Презентація на тему:
Шарль Бодлер «Квіти зла»

Урок 42 Шарль Бодлер «Квіти зла»

Квіти зла (фр. Les Fleurs du Mal) — збірка поезій Шарля Бодлера, опублікована в 1857. Збірка містить вірші Бодлера, написані в період з 1840 по 1857. Вона вважається значною віхою у розвитку французької поезії і становленні символізму, як літературного напрямку. Тематика збірки в основному еротична й декадентська.

Декаданс — загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця 19 — початку 20 століть. Період декадансу позначений настроями безнадії, розчарування, занепадом життєвих сил, естетизмом. Декаданс як конкретно-історичний факт постав у другій половині XIX ст., зокрема у Франції, де вперше було застосовано цей термін на позначення нових художніх тенденцій. Відтак митці закликали до подолання кризової ситуації, до створення нових естетичних та етичних цінностей. В цьому аспекті представники Декадансу були близькі до символістів. Пам’ятник Бодлеру

Вірші, які увійшли до збірки, були написані впродовж 1840-их і першої половини 1850-их років. Вони почали поступово з'являтися в журналі «La Revue des deux Mondes» у 1855. Всього було надруковано 18 поезій. Бодлер послав свої вірші видавцю Огюсту Пуле-Малассі 4 лютого 1857. Видання

20 квітня 9 із них з'явилися в «Revue française». Перше видання збірки накладом 1 300 примірників поступило в продажу 25 червня. 5 липня в газеті «Ле Фігаро» з'явилася критична стаття, що оголосила збірку аморальною. 14 липня газета «Le Moniteur universel» опублікувала статтю з хвалебною оцінкою.

Друге видання, з якого були вилучені 6 заборонених віршів і добавлено 32 нових, побачило світ у 1861 році накладом 1 500 примірників. Третє видання вийшло в Брюсселі вже після смерті автора у 1868. До нього увійшли 151 поезії, включно із забороненими.

Її задум виник ще у середині 40 років. Праця над збіркою тривала все поетове життя. У листі до нотаріуса Н. Д. Анселло Шарль Бодлер писав: "Чи треба вам говорити, ... що в цю жорстоку книгу я вклав усе своє серце, всю свою ніжність, усю свою релігію (вивернуту), всю свою ненависть?" Гробниця Ш.Бодлера

Поезії збірки згруповані в 6 частин: Сплін та ідеал. Паризькі картинки. Вино. Квіти зла. Бунт. Смерть. Структура:

Збірка епатувала французьку громадськість, викликавши обурення в одних і захоплення в інших. На хвилі обурення автор і видавець були покарані французьким судом за образу громадської моралі. Бодлера оштрафували на 300 франків, шість віршів із збірки потрапили під заборону публікації, яка була відміненна тільки в 1949. Ці вірші вийшли в Брюсселі окремою збіркою під назвою «Les Épaves». Судова заборона.

Шарль Бодлер — зіткнення вселенських суперечностей і водночас він цілісний. Він поет однієї теми, одного настрою. Цей поет належить до таких, які не знайшли розуміння і визнання у переважної більшості сучасників. Його не визнавали, вважали богохульником, напівбожевільним, розпусним. Хоча були й такі, які вбачали в ньому великого поета, генія.

Віктор Гюго писав йому: "Я отримав вашого благородного листа і вашу прекрасну книгу. Мистецтво безкінечне, як небо, ви це довели. Ваші "Квіти Зла" горять і виблискують, як зірки. Я кричу з усіх сил "браво" вашому могутньому дару".

Трагізм власного життя Шарля Бодлера наклався на драматичні суперечності епохи. Сподівання на втілення в життя гуманістичних ідеалів, притаманних титанам Відродження, виявились утопічними. Соціальна нерівність у суспільстві не зникла, а поглиблювалась і тепер здавалась довічною. Всі ці суперечності сфокусувала у собі збірка "Квіти Зла", в якій поет зробив спробу виробити свою естетичну концепцію краси.

Поет присвятив книгу Теофілю Готьє — вчителю і другу: "Бездоганному поетові, досконалому чудотворцеві французької літератури, моєму дорогому і шановному вчителеві й другові Теофілю Готьє з найглибшою відданістю присвячую ці хворобливі квіти. Ш. Б“.

Вся книга, як симфонія, побудована на тлумаченні і розвитку лейтмотивів і образів, пов'язаних із спліном і ідеалом, з прекрасним і потворним в їхньому етичному і естетичному значенні. Створюється образ поета, незрозумілого, - проклятого, який протиставляється натовпу ("Альбатрос").

Буває, пливучи дорогами морськими, Аби розвіятись, полюють моряки На альбатросів тих, що в вишині над ними Серед блакиті й хмар пливуть віддалеки.   Коли на палубу вже люта сила збила, Король небес, що знав всі грози без числа. Волочить важко так свої великі крила, Мов сніжно-білі два розкинуті весла.   «Альбатрос»

Крилатий мандрівник — який незграбний в рухах, В польоті буйнокрил — каліка на ногах! Ще й дражняться — той в дзьоб йому із люльки дмуха, А той, глузуючи, кульгає, ніби птах!   Поете! Князю хмар твоя подібна сила, Між блискавок ти свій у грозовій імлі; Але під шал образ перешкоджають крила Тобі, вигнанцеві, ступати по землі.

Бодлер був пізнім романтиком і зачинателем модернізму, тому в творі "Альбатрос" переплітаються традиції романтизму й модернізму. Автор утверджує велич душі, що прагне високого ідеалу, краси, духовності. Натовп, навпаки, не розуміє цих поривань.

Духовність виявляється беззахисною перед грубою силою, тому й гине, залишаючи лише пам'ять про високий злет. Але прекрасне, навіть коли гине, викликає захоплення, співчуття. Прекрасне завжди вище за потворне, а мистецтво та особистість - вище за натовп.

Композиційна єдність твору досягається за допомогою центрального образу альбатроса - образу-символу, тому антитеза має тут і реальний, і символічний плани вираження: альбатрос і матроси, поет і натовп.

Мотив боротьби Добра і Зла став основним у творчості поета, котрий взяв на себе тягар вічних питань, маючи за плечима нещасливе дитинство, тяжке життя, істеричну коханку, брудну хворобу. Худорлявий і негарний, він, як міфічний герой, вийшов на двобій із цілим світом, із Богом і Сатаною, із визначними авторитетами та пересічними людьми.

Вірш "Альбатрос" найвірогідніше був написаний під враженнями від мандрівки поета на острови Реюньйон і Маврикій у 1841 році. У першій строфі зображено матросів, які заради "розваги і забав" здатні позбавити волі "короля блакиті" - альбатроса. Цей величний птах, "ясних висот владика", але "зборканий" на палубі корабля, перетворюється на жалюгідного і безпорадного, адже він не може протистояти натовпу матросів.

Поступово це протистояння альбатроса і натовпу людей, які його полонили, перетворюється на романтичний образ-символ поета і його трагічної долі у вирі людського життя.

— Що ми бачимо на першому плані? (Конкретні деталі, альбатроса — величного птаха, володаря морських просторів, що супроводжує кораблі). — Як виглядає птах на палубі? (Втратив міць, крило схоже на поламане весло). • Бесіда за запитаннями.

— Якими словами автор увиразнює відчуття до поневоленого птаха? (Альбатрос — величний, ясних висот владика, мандрівник зборканий, плавець повітряний). — Як поступово змінюється сприйняття образу? (Переростає у романтичний образ-символ поета і його долі у людському вирі життя).

Поет не знаходить розуміння серед людей і тому не може злетіти думкою, а "волочить... крила велетня по землі". Альбатрос- жертва насилля. У вірші протиставлені високе і низьке, небесне і земне, поезія і проза. Добро і зло — рушії життя. Узагальнення.

Природа — храм живий, де зронюють колони Бентежні стогони і неясні слова. Там символів ліси густі, немов трава, Крізь них людина йде і в них людина тоне.   Всі барви й кольори, всі аромати й тони Зливаються в могуть єдиного єства. Їх зрівноважують співмірність і права, Взаємного зв'язку невидимі закони.   “Відповідності”

Є свіжі запахи, немов дітей тіла, Є ніжні, як гобой, звитяжні, молодечі, Розпусні, щедрі, злі, липучі, як смола,   Як ладан і бензой, як амбра й мушмула, Що опановують усі безмежні речі; В них — захват розуму, в них відчуттям — хвала.  

Поет у "Відповідностях" постає як якийсь жрець, який може в храмі природи ловити "уривки смутних фраз" світу символів, які оточують смертних. У цьому світі все взаємопов'язане і переходить одне в одне. Тут поет змушує сприйняти запах через колір ("Він зелений мовби сад"), звук сопілки і навіть комплекс почуттів, "як плоть дитини, свіжий".

Послідовники Бодлера бачили у "Відповідностях" шлях до символістського мистецтва з його принципами непізнаваності світу, з уявою про художника як посередника між непізнаваним світом навколо людини і світом вічних сутностей.

Бодлер розглядає людину як поєднання різних суперечностей, як боротьбу різних начал - тілесного і духовного, високого і буденного, тваринного і людського. Тому в ліричному героєві збірки разом із "звірячою" сутністю живе “прекрасна душа", спрямована до Бога.

Бодлерівський Бог самотній, недоступний. Він відділений від світу безоднею, і будь-яке наближення до нього є відстороненням від світу. Вихідною позицією бодлерівської творчості є напружене протистояння Добра і Зла, Бога і Сатани.

у перекладі з латини - "сумні та неприкаяні”. Написана у формі звертання до дівчини на ім'я Агата. Композиційне вірш складається з двох нерівних частин. Звертаючись до Агати, ліричний герой намагається з'ясувати, чи можна піднятися над буденністю, щоб збагнути красу, досягти ідеалу життя. Утікаючи від повсякденного життя, ліричний герой прагне опинитися у світі природи, високої краси, але він не знаходить цього світу на землі. Тому його образ є трагічним. "MOESTA ET TRRABUNDA»

Скажи, чи серцем ти возносилась, Агато, Над брудом ницих мiст, над прiрвою мерзот, До моря чистоти сяйливого, як свято, До синi ясної незайманих висот?   Скажи, чи серцем ти возносилась, Агато? О море, за труди людей возвесели! Хто дав тобi, хрипкiй спiвачцi, колискову Спiвати нам повiк, де хвиль гудуть вали,  

Де вихорiв орган вривається в розмову? О море, за труди людей возвесели! Несiть мене звiдсiль, вагони i фрегати! Мiй раю запашний, о як далеко ти!   Там - радощi й любов, i все навкруг погiдне, Все поринає там у втiху чистоти, Все, що кохаєш там, твого кохання гiдне! Мiй раю запашний, о як далеко ти!  

Але зелений рай дитинного кохання, Прогулянки, пiснi, цiлункiв спрагота, Скрипки, що за горбом тремтiли до надрання, I келихи вина, прогiрклi, як уста,   Але зелений рай дитинного кохання, Невинний рай утiх, блаженство i розрад, Хiба не далi вiн од Iндii й Китаю? Чи вiн воскресне й знов повернеться назад, Як срiбним голосом iз туги заспiваю, Невинний рай утiх, блаженства i розрад?  

Збірка "Квіти Зла" бунтівна за своїм духом. Поет прагнув виділити цю рису свого сприйняття. Тому і цикл, куди входить вірш "Каїн і Авель", він назвав "Бунт“. Символом бунту, непокори у вірші стає Каїн, роду якого намічено скинути Господа з небес.

Авеля плем'я бог не забуде — Мирно їдять вони, п'ють і сплять. Каїна племені з вічного бруду Виповзти важко — там і здихать. Авеля плем'я. Жертву щоденну Ангел возносить Богу до рук! Каїна плем'я, діти нужденні, Скоро кінець ваших лих і мук. Авель та Каїн

Авеля плем'я, ваші посіви, Ваша скотина — буйні, гладкі. Каїна плем'я, псюги паршиві Вашим же шлункам навіки близькі. Авеля племені гріє утроби Юшка домашня, ніжна, мов кал; Каїна плем'я, в ваших хрущобах З голоду здох би навіть шакал.

Авеля плем'я, в тихій любові Множтеся — ваші багатства ростуть! Каїна плем'я, серце без крові, Присуд господній ти не забудь! Авеля плем'я, їжте, мов трутні, Множтеся, мов блощиці лісні! Каїна плем'я, ваше майбутнє — Кров'ю запльовані чорні дні.  

Авеля плем'я, падло із жиру, Здохнеш — землю угноїш хоч раз! Каїна плем'я, вам не до миру — Ваша робота жде ще на вас. Авеля плем'я, кайся, молися — Скоро загине неправди тінь! Каїна плем'я, в рай заберися, I злого Бога на землю скинь!

Вся збірка — це лірична драма, де ідеалові протистоїть не сама дійсність, а "сплін" — хворобливий душевний стан, породжений цією дійсністю. Поетові вдалося зазирнути в безодню людського відчаю й душевного мороку.

Бодлер протиставляє Добро і Зло. Бодлерівське добро — це всепоглинаюча жага злиття з вічним і нескінченним світом, жага, що може бути задоволена тільки тілесними способами, які мають позаморальну природу. І саме в цьому — корінь амбівалентності Бодлера.

Два протилежні полюси — Добро і Зло, дух і плоть, Бог і Сатана — починають перетворюватися одне в одне. Сатана не ангел, а земне втілення Бога, а Бог — земний Сатана. Ці дві "безодні" притягують і водночас відштовхують поета.

У вірші "Гімн красі" утверджується думка, що Добро і Зло однаковою мірою можуть бути джерелом прекрасного, бо одне від одного невіддільні.

“Гімн Красі” як програмний вірш збірки

З'ясуємо сутності концепції Краси, висловленої у вірші - джерелом прекрасного однаковою мірою можуть бути Добро і Зло.

Предмет зображення у вірші Бодлера — переживання самого поета, його зболена, страдницька душа, яка на теренах жорстокого життя шукає рятівного притулку та ідеалу.

Він розмірковує над сенсом життя, взаєминами людини з Природою і Всесвітом, над призначенням митця тощо.

Красо! Чи з неба ти, чи з темної безодні — В твоєму погляді — покара і вина. Безумні злочини й діяння благородні; Захмелюєш серця, подібно до вина,

В твоєму погляді — і присмерк, і світання, Як вечір грозовий, приносиш аромат. Німим стає герой з твого причарування. І сміливішає дитина во сто крат.

Чи ти зійшла з зорі, чи вийшла із провалля, Йде Фатум, наче пес, за покроком твоїм; І, розсіваючи біду чи безпечалля, У всьому вільна ти, хоч пані над усім!

Красо! Ти по мерцях ступаєш без мороки. Злочинство, ревність, жах — то наче золоті Коштовності, твої чарівливі брелоки, Що витанцьовують на твому животі.

Коханець зморений, що пригортає милу, Що кволо хилиться й зітхає раз у раз, Нагадує того, хто сам свою могилу Вкриває ласками у свій вмирущий час.

Немає значення, чи з пекла ти, чи з раю, Потворно вибредна, страхітлива й свята, Як до безмежностей, що я про них не знаю, Але жадаю їх, відчиниш ти врата!

Це байдуже, хто ти, чи Діва, чи Сирена, Чи Бог, чи Сатана, чи ніжний Херувим, Щоб лиш тягар життя, о владарко натхненна, Зробила легшим ти, а всесвіт — менш гидким!

У двох останніх рядках автор говорить про роль краси у житті людини. Якою б не була природа краси, вона надихає поета, є для нього владаркою натхненною, і найголовніше — робить життя легшим, “а всесвіт — менш гидким!”

Та найголовніше, що всеосяжна краса, на думку поета, допоможе йому “відчинити врата” “до безмежностей”, зазирнути у заборонене та незвідане.

Адже Бодлер, як і інші митці та філософи його часу, вважав, що за реальністю, яку бачить людина, існує світ ідей, який вона бачити не може.

Ось він-то і є справжнім, а видимий, реальний світ — його блідий відбиток. Цей справжній таємничий світ не можна осягнути розумом, але його можна відчути, вгадати інтуїтивно, підсвідомо, — вважав Бодлер.

Митець повинен стати медіумом, провідником, інструментом цього ідеального світу, адже лише йому може відкритися глибина життя у явищах повсякденності.

І ці явища у новому мистецтві стають символами.

Домашнє завдання Підготуватися до контрольної роботи