав пракрити і дійшов висновку про походження їх із санскриту. Лексикографія. Яска уклав коментарі до Вед – пояснення незрозумілих слів. Словник Амари «Амаракоша» - перший, укладений за кореневим принципом. Філософські проблеми. Бхартріхарі досліджував співвідношення речення і судження, роль слова в мові.

Основні досягнення давньоіндійського мовознавства: Нормування санскриту. Встановлення фонетики та точної вимови Вед. Написання граматик. Висновок про історичний розвиток мов. Розробки питань про співвідношення логіки, філософії та граматики. Перша поява кількох важливих в сучасній науці галузей мовознавства.

«…Високий ступінь, осягнений давньоіндійським мовознавством, цілком винятковий; до такої висоти наука про мову в Європі не могла піднятися аж до ХІХ ст., і то багато навчившись в індійців» (Томсен В. История языковедения до конца ХІХ века. – М., 1938. – с. 10).

Сюньгу (схоліастика) - китайська мовознавча наука: з’явилась у 5 ст. до н.е. ; тлумачила незрозумілі слова у давніх текстах; пояснювала зв’язок між словом і властивостями позначуваного ним предмета або явища. Висновок: назва нерозривно пов’язана із позначуваним Теорія “виправлення імен” Конфуцій: Якщо б мені доручили керувати державою, то я б почав з виправлення імен. Конфуцій (бл. 551 р. до н. е. – 479 р. до н. е.)

Перший словник - «Ер Я 爾雅» (3 ст. до н. е.) («наближення до класики») 2094 словникових статей, 4300 слів результат діяльності кількох поколінь вчених; систематизоване зібрання тлумачень слів давніх писемних пам’яток; уперше здійснена систематизація ієрогліфів за 19-ма темами: небо, земля, гори, вода, дерева, птахи, риби тощо; не тільки пояснення ієрогліфів, а й визначення місця кожного з них у системі понять навколишнього світу. Тут уперше здійснена систематизація ієрогліфів за 19-ма темами: небо, земля, гори, вода, дерева, птахи, риби і под. Відбувається не тільки пояснення ієрогліфів, а й визначається місце кожного з них у системі понять навколишнього світу.

Сюй Шень – укладач одного із перших китайських словників Словник «Шовень цзецзи» Сюй Шеня («Опис простих і пояснення складних знаків») - перший повний словник, що охопив усі відомі укладачеві ієрогліфи. опис китайської мови як предмета граматичного мистецтва; пояснення значення, структури, походження ієрогліфів; ієрогліфи згруповані за основними смисловими елементами – «ключами»; теорія категорій ієрогліфів – 6 категорій: вказівна, ідеографічна, фонетична, зображувальна, видозмінна та категорія запозичень; ієрогліфи поділяються на прості та складні.

М. І. Конрад,1891   М. І. Конрад виявив у словнику “Шовень цзецзи” такі основні думки стосовно ознак слова, які актуальні й донині: слово – це певна єдність елементів як його складників (сукупність звуків); основним елементом слова вважається значення, яке підтверджується змістом словникової статті; 3) другим елементом слова є його звучання; 4) значення слова співвідносне з поняттям; 5) лексико-семантичні зв’язки слів: синонімія, смислова похідність (дериват), семантичні зв’язки групи слів із близьким значенням.

Напис цзягувень на панцирі черепахи. Китайська писемність точний час виникнення невідомий; найдавніші написи робили на черепахових панцирах та лопатках великих тварин і називались цзягувень; Цан Цзе (倉頡) — придворний історіограф, засновник китайської графіки було багато намагань створити писемність, проте були прийняті лише знаки, створені Цан Цзе; Цан Цзе вперше згаданий у філософському трактаті ІІІ ст. до н. е. у «Сюнь-цзи» (荀子).

Фонетика – важливий напрям китайського мовознавства: китайська мова є складовою: основна одиниця фонетики - цзи; змістом китайської фонетики є не опис звуків, а класифікація складів; поділили склад на 2 частини: ініціаль («шень») – початковий приголосний і фіналь («юнь») - решта складу; з ІІІ ст. з’явилися словники рим, побудовані за фонетичним принципом; кін. 8 ст. створені перші фонетичні таблиці – «Юнь цзін» («Дзеркало рим»), що наочно представляли фонологічну систему китайської мови.

Ще один напрям китайського мовознавства — граматика: перші граматичні дослідження - в епоху Хань (206 р. до н. е. – 220 р. н. е.); необхідність граматичних розвідок зумовлена проблемою відтворення знищених за часів династії Цинь канонічних текстів; з найдавніших часів було відомо поняття службового слова; у 12-13 ст. з’явилось протиставлення «повнозначних» (ші цзи) і «пустих слів» (сюй дзи). До останніх відносили службові слова, займенники, вигуки, непохідні прислівники і деякі інші розряди слів; перший словник «пустих слів» з’явився у 1592 р.

Ван Лі (Ван Ляо-і). Збірник творів у 20-ти томах Ван Лі (王力 (1900–1986) успішно застосував методи західного мовознавства до аналізу розвитку китайської мови. Ван Лі -автор багатьох робіт, з-поміж яких «Нарис історії китайської мови» (汉语史稿, 1960 р.). Виокремив 4 періоди китайського мовознавства за основними напрямками дослідження: Схоліастика. Фонетика. Граматика. Паралельний розвиток трьох напрямків (з сер. 18 ст.)

Червона панда (відпочиньте)

Арабське мовознавство Розвивалося в епоху Халіфату. Центрами арабської лінгвістики були міста Басра й Куфа (у бас. Євфрату й Тигру), пізніше Басра й Багдад. З’явилося задля тлумачення Корану та виокремлення літературної мови. Халіфат – багатонаціональна держава, де проживали перси, сирійці, греки, євреї. Територія охоплювала Аравію, Передню Азію, Північну Африку та Піренеї. Була політика арабізації народів.

Школи: Басрійська (з центром у м. Басра) – були пуристами. Куфійська (з центром у м. Куфа). Куфійці допускали можливість відходу від норм арабської літературної мови, особливо в галузі синтаксису. Багдадська (з центром в м. Багдад). Андалузька (в Іспанії). Єгипетсько-сирійська. м. Багдад

Халіль ібн Ахмад аль-Фарахіді Був одним із засновників арабського мовознавства. Уклав перший словник – «Книга Айна» (Kitāb al-ayn). Представник басрійської школи. Розробив систему арабських діакритичних знаків. Зробив значний внесок в арабську систему віршування. Хаміль ібн Ахмад аль-Фарахіді أبو عبد الرحمن الخليل بن أحمد الفراهيدي, бл. 718 р.

Був представником басрійської школи. Учень аль-Фарахіді. Уклав повну граматику арабської мови – «Аль Кітаб» (арабська мова не була його рідною). Розрізняв 16 місць творення 29 приголосних і точно описав їхню артикуляцію. Голосні звуки (їх в арабській мові три: [а], [і], [u] з довгими й короткими варіантами) визнаються залежними від приголосних. Сібавейхі

Словники: повні тлумачні; предметні та глосарії; словники синонімів; словники рідкісних слів; словники запозичень; перекладні словники. Найвищим досягненням арабської лексикографії вважається словник ібн Манзура (бл. 1311 р.). Мадждадін Мухаммед ібн Йакуб ал-Фірузабаді (1327-1403 рр.). уклав 60-ти томний словник під назвою «Kāmūs» - «Океан». З кінця Х ст. після словника арабської мови під назвою «Сихах» Ізмаїла аль-Джаухарі (1007 р.) основним правилом розміщення слів стає алфавітний порядок.

Дослідження граматики базувалося на вивченні специфічної структури мови. Чітко визначені поняття частини мови, триприголосного кореня, афіксів і внутрішньої флексії. Слова в арабській мові діляться на імена, дієслова і частки. До імені належать іменники, прикметники і займенники (особові, вказівні та відносні). Сібавейхі виділив три форми дієслова – минулий час, теперішній – майбутній час і наказовий спосіб. Граматика Синтаксис Структурно-семантичний аналіз речень. Речення за структурою ділилися на іменні, дієслівні та обставинні. Види синтаксичних зв’язків – узгодження, керування і прилягання.

Служить як словник і посібник для вивчення тюркських мов тими, хто володів арабською. Винятково повна і точно описана система порівняльної фонетики, граматики та лексикології тюркських мов із різноманітними ілюстраціями з історії фольклору, міфології та етнографії тюркських племен. Махмуд аль-Кашгарі «Диван тюркських мов» (1074) Махмуд Кашгарський (Махмуд аль-Кашгарі). محمود ابن

Загальномовні положення Кашгарі Мова – засіб спілкування між людьми. Мова – відображення буття народу. Усвідомлював самобутність, рівноправність і різносистемність неспоріднених мов і прагнув виявити специфічні риси та відмінності граматичної будови тюркських мов від арабської та іранських мов. Правильно оцінював сприятливий взаємовплив різносистемних мов одна на іншу.

Дякую за увагу! От і лекції кінець, А хто слухав - молодець