Презентація на тему:
Думка про глибоку спорідненість природи та мистецтва – центральне місце у художній філософії Бориса Пастернака.

Думка про глибоку спорідненість природи та мистецтва – центральне місце у художній філософії Бориса Пастернака.

Мистецтво – це не “ друга реальність”, яка відображує природу чи суперничає із нею, а органічна частка природнього світу. Воно покликане не “винаходити” щось своє, а “знаходити” приховані скарби у зовнішньому світі.

Найпереконливішою ілюстрацією до цих уявлень поета є його вірш “ Визначення поезії ”.

Поезія характеризується рисами захоплення Пастернаком футуризмом. Вірш входить до циклу “ Заняття філософією ” із збірки “ Сестра моя – життя ”. Письменник всім своїм нутром відчуває поезію в оточуючому світі.

Це – загуслий заливистий свист, Це – при березі лускіт льодинок. Це – умерзлий у темряву лист, Це – кількох солов'їв поєдинок.

Природа і мистецтво - єдине ціле. В шумі старої грози поет чує радісну музику Моцарта.

Вірш наповнений незвичними метафорами, порівняннями: “ двух соловьев поединок ”, “ слезы вселенной”, “ площе досок в воде – духота”, “ звездам к лицу б хохотать ”.

Ліричний герой перебуває у стані потрясіння. Йому притамані настрої загостреного сприйняття життєвої стихії, зачудуваня світом, переживання спорідненості з природою.

« Визначення» поезії Пастернак пов’язує з весною і літом, адже ці пори року символізуєють пробудження і розквіт природи. А поезія призвана пробуджувати в людині найкращі почуття.

“Ви не людина і не поет, а явище природи. Бог задумав Вас дубом – зробив людиною, і у Вас влучають усі блискаквки…” М. Цвєтаєва