Презентація на тему:
Конкурс декламаторів поезій Т. Г. Шевченка «Поезія Шевченка – то музики народної душа»

Конкурс декламаторів поезій Тараса Шевченка

“Думка” (“Нащо мені чорні брови”)

«Думка» (“Тяжко, важко в світі жити”)

«Думка» («Тече вода в синє море…»)

“Минають дні,минають ночі…”

“Якби мені, мамо, намисто…”

“Мені однаково…”

“Садок вишневий коло хати”

“Вітер з гаєм розмовляє”

“По вулиці вітер виє….”

“Дивлюсь, аж світає…”

“Зацвіла в долині червона калина”

Т.Г. Шевченко. «Мені тринадцятий минало»

Втративши надію стати маляром, Тарас повертається до Кирилівки і пасе громадську череду. У 1827 році Шевченко наймитував у кирилівського священника Григорія Кошиця – пас овець. З ранніх років Тарас цікавився народною творчістю. Рано виявився у нього хист до малювання, який помітив маляр з села Хлипнівці, погодився взяти хлопця у навчання, але Тарасу було вже чотирнадцять років. Кріпацьку долю вирішували пани. Панові потрібен був кімнатний слуга, і Тараса зробили козачком молодого панича Енгельгардта. Почалося доросле життя, несправедливе та жорстоке ...

Та недовго сонце гріло, недовго молилось... Запекло, почервоніло і рай запалило. Мов прокинувся, дивлюся: село почорніло, Боже небо голубеє і те помарніло. Поглянув я на ягнята — Не мої ягнята! Обернувся я на хати — нема в мене хати! Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози!..

… А дівчина при самій дорозі недалеко коло мене плоскінь вибирала та й почула, що я плачу. Прийшла, привітала, утирала мої сльози і поцілувала...

І ми, жартуючи, погнали чужі ягнята до води. Неначе сонце засіяло, неначе все на світі стало моє... лани, гаї, сади!..

“На Великдень, на соломі…”

“Сон” (“На панщині пшеницю жала”

“Якби ви знали, паничі…”

Про саму Тарасову хату сказати особливо нічого — хата як хата, всередині пахне чорнобривцями та іншими травами, віконця маленькі, та й у двері, не прихиливши голови, не зайдеш. Але всім відчутно, що місце це святе. На Черкащині, у селі Моринці, народився Тарас Григорович Шевченко. Хата, в якій сталася ця історична подія, зрозуміло, не збереглася. Вже наприкінці минулого століття її відбудували на тому ж самому місці, де вона стояла колись.

Хата дяка сучасна реконструкція Хата Грицька Шевченка була розташована скраю села. І майже за селом стоїть хата дяка, якому Тарас носив воду, підслуховуючи «науку». Хата збереглася. Але в неї не пускають геть нікого — накрили зверху спеціальною будівлею з великими вікнами, через які і можна роздивитися власне хатину — під солом’яною стріхою, біленьку, маленьку, знову ж таки з маленькими дверима і вікнами. Кімната у хаті Шевченків

У 1823-му, коли Тарасу було дев'ять років, померла мати. Батько одружився вдруге на Оксані Терещенко, яка сиріт не взлюбила. У 1825 році помер і батько Тараса.

“Не завидуй багатому”

Ми тебе не забули, Тарасе!!!