Презентація на тему:
Хвильовой

Микола Хвильовий (Микола Григорович Фітільов) « Іван Іванович »

У Хвильового широкі можливості: бистре око меткого спостережника разом з незалежною об'єктивністю художника, вміння різко й рельєфно, без страху зачеркнути контури, вложити в них промовистий образ, знайти відповідне слово без зайвої розволіклості, округлити цілу картину яким-небудь загальним штрихом. Люди у нього здебільшого живі в дії, в описах багато руху, широкого захвату, повітря, синіх просторів..." С. Єфремов

Невеликою повістю "Іван Іванович" (1929) Хвильовий уже засвідчив віртуозне володіння сатиричним жанром. Гостра іронія, нищівний сарказм письменника спрямовані проти все тих же вічних обивателів, світової сволочі, котра скористалася плодами революції і проникла в усі соти нового суспільного організму. В. Агеєва

Цей гостросатиричний твір “найбільш ... виразно поставив питання про фальшивість тих, хто претендував на звання господарів “нового”, постреволюційного життя, носіїв “нової” моралі, а по суті, був лише гіршою, “хамською” копією дореволюційної бюрократії, барської зарозумілості й презирства до “черні”, прикритих комуністичним словоблуддям.” Обюрокрачення партійного і державного керівництва, панування фальшивої подвійної моралі для верхів і для низів, безоглядна спекуляція високими ідеалами — ці донині не зжиті явища зароджувалися уже в перші пореволюційні роки. В.Агеєава

Хвильовий у повісті змалював світ як усвідомлення провалу революції, світ, повний трагічної суперечності омріяної “далі” й безжальної реальності.

Паспорт твору: Рік написання - 1929 Вперше надрукована - журнал“Літературний ярмарок” Жанр – сатирична повість Тема – сатиричне зображення нового радянського способу життя партійних пристосуванців,які лише на словах «проливали свою кров" у революцію (насправді терлися в кабінетах Наросвіти), а тому, на їхній погляд, заслужили сите й забезпечене життя. Ідея – викриття фальші, пристосуванства, невпевненості партійних чиновників, їх паразитичного способу життя, використання своєї партійної приналежності для одержання всіх життєвих благ, засудження психології “вічного” обивателя. Епіграф - слова Миколи Гоголя про прагнення митців “викопувати” для своїх творів персонажів із глухих, нічим не примітних місць, зображувати бідність і недосконалість життя.

Сатирична по вість — епічний прозовий твір ,події якого відбуваються навколо одного головного героя, сюжет розкриває ряд епізодів із його життя, але у творі різке викриття зображуваного поєднується з гострим осміянням, глумлінням.

Герої повісті: Іван Іванович – «революційний» чиновник, його дружина – товаришка Галакта (Марфа Галактіонівна). У родині є син Май і донька Фіалка. Окрім того, є гувернантка – мадемуазель Люсі й куховарка Явдоха.

Портфоліо головного героя Івана Івановича Зовнішність: *"зразковий член такої-то колегії, такого-то тресту"; * має надуте черево, ходить у дорогих костюмах; * свій високий лоб і свої рогові окуляри протирає завжди білосніжною хусткою; * перед походом до ячейки сім’я одягається в старе вбрання, тоді як має достатньо дорогих речей. Дружина одягає простеньку червону хустку і старенький жакет, нагадуючи робітницю тютюнової фабрики; він бере старенький капелюх і солдатську блузу часів воєнного комунізму.

Освіта: * був вигнаний за “вольтер’янство” з третього курсу юридичного факультету, тож він мав майже вищу освіту; * заробляє на життя у тресті, але на 250 карбованців прожити важко, тож доводиться йому писати до місцевої преси.

Побут: * сім’я Івана Івановича творить “новий комуністичний побут”; * жив у нагірній частині “від голови до п’ят революційного” міста на вулиці Томаса Мора в хмарочосі, збудованому два роки рому, і його пролетарське сходження не підлягає ніякому сумніву. Скрізь панує порядок у “новій революційній інтерпретації” ; *користується меблями, конфіскованими у якогось поміщика, а отже, сам стає схожим на нього; *дружина цілком відповідає його партійним прагненням,вона ніколи не манікюрить нігтів, і тільки в останній час трохи манікюрить «для гігієни», одягається просто, хоч і зі смаком. * дружина Івана Івановича – товаришка Галакта (Марфа Галактіонівна) читає Леніна і Маркса,але її рука тягнеться за Мопассаном.

Політичні переконання: * має партійну кличку Жан; * має репутацію гарного робітника і зразкового партійця, він прагне “бути зразком для інших і особливо для несвідомої партійної маси”. Для цього товариш Жан регулярно сплачує членські внески, що становить 2 % від його заробітку, у різні організації: він і член “Друга дітей”, і член “Повітрофлоту” та “Доброхіму”, а також член клубу політкаторжан і профспілки і т. д. і т. п. *не може “спокійно реагувати на партійне виродження”, але не помічає того, що це “виродження” торкнулося і його сім’ї; * його промови на дискусіях не вирізнялися особливим інтелектуальним рівнем, а кожна нова думка, кожне заперечення (наприклад, доповідь товариша Лайнера) сприймалися в штики;

*визнає тільки "батально-героїчні та мажорно-реалістичні фільми" , звичайно ж, радянського виробництва; *"цілком свідомий партієць" визначає лише те ідеологічно витримане мистецтво, "що не запалює тебе бунтом дрібнобуржуазного імпресіонізму; * щоб прислужитися партії якимось винаходом, вигадує електромухобійку; * майбутня чистка партії видається йому загибеллю революції; *куховарка в нього не якась там старорежимна, а "член місцевого харчосмаку"; * герой, достатньо «скромна» людина, "ніколи не вимагав окремої спальні для куховарки. Явдоха спить на ліжкові на підлозі в коридорі; * байдужий до високих поривів та ідеалів, , заклопотаний лише тим, “що сьогодні на обід”. *“вичищений” не лише з бюро, йому запропонували “вийти з партії”.

Риси характеру: * часто розпалюється у дискусіях з приводу побудови соціалізму, бо він сам не радий, що має “такий палкий характер і таку більшовицько-витриману натуру”; * наділений “рішучим темпераментом”, не любить “сентиментальничати”, дуже “скромний” і “чесний”, але все це лише на свою користь; * випадково покладена в чужий портфель цілком легальна стенограма пленуму наводить на героя панічний жах.

Ставлення до дітей: * дітей в родині виховує француженка-гувернантка, як це бувало при царизмі, тому розмовляють лише по-французьки, не знаючи рідної мови; * замість казок, які виховують ідеалістів, діти слухають “соцвихівні оповідання”.

Висновки з повісті: Повість викликає закономірне питання: чи система стане кращою, якщо з неї викреслити Івана Івановича, чи Іван Іванович стане кращим, якщо зруйнувати систему, в якій він існує? Навряд чи тут можна відповісти однозначно. Адже Іван Іванович - представник не лише радянського пореволюційного ладу, це “вічна” маленька людина, що хоче жити, незважаючи ні на що, людина, якій байдуже до високих поривів та ідеалів, людина, заклопотана тим, “що сьогодні на обід”. Ця маленька людина живе у всі часи, вона має обличчя своєї епохи, бо асимілюється до неї, щоб вижити. Перетворення на Івана Івановича - віртуозного пристосуванця, зацькованого страхом втрати своїх привілеїв, - є третім, мабуть, найтрагічнішим, виходом героя письменника (поряд із самогубством та божевіллям) в умовах радянської системи. В.Агеєава