Презентація на тему:
записник мандрівника

Рухатися, йти вперед це і є життя. Відколи з’явилася людина у велетенському непізнаному світі, відтоді й починаємо відлік подорожам. Хто ж не любить мандрувати? Ми поведемо мову про ті подорожі, які вважаються найгучнішими в історії людства. Фернанl Магеллан – перша в історії людина, що здійснила навколосвітнє плавання у 1519-1522 роках. Він довів існування єдиного Світового океану, отримав практичні докази шароподібної форми Землі, відкрив узбережжя Південної Америки, Патагонські Кордильєри, острів Гуам і Філіппінські острови. Його іменем названо протоку. Френсіс Дрейф під час навколосвітнього плавання у 1577 -1580 відкрив західне узбережжя Америки від Магелланової протоки. Перша французька навколосвітня експедиція (1766-1769), яку влаштував Луї Антуан де Бугенвіль, відкрила острови в Архіпелагах Туамоту і Луїзіана. Легендарний Джеймс Кук наніс на карту Нову Зеландію, відкрив східне узбережжя Австралії, а в період 1776-1778 років відкрив Гавайські острови та частину Аляски. Першу російську навколосвітню експедицію на початку ХІХ сторіччя очолив Іван Крузенштерн. Йому вдалось скласти карти океанічних досліджень. У Тихому океані відкрив ряд островів у 1815-1818 роках російський мореплавець Отто Коцюбу. Він же наніс на карту досі невідоме північне узбережжя Аляски. Російському географу разом з експедицією у 1819-1821 роках вдалось відкрити Антарктиду острови в Атлантичному та Тихому океанах. Учасник експедиції Роберта Фіцроя Чарльз Дарвін у середині ХІХ ст.. зібрав матеріали для майбутньої теорії еволюції органічного світу. Джошуа слокам у 1895 першим вийшов в одиночне навколосвітнє плавання на вітрильній яхті. Час плавання – 3 роки 2 місяці і 2 дні. У 1929 році навколо світу на дирижаблі облетів Уго Еккенер. Три американські літаки В-52 у 1957 році здійснили безпосадковий політ навколо Землі. Юрій Гагарін у 1961 році здійснив перший політ навколо Землі у космічному просторі. Загін радянських підводних атомних човнів у 1966 році без підняття на поверхню води здійснив навколосвітню подорож. Командир – А.І.Сорокін. За 313 днів під вітрилами без зупинки у портах і будь-якої допомоги навколо світу вперше в історії світу мандрував Робін Нокс-Джонстон.

Портретна галерея

100 чудес природи Аргентина – друга за величиною після Бразилії країна в Південній Америці.більшу її частину займають пампи – безкрайній високо травний степ, схожий до українського чи канадського. Та південніше від ріки Ріо-Колорадо починається своєрідний, якому немає аналогів у світі, чаруючий своєю дикою і суворою красою край – Патагонія. Безмежна територія краю складає третину Аргентини, однак донині вона майже безлюдна, а маленькі містечка тиснуться до атлантичного узбережжя або до передгір’я Анд. Своєрідність Патагонії полягає в першу чергу в унікальнім кліматі. З заходу, звідки переважно дмуть вітри, її захищають величезні хребти Анд, на яких залишається волога, занесена з Тихого океану, так що Патагонія опиняється у свого роду «дощовій тіні». Зате вітри з півдня приносять крижане дихання Антарктиди. Тому тут панує холодна пустеля, де опадів випадає мало, а температура влітку (в січні) не перевищує 15 градусів тепла. Взимку вона тримається рівня плюс 5 і лише у високих горах падає нижче нуля. Основну частину Патагонії займають сухі плата, посічені глибокими каньйонами річних долин. Плата гігантськими сходинами піднімаються від Атлантики до Анд. Усі патагонські річки витікають з високогірних льодовиків і пересікають плато глибокими крутостінними ущелинами, не приймаючи приток. Де-не-де в розширеннях каньйонів приліпилися ріденькі вербові гайочки – єдиний вид лісів цього краю. А на поверхні пустельного плоскогір’я рідко побачиш траву чи кущі, та й ті купчаться, нагадуючи здаля сіро-зелені подушки. Простір між ними заповнює галька. Лише у передгір’ї засніжених Анд природа оживає. Схилами біжать ріки і ручаї. У балках синіють льодовикові озера, оточені обширними лісами з могутніх дубів і буків, які досягають сорока метрів у висоту і двох метрів у діаметрі. Під ними пишно розростається фуксія до чотирьохметрового дерева. Індіанці використовують гілки фуксії для будови каркасів хатин. У лісах патагонських Анд у верхів’ях дерев хазяйнують орли , сови, чорні дятли, яскраві папуги, в підліссі копошиться мілке птаство, схоже на канарок, малинівок. Взимку тут живе гордовитий красень – андійський олень, а влітку він йде у гори. Скрізь трапляються нори великого гризуна -- віскаші. Колись тут зустрічались лами, гірські тапіри, ягуари, та, стаючи бажаними трофеями мисливців, тепер вони трапляються рідко. Зате нутрія – коронний мешканець андійських лісів, і немає ріки, на якій мандрівникам не зустрілося б це мирне кмітливе звірятко. І на засушливих плато Патагонії можна побачити найрізноманітніших тварин. В норах під кущами живуть шустрі маленькі гризуни – туко-туко і ділові броненосці. Інколи можна побачити срібну шин шилу, диких лам гуанако, швидконогого пампасного оленя. Хижаки рівнинної Патагонії також не схожі на звичних нам звірів Півночі. Це магелланові собаки, пампасні коти. Найхижіший звір Патагонії – пума. Цей «американський лев» не має суперників в Патагонії і є грізним ворогом безпечних гуанако та страуса нанду. Нанду – найменші з сімейства страусових, але за швидкістю бігу успішно перемагають коней. Інший характерний мешканець Патагонії в її гірській частині – знаменитий кондор – найбільший хижий птах нашої планети. До Патагонії відносять північний архіпелаг Америки – Вогняну Землю. Чотириста років тому її відкрив Магеллан. І лише триста років потому її відвідав і дослідив Дарвін під час свого навколосвітнього плавання на кораблі «Бігль». Вогняна Земля – фантастичне місце, наче полотно казкового художника. Вузькі протоки, спокійні води бухт, дивні зелені гори, сяючі білосніжні вершини, чисельні водоспади, неземне світло сонця через хмари… В наш час Патагонія приваблює багато чисельних туристів і влітку і взимку. Вони вибирають небезпечні сафарі в пустельних каньйонах плато, круїз не плавання лайнером на Вогняну Землю, складні альпіністські маршрути на сяючі кригами схили Анд, або катання на гірських лижах запаморочливими андськими трасами.

В аргентинській пампі росте дивної краси квітка: синьоока красуня з яскраво-блакитними пелюстками. Ботаніки називають рослину комеліною розсіяною (Commelina diffusa), а аргентинці називають «охос де грінго», що в перекладі з іспанської «око грінго». Звідки ж походить ця загадкова назва? Згідно старовинної притчі, давним-давно гаучо зустрів у пампі грінго (так в Латинській Америці називають американців), який заблудився. Він дав йому притулок, нагодував, напоїв і спати уклав. А згодом подумав: «І нащо він мені здався? Краще уб’ю його і заберу всі його гроші». Так і з’явилися в безкрайній пампі блакитні квіти – очі грінго, що залишився там навіки. Вони нагадують про поганих гаучо.

100 чудес природи Подорожуємо пустелею Австралії. Абсолютно плоска рівнина: червонувато-коричневі піски і де-не-де чагарники колючої трави – спініфекса. Монотонність пейзажу порушують мости через сухі русла рік. Раптом на горизонті з’являється гігантських розмірів шоколадно-коричнева скеля. Це Айерс-Рок -- унікальний кам’яний пагорб, мабуть, найбільший скельний моноліт в світі. Овальний горб довжиною в 2,4 км, шириною в 1,6 км височіє над рівниною на 350 метрів! Спірне питання про його походження. Загадковість виникнення величезного массиву посеред рівної, як стіл, пустелі викликала найфантастичніші пояснення, наприклад, що це гігантський залізний метеорит, що впав на рівнину тисячі років тому. Геологи вирішили це питання набагато простіше: це типовий плід ерозії – безкінечний процес руйнації підвищеного рельєфу природними силами. Однак цікавість до Айерс-Рок не втрачається. Першим з європейців скелю побачив австралійський дослідник Ернест Джейлс у 1872 році. Місцеві ж племенами аборигенів до того часу вже багато віків знали цю скелю. Вони назвали її Улуру (місце, де буває тінь) і щорічно збирались біля скелі для проведення ритуальних свят. Одні племена вважали, що скеля з незапам’ятних часів впала з неба, інші приписують її появу велетам, котрі створили цю землю ще до існування людей, а треті вірили, що Улуру – помешкання Райдужного Змія Ванамби, який є верховним суддею над усіма живими істотами на Землі. Час та природні сили чимало попрацювали над поверхнею скель, залишивши на ній зазубрини, шрами найдивовижніших форм. Гігантські, схожі на слід тварини, вибоїни на міцному камені. В печерах біля підніжжя скелі збереглись ритуальні малюнки аборигенів. Розміри печер вражають: найбільші з них досягають 80 метрів у довжину і 30 метрів заввишки . В печерах утворилися три озера, вода в які проникає тріщинами скелі. Навіть у спекотні періоди тут зберігається цілюща вода. Крутим схилом гори біжить стежечка, яка приведе на вершину. Не всякому під силу подолати труднощі ризикованого підйому. З вершини Айерс-Рока відкривається панорама пустелі. Лише біля підніжжя гори зеленіють гайки евкаліптів та акацій-мульги.Зрідка побачиш кенгуру і страуса ему, що повільно пересуваються висушеною рівниною.

100 великих загадок природи Прийнято вважати, що гігантський варан вимер в Австралії десятки тисяч років тому. Та чи впевнені у цьому криптозоологи? Ця величезна рептилія могла дожити і до нашого часу, про що розповідають очевидці, зустрівши в австралійській буші, неймовірне за своїми розмірами чудовисько. У 1961 році у горах Батога троє лісників валили ліс. Тільки-но вони вирішили відпочити, як раптом почули страшенний тріск гілок. Здавалось, щось здоровенне продирається зовсім поруч. Лісники встали, щоб побачити на незваного гостя, і з жахом побачили гігантську тварину метрів 6 довжиною. Поява такого монстра викликала у мужчин справжній шок. Прийшовши до тями, вони кинулись до машини і зачинились в ній. З хащів вийшов здоровенний дракон, тяжко ступаючи лапами з величезними кігтями і хижацьки водячи зі сторони в сторону зубастою головою. Чудовисько не чіпало автомобіля з переляканими людьми. Воно пройшло мимо, спустилось схилом і зникло в лісі. В один з дощових липневих днів 1979 року до збирача австралійських чудес Рекса Гілроя звернувся фермер, який виявив на своєму свіжозораному полі ланцюжок дивних слідів – не менше 30 відбитків.. Шкода, що фермер лише закидав сліди травою. До приїзду Гілроя злива практично знищила їх.. На радість вченого, один відпечаток, накритий старим коритом, все ж зберігся. Саме з цього сліду вчений зробив гіпсовий зліпок. Криптозоолог дійшов висновку: полем швидко пробігла рептилія довжиною біля 6 метрів. Це міг бути тільки доісторичний варан, якого всі давно вважали вимерлим. Це відкриття було зроблено в центрі австралійського Бушу, де населення мало чисельне, що дозволяє навіть гігантським тваринам довший час залишатись непомітними. 40 тисяч років тому в австралійській пустелі вже полювали первісні люди. На їх наскельних малюнках зображені і велетенських розмірів рептилія.. не виключно, що чудовисько входило в меню аборигенів. Чи є у криптозоологів шанс впіймати доісторичну рептилію? Австралія великий континент, а населення всього 18млн людей, які в основному проживають у містах на узбережжі. Більшу частину материка досліджено недостатньо, тому щорічно вчені відкривають новий вид тварин. Надіємось і на відкриття існування велетенського доісторичного варана. Адже в існування комодського варана теж не вірили!

100 чудес природи Вулканы и гейзеры, пещеры и водопады, фьорды и ледники, редкие рептилии и птицы, уникальные деревья и цветы - трудно даже перечислить все те чудеса природы, которыми поражает путешественника Новая Зеландия. Но самое главное чудо Новой Зеландии - прославленная долина Роторуа. Расположена Роторуа в центре Северного острова Новой Зеландии на Вулканическом плато. Маори - давние обитатели этого острова - назвали долину Такива-Ваиарики, что означает «Страна горячей воды». Даже на улицах городка Роторуа, центра этого геотермального района, можно увидеть бьющие из трещин тротуаров струи белого пара. Сотни горячих и холодных источников находятся в окрестностях городка и на берегах озера с тем же названием. Главная достопримечательность Роторуа - ее знаменитые гейзеры. Их здесь десятки, и струи, бьющие на четыре-пять метров в высоту, окутывают облаками пара и берег озера Роторуа, и окраину деревни, где выстроились в ряд вдоль единственной улицы красные деревянные статуи маорийских богов со свирепыми лицами и высунутыми языками. Самый мощный гейзер - Похуту - выбрасывает струю кипятка на тридцать метров вверх. Водяное извержение длится втечение часа, а то и дольше. Иногда несколько гейзеров бьют одновременно, а порой они «работают» поочередно, словно пытаясь превзойти друг друга мощью струй и необычностью формы фонтана. Река Пуаренга, впадающая в озеро Роторуа, подпитывается холодными и горячими ключами. В некоторых местах струи источников не успевают перемешиваться и, опустив руки в воду, ощущаешь одновременно тепло и холод. Горячие ключи бьют и со дна озера. А на расположенном посреди него острове Мокойя изливается самый известный и популярный у туристов горячий источник Хинемоа, купание в котором - обязательный ритуал посетителей Роторуа. Особенно поражали путешественников Белые Террасы, напоминавшие гигантскую мраморную лестницу, покрытую ажурной резьбой. Увы, в 1886 году катастрофическое извержение расположенного рядом вулкана Таравера за одну ночь погубило этот редкостный шедевр, создававшийся термальными источниками на протяжении долгих тысяч лет.