Презентація на тему:
Юридична відповідальність

Юридична відповідальність Поняття і види відповідальності Відповідальність особи проспективна і ретроспективна. Поняття, підстави, принципи, цілі та функції юридичної відповідальності. Види юридичної відповідальності. Основи юридичної відповідальності. Презумпція невинуватості. Обставини, що виключають юридичну відповідальність

Поняття і види відповідальності Відповідальність – це обов’язок особи зазнати негативних наслідків за вчинки, які не відповідають встановленим суспільством соціальним нормам.

Основні види соціальної відповідальності: Моральна відповідальність полягає в осуді суспільством вчинку особи, що не відповідає поняттям добра і зла, чесності і справедливості. Політична відповідальність – необхідність суб’єкта політичних відносин відповідати за свої рішення перед організацією, що наділила його владними повноваженнями. Юридична відповідальність.

Юридична відповідальність — це різновид соціальної відповідальності. В юридичній науці існує двохаспектне розуміння юридичної відповідальності: позитивний (проспективний, або заохочувальний) аспект — передбачає заохочення — за виконання корисних для суспільства та держави варіантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги (морально свідоме ставлення до виконання обов'язків) негативний (ретроспективний, або охоронний) аспект — передбачає покарання — за правопорушення (юридична характеристика наслідків невиконання обов'язків)

Юридична відповідальність – це специфічні правовідносини між державою і правопорушником, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб’єкта правопорушення, покладанням на останнього обов’язку зазнати несприятливих наслідків за скоєне правопорушення.

Ознаки юридичної відповідальності : Спирається на державний примус у формі каральних і правовідновлюючих (компенсаційних) способів. Виражається в обов'язку особи зазнавати певних втрат — позбавлення конкретних благ особистого (позбавлення волі, посади та ін.), організаційного і майнового характеру (конфіскація майна, штраф) за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов'язком, що не існував до правопорушення.

Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу правопорушення. Ця вимога є обов'язковою при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності. Суб'єктом юридичної відповідальності може бути лише особа (фізична або юридична), винна в порушенні правових розпоряджень. Здійснюється компетентним органом у суворій відповідності з законом, а саме — з санкціями норм права, якими встановлюються вид і міра втрат. Юридична відповідальність є реалізацією санкції правової норми в конкретному випадку стосовно конкретної особи.

Здійснюється в ході правозастосовної діяльності за дотримання певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом (цивільним процесуальним і кримінально-процесуальним законом про адміністративні правопорушення). Поза процесуальною формою юридична відповідальність є неможливою. Порядок притягнення до юридичної відповідальності визначається нормами процесуального права: породжувані ними процесуальні правовідносини служать формою відносин юридичної відповідальності.

Підстави юридичної відповідальності: У демократичній, соціальній, правовій державі юридична відповідальність передбачається лише за діяння, що є протиправними: 1) за фізичні діяння (а не за думки, світогляд, особистісні властивості); 2) за суспільне шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою. Щодо винності діяння є окремі винятки в цивільному праві, так звана “відповідальність без вини” — обов'язок організацій і громадян, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (власники автомобілів, будівництва тощо), відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки; 3) за юридичне заборонені діяння, тобто діяння, що суперечать природі права і літері закону; 4) за власні діяння правопорушника.

Підставами притягнення до юридичної відповідальності є: наявність правової норми, що передбачає склад правопорушення; юридичний факт – вчинення самого правопорушення; наявність правозастосовного акта, що набрав чинності.

Юридична відповідальність ґрунтується на принципах: 1) законності — полягає у тому, що юридична відповідальність: настає за діяння, передбачені законом; застосовується в суворій відповідності з визначеним законом порядком; припускає наявність складу правопорушення (тобто наявність протиправного, винного діяння); настає лише перед передбаченими законом компетентними органами; припускає конституційність закону, що встановлює міру відповідальності. незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Конституції України);

2) обґрунтованості — виражається в: установленні самого факту вчиненого правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини; встановленні інших юридично значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкта правопорушення;

3) доцільності — полягає у відповідності обраного заходу впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права). Цей принцип вимагає: індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення і властивостей правопорушника як особи відповідальності (ст. 61 Конституції України: «Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер»); пом'якшення і навіть відмова від застосування заходів відповідальності за наявності можливості досягти її мети іншим шляхом;

4) невідворотності — полягає в: неминучості настання відповідальності правопорушника; оперативності застосування заходів відповідальності за вчинені правопорушення; професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохоронних органів; ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників;

5) своєчасності — означає можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто проміжку часу, не занадто віддаленого від факту правопорушення. Для адміністративних і дисциплінарних проступків установлений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів — від одного року до 10-15 років (залежно від тяжкості злочину і обставин справи). Виконання вироку, що вступив у законну силу, або постанови про накладення адміністративного стягнення також обмежено строком давності. Майнова відповідальність здійснюється в межах строку задавнення позову;

6) справедливості — виявляється в такому. кримінальне покарання не встановлюється за проступки; при встановленні заходів покарання і стягнення не повинно принижуватися людська гідність; зворотної дії в часі не має закон, що встановлює відповідальність або посилює (але не пом'якшує) її; за одне правопорушення встановлюється тільки одне покарання. «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61 Конституції України).

Функції юридичної відповідальності правоохоронна виховна правовідновлююча (компенсаційна) загальнопревентивна Спрямована на відновлення незаконно порушених прав, примусове виконання невиконаних обов'язків, властивих цивільній, насамперед, майновій, відповідальності (відновлення майнового права). Правовідновлюючісанкції мають абсолютно визначений характер: розмір заподіяної шкоди може бути точно встановлений незалежно від обставин правопорушення спрямовананавихованнягромадянудусіповажаннязакону

правоохоронна виховна каральна (штрафна) спеціально-превентивна Спрямована на покарання державою правопорушника та запобігання новим правопорушенням; притаманна насамперед кримінальній та адміністративній відповідальності, а також цивільній (конфіскація, штраф, відмова в захисті суб'єктивного цивільного права). Каральні санкції мають відносно визначений характер, встановлюють вищу або нижчу межу покарання (стягнення): його призначення залежить від обставин правопорушення, ступеня вини, характеристики особи та інших обставин спрямована на виховання правопорушника

Види юридичної відповідальності Конституційна (юридична підстава — Конституція) настає за порушення норм Конституції України. Маючи високий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, норми Конституції є нормами прямої дії. Питання про притягнення суб'єкта (фізичної або юридичної особи) до конституційно-правової відповідальності вирішується судом

Матеріальна (юридична підстава — КЗпП України) настає за вчинене майнове правопорушення, шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації робітниками та службовцями при виконанні ними своїх трудових обов'язків. Притягає до відповідальності адміністрація підприємства. Захід матеріальної відповідальності — грошове стягнення. Правозастосовний акт — наказ.

Дисциплінарна (юридична підстава — КЗпП України) накладається адміністрацією підприємств, установ, організацій (особою, що має розпорядчо-дисциплінарну владу над конкретним працівником) внаслідок вчинення дисциплінарних проступків: 1) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку; 2) в порядку підпорядкованості; 3) відповідно до дисциплінарних статутів і положень. Реалізується виключно в рамках службової підпорядкованості. Засоби дисциплінарної відповідальності: догана, пониження в посаді, звільнення. Правозастосовний акт — наказ.

Адміністративна (юридична підстава — КпАП України) накладається за адміністративні правопорушення органами державного управління (органами так званої адміністративної юрисдикції) до осіб, що не підпорядковані їм по службі. Заходи адміністративної відповідальності — попередження, штраф, адміністративний арешт, позбавлення спеціальних прав (наприклад, прав водія) і т.ін. Правозастосовний акт — рішення

Цивільна (юридична підстава — ЦПК) настає з моменту правопорушення — невиконання договірного зобов'язання майнового характеру у встановлений строк або виконання неналежним чином, заподіяння позадоговірної шкоди (цивільно-правової проступку) або здоров'ю чи майну особи. Її особливість полягає у добровільному виконанні правопорушником відповідальності без застосування примусових заходів. Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних правовідносин. Питання про притягнення суб'єкта (фізичної або юридичної особи) до цивільно-правової відповідальності вирішується судом, арбітражним судом або адміністративними органами держави за заявою учасника правовідносини або потерплого. Заходи цивільно-правової відповідальності — відшкодування майнових втрат, скасування незаконних угод, штраф, пеня та інші міри, які полягають у примушуванні особи нести негативні майнові наслідки. Правозастосовний акт — постанова.

Кримінальна (юридична підстава — КПК) настає за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься в КК кодексі, тобто встановлюється лише законом, настає з моменту офіційного обвинувачення, реалізується виключно в судовому порядку. Заходи кримінальної відповідальності — жорсткі заходи кримінального покарання, які впливають на особу винного (позбавлення волі, виправні роботи без позбавлення волі та ін.); застосовуються лише в судовому порядку. Правозастосовний акт — вирок.

Міжнародно-правова відповідальність — це юридичний обов'язок суб'єкта-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, заподіяної іншому суб'єкту міжнародного права невиконанням або неналежним виконанням розпоряджень міжнародного права. Невиконання або неналежне виконання міжнародно-правових розпоряджень виявляється в тому, що держава-порушниця своїми діями порушила сформований міжнародний правопорядок або своїми діями заподіяла шкоду іншій державі. Зміст правовідносин міжнародно-правової відповідальності полягає в осуді правопорушника й в обов'язку правопорушника понести несприятливі наслідки правопорушення. Суб'єктами міжнародно-правової відповідальності можуть бути тільки держави. Фізичні і самостійні юридичні особи не несуть такої відповідальності за звичайні правопорушення, оскільки в цих випадках відповідальність є цивільно-правовою.

Юридичними підставами відповідальності є: — міжнародний договір; — міжнародний порядок; — рішення міжнародних судів і арбітражів; — резолюції міжнародних організацій (наприклад, статті 24 і 25 Статуту ООН установлюють юридичну відповідальність для всіх держав-членів ООН рішень Ради Безпеки ООН); — односторонні міжнародно-правові зобов'язання держав, що встановлюють юридично обов'язкові правила поведінки тільки для держави, що взяла такі зобов'язання, (у формі нот, заяв, декларацій і т.д.).

Презу мпція невинува тості Презу мпція невинува тості або презу мпція неви нності (презумпція — лат. praesumptio, від praesumo — «передбачаю», «угадую») — правовий принцип, за яким щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.

Згідно з першим абзацом статті 11 Загальної декларації прав людини від 1948 та пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 1950: Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Аналогічно сформульовано норму ч. 1 ст. 62 Конституції України: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Невідворотність відповідальності як один із принципів законності держави означає, що особа за кожне правопорушення обов’язково повинна нести юридичну відповідальність. Але законодавець передбачає підстави звільнення від юридичної відповідальності.

Підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності: у зв’язку з дійовим каяттям – тобто особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду;

у зв’язку з примиренням винного з потерпілим та відшкодуванням завданих особою, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, збитків або усуненням заподіяної шкоди;

у зв’язку з передачею на поруки – особу, яка вперше вчинила злочин та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку;

у зв’язку із зміною обстановки – особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною;

у зв’язку із закінченням строків давності – особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули відповідні встановлені кримінальним кодексом строки.

Підстави звільнення від адміністративної відповідальності: давність притягнення до адміністративної відповідальності; передача матеріалів справи на розгляд товариського суду, громадської організації чи трудового колективу; обмеження усним зауваженням при вчиненні незначного адміністративного правопорушення.

Система законодавства передбачає обставини, які виключають юридичну відповідальність за нанесену шкоду і зовнішнє начебто протиправне діяння. Обставини звільнення від юридичної відповідальності передбачаються в трудовому, адміністративному, кримінальному та інших галузях законодавства.

Необхідна оборона Дії, що мають ознаки правопорушення, але вчинені з метою захисту від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання Не можна допускати перевищення меж необхідної оборони

Стану необхідної оборони немає, якщо напад ще не розпочався (бо немає необхідності в заподіянні шкоди), а також і тоді, коли напад уже явно закінчився (бо немає потреби в захисті). Необхідна оборона можлива тільки проти посягань, вчинених активною дією. Провокацією необхідної оборони називається провокація посягання, тобто такі дії, які вчиняються з метою викликати на себе напад, щоб використати його як привід для вчинення протиправних дій, посилаючись на те, що був змушений оборонятися, тобто знаходився в стані необхідної оборони

Посягання має бути дійсно існуючим, а не тільки уявлюваним, уявним. Також закон не допускає необхідної оборони проти посягання, яке очікується в майбутньому. Недійсне, уявне посягання — це наслідок помилки того, хто неправильно оцінив обставини події і заподіяв шкоду тому, хто фактично не нападав. Такий випадок у кримінальному праві називається уявною обороною (ст. 37 Кримінального кодексу України).

Захист при необхідній обороні визнається правомірним тільки тоді, коли шкода заподіяна особі, яка нападала, а не комусь іншому. Шкода при захисті може бути завдана нападаючому особисто – його здоров'ю, життю, власності. Завдання будь-якої шкоди третім особам не може бути визнане необхідною обороною.

Перевищенням меж необхідної оборони закон визнає умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Під тяжкою шкодою при перевищенні меж необхідної оборони слід розуміти смерть особи або заподіяння їй тяжкого тілесного ушкодження. Невідповідність тяжкої шкоди, заподіяної тому, хто посягає, небезпечності посягання або обстановці захисту слід визнавати явною тоді, коли це з урахуванням обставин справи є очевидним для кожної людини, отже і для того, хто обороняється. Так, явно невідповідним буде не викликане необхідністю заподіяння тяжкого тілесного ушкодження особі, яка має намір вчинити крадіжку і не робить спроб чинити фізичний опір. Перевищенням меж необхідної оборони слід також вважати і випадки, коли особа заподіяла тяжку шкоду тому, хто посягає, маючи при цьому можливість відвернути чи припинити посягання із заподіянням явно меншої шкоди і усвідомлюючи наявність такої можливості

Крайня необхідність Дії, що мають ознаки правопорушення, але вчинені з метою усунення серйозної небезпеки, що безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам, за умов, що цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і заподіяна шкода була значно меншою, ні ж відвернена

Прикладом такої ситуації може служити знищення майна, що знаходиться поблизу вогнища пожежі, що сталася в результаті виконання дій, спрямованих на недопущення подальшого розповсюдження вогню. Деякі категорії осіб не тільки мають право, але й зобов'язані вчинити дії, пов'язані із заподіянням шкоди для запобігання більш небезпечного шкоди. Наприклад, капітан судна, що терпить лихо, зобов'язаний забезпечити безпеку екіпажу та пасажирів судна, у тому числі і шляхом знищення вантажу, що перевозиться судном.

Казус Випадкова дія, що має зовнішні ознаки правопорушення, у якій відсутній елемент вини, і ця дія, як правило, не тягне за собою юридичну відповідальність

Прикладом казусу є, наприклад, спроба збуту особою фальшивої грошової купюри, за умови, що вона не усвідомлювала її підробку. Хрестоматійним є також наступний приклад: К. був засуджений за необережне вбивство, вчинене при наступних обставинах. Запаливши на дорозі, він кинув через плече палаючу сірник, який потрапив в бочку з-під бензину, що лежала при дорозі і викликала вибух бензинових парів. При цьому дно бочки вилетіло і, потрапивши в С., заподіяло йому смертельне поранення. Враховуючи дані обставини, Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що смерть С. настала в результаті нещасного випадку, оскільки в обов'язки К. не входило передбачення і попередження обставин, які фактично настали, отже, він заподіяв їх без вини

Для запобігання посяганню можуть використовуватися спеціальні пристосування, що діють за відсутності особи, інтересам якої завдається шкода. Використання таких пристроїв можливе лише у випадках, якщо виключається заподіяння шкоди особам, які не здійснюють суспільно небезпечних посягань, а заподіяна шкода не виходить за рамки меж необхідної оборони. Зважаючи на це, діапазон засобів, які можна використовувати для запобігання посягання, включає в основному пристосування пасивного захисту: запори, замки, двері, решітки, сигнальні пристрої і т.д. Неприпустимим є використання, наприклад, капканів, які встановлюються в автомашинах, залишення отрути в продуктах харчування для запобігання крадіжки з житлового приміщення, оголених електричних дротів під напругою і т.д. Подібні дії не визнаються виправданими для необхідної оборони - особа, що встановила такі пристрої, несе повну відповідальність за завдану шкоду.

Непереборна сила Це нездоланна сила чи непередбачувана подія, яку не можна усунути чи уникнути, тому що вона незалежна від волі людей

Неосудність Психічний стан особи, за якого вона під час вчинення правопорушення не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства чи іншого хворобливого стану психіки

Інші обставини Уявна оборона Затримання особи, що вчинила злочин Фізичний або психічний примус Виконання наказу або розпорядження, інші обставини