Вівці
Завантажити презентаціюПрезентація по слайдам:
Вівця є однією з перших тварин, яку людина приручила й одомашнила. У навколишній природі було багато диких видів овець, які і тепер поширені в Європі, Азії та Північній Америці. На основі археологічних, антропологічних, зоологічних та морфо логічних досліджень, порівняльного вивчення багатьох особливо стей диких і свійських видів багато дослідників (К. Келлер, А. Нерінг, Л. Адамець, П.М. Кулешов, Є.А. Богданов, М.Ф. Іва нов, С.М. Боголюбський, В.І. Цалкін та ін.) дійшли висновку, що одомашнення овець здійснювалося в різних районах планети — Південній Європі, Передній Азії, Північній Африці, Малій Азії, Середній і Центральній Азії. Існує думка, що людина одомашни ла 3 види, або раси, диких баранів — муфлонів, аркарів або уріалів, архарів або аргалів, тобто стверджується поліцентризм одо машнення овець.
Біологічна класифікація Свійські вівці походять від диких. Серед останніх розрізняють два види — гірські барани і товстороги. Гірські барани поділя ються на муфлоно - та аргаліподібні підвиди, товстороги — на азі атські та північноамериканські. Домен: Ядерні (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Ссавці (Mammalia) Ряд: Оленеподібні (Cerviformes) Родина: Бикові (Bovidae) Підродина: Козлові (Caprinae) Рід: Баран (Ovis) Вид: Барансвійський (Ovisaries)
Перші предки Щодо походження свійських овець єдиної думки не існує. За результатами досліджень і висновками вчених, найближчими родичами свійських овець є муфлони, архари, аргалі, які й нині трапляються в дикому стані. Європейський муфлон Муфлон вибирає дуже високі, скелясті гірські вершини і робить стоянки на крутих, недоступних скелях. Роги в нього не утворюють повної спіралі, а кінці їх темного кольору і спрямовані всередину. Це невеликі і дуже рухливі тварини. Вов новий покрив їх рудувато-бурого кольору, складається з дуже гру бої ості й тонкого короткого пуху. При схрещуванні зі свійськими вівцями різних порід дають плодючий приплід. Вважається, що від муфлонів походять короткохудохвості вівці типу сучасних маршевих та північних короткохвостих. Європейський муфлон
Це єдиний представник диких баранів, що мешкають у Європі — на островх Середземно-го моря (Корсика і Сардинія), у гірських арайонах Ірану, Туреччи ни, Закавказзя.
Аркар, або аркал Більший за муфлона. Роги його біля основи розходяться більше, ніж у муфлонів. Живе в горах, на рівнині і в степах, утворює стада із 60 — 200 голів. Існує кілька різновидів аркара, з яких найбільш близький до дов гохвостих порід овець тип, що живе у межах Ельбруса та в Ірані. Аркар дає при плід при спарюванні зі свійськими вівцями. Арка ра визнають родоначаль ником довгохвостих і жир нохвостих овець.
Ареал поширення — між Каспій ським і Аральським морями, на Усть-Урте і по його кам’янистих скелях.
Аргалі Це найбільші дикі вівці: жива маса баранів сягає 240 кг, висота 125 см. Череп у ді лянці лоба сильно розши рений, а в передній части ні дуже вдавлений. Роги мають тригранну форму, сильно розвинені і масивні біля основи, утворюють повну спіраль і кінцями спрямовані назовні. Вовновий по крив складається із грубої ості й пуху. Ходять аргалі стадами із 5 — 30 голів. Під видом є архари. По місі архарів із свійсь кими вівцями дають плодюче потомство, яке було використане при виведенні породи казахський архароме ринос. На думку де яких учених, від аргалі походять кур дючні вівці.
Живуть у високогірних районах Тянь-Шаню, Гімала їв, Паміру, Алатау, Тибету, Алтаю та інших середньоазійськихгірських масивів.
Основа генофонду сучасних овець є не тільки спадщиною означених вище трьох диких форм. З великої різноманітності форм диких баранів, які жили і живуть на території Євразійсько го континенту, майже всі є тією чи іншою мірою нащадками і сво го часу взяли участь у збагаченні генофонду сучасних порід свій ських овець. Великий практичний інтерес у наш час мають праці вчених про схрещування свійських овець зі сніжними баранами (товстороги), які добре пристосовані до екологічних умов північних регі онів. Використання їх дасть змогу створити породи овець, прида тних для використання на величезних просторах із суворими кліматичними умовами Півночі і Сибіру.
Ареал поширення Відтак районами первинної доместикації диких баранів і роз витку культурного вівчарства слід вважати Південну Європу, Пе редню та Малу Азію близько 8 тис. років до н.е. в період неоліту. Ця думка підтверджується і тим, що культу рні вівці з однорідним руном були створені у давніх цивілізаціях, місця розміщення яких збігаються з ареалом поширення муфло нів. П.М. Кулешов (1925) зазначав, що більш вірогідно, що довго хвоста вівця була виведена в Сирії, Вірменії і Персії і що всі культурні породи Азії та Європи, в тому числі мериноси цигайсь кі, походять від сирійської вівці. Відомий дослідник походження тварин С.М. Боголюбський (1959) писав, що створення предків доцигайських овець відбува лося в різних місцях Західної Азії, Кавказу, на південь від Арара ту, у верхів’ях Тигру, Євфрату і далі на південний захід у межах Месопотамії та Західного Ірану. На деяких розкопках матеріальної культури Давнього Вави лону, Урарту є зображення овець із довгою хвилястою вовною. Існують наукові гіпотези щодо приручення овець та одомаш нення їх в Україні (Крим, Причорномор’я, регіони Трипільської культури).
Ознаки доместикації Поведінка овець. У тварин деяких порід збільшилася багатоплідність Забарвлення вовни. Типи хвостів у овець. Роги овець. Великих змін, починаючи з утробного розвитку, зазнали внут рішні органи овець — серце, легені, головний мозок та ін. Дія доместикаційних факторів протягом певного часу (поліп шення умов утримання, інтенсифікація годівлі тощо) разом із за стосуванням міжпородного схрещування, добору і підбору та від повідної системи вирощування молодняку зумовили глибокі змі ни у здатності до росту, розвитку та багатоплідності аборигенних овець, дала змогу створити сучасні породи овець різних напрямів продуктивності.
Свійська вівця. Свійська вівця — парнокопитна жуйна тварина, яка легко впізнається за спірально-розгалуженими рогами самців і кучерявою шерстю. У диких інших видів баранів, а також у предків самої вівці, шерсть не скручується кільцями, а хвіст значно коротший. У деяких примітивних порід овець хвіст також може бути невеликого розміру, проте довгі хвости, так само як і білий колір шерсті, з'явилися у тварин тільки на ранній стадії приручення. Ноги сильні, добре пристосовані для дальніх переходів гористою місцевістю. Писок у нижній частині загострений, має прямий або іноді горбоносий профіль, майже повністю покритий тонкою шерстю.
Метричні показники Розмір і вага свійських овець коливаються залежно від породи. Дорослі самки зазвичай важать 45-100 кг, тоді як більш великі самці 70-160 кг.[Рекордна вага барана (сафолкської породи) досягла 247,2 кг. У цілому висота в загривку у тварин становить 55-100 см, а довжина тіла — 60-110 см За будовою черепа домашні вівці відрізняються від своїх диких родичів вужчими очницями і меншим розміром мозку. У дорослих овець є 32 зуби. Як правило, у овець добре розвинені роги (два, але іноді чотири і більше), але в деяких порід їх може і не бути зовсім або вони є тільки в самців.[ У самців більшості порід роги добре розвинені, спірально закручені з закінченнями назовні, і поперечними горбиками. У самок також можуть бути ріжки невеликого розміру.
Масті, шерсть Навіть шерсть вівці згодом змінилася. Масть різна в залежності від породи — від молочно-білої до темно-бурої і чорної, бувають також плямисті та строкаті вівці різних мастей. Вівці з тонкою шерстю зазвичай білі. У тонкорунних овець шерсть складається лише з першого шару. Довжина волокон становить від 5-9 см у тонкорунних порід і до 10-15 см у грубошерстних. Рекордний настриг вовни від одного барана в Україні склав 31,7 кілограми за рік ( «Червоний чабан» Херсонської області; баран важив 130 кілограм). Цього домоглися штучно, в процесі тривалого відбору, особливого харчування і утримання овець.
Породи Австралійський меринос Азербайджанський гірський меринос Асканійська тонкорунна вівця Алтайська вівця Дорпер (вівця) Камерунська вівця Прекос Damani Волоська вівця
Схожі презентації
Категорії