Презентація на тему:
Володимир Самійленко - Коротко про митця. Гумор і сатира поета

В.І.Самійленко – видатний український лірик, гуморист. Патріотичні мотиви творчості. Сатиричні й гумористичні твори.

Володимир Іванович Самійленко (літ. псевдонім В. Сивенький, Іваненко, Полтавець, Смутний, Л. Сумний) (1864 – 1925)

Народився Володимир Іванович Самійленко 3 лютого 1864р. в с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Батько його був поміщик Іван Лисевич, а мати — колишня кріпачка Олександра Самійленко.

Початкову освіту майбутній письменник одержав у дяка, потім у Миргородській початковій школі.

Мати, Олександра Кіндратівна, служила за домоправительку у пана Трохимовського, в с. Михайлівні. У Трохимовського була багата бібліотека, і там хлопчик рано навчається французької мови, заводить знайомство з творами Руссо, Вольтера та інших французьких класиків, читає античних поетів… Пысля смерті Трохимовського мати одержує в спадок від нього тридцять десятин землі, чималу суму грошей і пенсію на виховання сина. Це дає змогу хлопцеві вчитись, і в 1875 році він - учень Полтавської гімназії. Тут прокидається в нього охота до віршування, і він береться писати поезії - спершу російською мовою, а потім - українською.

З 1885р. Володимир Самійленко вчиться на історико-філологічному факультеті Київського університету. У студентські роки серйозно займається літературною діяльністю.

Студентські роки У студентські роки В. Самійленко брав активну участь у громадсько-політичному житті, належав до Братства тарасівців. Друкуватися почав з 1886 р. Перша збірка "З поезій Володимира Самійленка" вийшла в Києві у 1890 р., потім твори тричі виходили окремими виданнями в 1906, 1909, 1918 рр.

Титульна сторінка першого видання збірки «Україні» 1906 р.

За час перебування свого в університеті Володимир Іванович побував… у Галичині й Буковині. З тою подорожжю зв’язане знайомство з Іваном Франком, який полюбив лагідного лівобережця зворушливою любов’ю…

Після закінчення навчання (1890 р.) Володимир Самійленко працював у Києві, Чернігові, Катеринославі, терплячи постійні матеріальні нестатки. Врешті склав іспит на нотаря і відкрив нотаріальну контору в м. Добрянці на Чернігівщині, де й працював до 1917p.

Діячі української культури на відкритті пам’ятника І. П. Котляревському в Полтаві. Зліва направо: М. Коцюбинський, В. Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, М. Старицький, Г. Хоткевич, В. Самійленко

У пошуках кращої долі У 1920 р. емігрував за кордон, до Галичини. У вигнанні животів у злиднях, хронічно хворів, пережив смерть обох доньок. Виснажений фізично і морально, у 1924 р. повернувся до Києва.

Б. Грінченко та В. Самійленко, Чернігів, 1902 р.

Лірика В. Самійленка Яскраву сторінку поетичної творчості В.Самійленка становить його пейзажна та інтимна лірика (цикл «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали» та ін.). «Вечірня пісня» поета, покладена на музику К. Стеценком, стала улюбленою народною піснею. Значне місце у творчості митця посідає його філософська лірика, де звучать роздуми про сенс людського буття, про вічність, плин матерії у часі і просторі, про єдність матеріального і духовного начал.

Почуття любові до України звучать у віршах циклу «Україні», «Веселка». В ряді віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті: «Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія», «На роковини смерті Шевченка», «26 лютого», цикл «Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого». Роль Шевченка у розвитку української мови поет розкрив у поезії «Українська мова (Пам'яті Т. Г. Шевченка)», що стала широко відомим хрестоматійним твором.

В. Самійленко був блискучим майстром сатири й гумору. Кращі його сатиричні твори «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «На печі» (1898), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906). Поезії «Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад» стали яскравими зразками нещадної політичної сатири. Афористичність мови, стислість і точність вислову, куплетна форма окремих поезій надають сатиричним творам виняткової виразності й привабливості.

В. Самійленко визначився як поет- сатирик з засудженням ура-патріотизму, самодержавства, продажності, графоманії: «На печі» (1898), «Собаки», «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906), «Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад».

В. Самійленко став неперсічним новатором у гумористично-сатиричній поезії. В злободенних віршованих фейлетонах і гострих сатирах висміював самодержавство, а також урапатріотизм і боягузтво сучасного громадянства: "Кожна піч українська — фортеця міцна, там на чатах лежать патріоти".

В еміграції В. Самійленко прагне повернутися на Україну і дістає на це дозвіл в 1924 р. Повернувшись до Києва, працював редактором. Та здоров'я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою.

Помер Самійленко 12 серпня 1925 року у Боярці під Києвом. Громада Боярки поховала поета на своєму цвинтарі за козацьким звичаєм - з козацьким поясом попереду, з червоною китайкою на домовині, з хрестом з берези…

Варто знати Самійленко, який дійсно «народився у бідній селянській хаті», з часом вивчив 10 іноземних мов(!), назавжди увійшов до історії вітчизняної культури як неперевершений перекладач.

Пам'ятник В. І. Самійленку

Могила В. Самійленка

Ельдорадо Десь далеко єсть країна Пишна, вільна, щастям горда, Кожний там живе щасливо — Держиморда, держиморда. В тій країні люблять волю, Всяк її шука по змозі І про неї розмовляє — У острозі, у острозі.

Там усяк говорить правду Непідкупними устами, Там за правду щира дяка — Батогами, батогами. Там неправді та злочинству Не вважають і на волос, Там злочинних зараз лають — Та не вголос, та не вголос.

Там уряд «блюде» закони, Дба про всіх, немов про рідних, За провинності ж карає — Тільки бідних, тільки бідних. Суд там скорий: як ти винен, То зашлють «без проволочки», А не винен, то й відпустять — Без сорочки, без сорочки.

В тій країні всякий може По заслузі шани ждати: Там на те хрести й медалі — Для багатих, для багатих. Там тверезість у повазі, Видно скрізь тверезу спілку, Всі там п'ють самую воду — Та горілку, та горілку.

Там всі люди роботящі, Там нарівні з мужиками Всі пани працюють щиро — Язиками, язиками. Там широка воля слову: Кожний пише все, що знає, А цензура ліберальна — Все черкає, все черкає.

Там письменникам за працю Сам уряд складає дяку І з тріумфом їх провадить — В Сибіряку, в Сибіряку. Там говорять по-французьки Не то значні, а й лакеї, А пани всі мови знають — Крім своєї, крім своєї.

Там зійшлися всі народи: Москалі, «хахли», поляки, І живуть вони так дружно — Як собаки, як собаки. Там живе племін усяких Престрашенна мішанина, І за те той край зоветься — Русь єдина, Русь єдина. 3 січня 1886

Презентацію підготувала вчитель української мови та літератури Івано-Франківської ЗШ І-ІІІ ступенів №18 Павлюк Марія Петрівна