Презентація на тему:
"Музичні інструменти"

Музичні інструменти Учениці 10- А класу Клюкіної Наталії

Сопілка – народний інструмент, що отримав широке розповсюдження серед українців ще в епоху Київської Русі. За способом видобування звуків вона належить до найдавніших духових інструментів. Зустрічаємо згадки про цей інструмент в стародавніх літописах східних слов’ян ХІ ст. українських піснях, казках, легендах, переказах, творах російських і українських письменників.

Перші зразки сопілки були технічно недосконалими, мали 6 отворів.Ці інструменти були діатонічними, послуговували до вигравання співів і до танців, в репертуарі присутні „пастуші епічні пісні” (ХІV – ХVІІст.). Тобто їх використання обмежувалось суто рамками етнографічного середовища. Як професійний, академічний, ансамблевий інструмент сопілка починає використовуватися тільки в другій половині ХХ століття.

Кобза український лютнеподібний струнний щипковий музичний інструмент, в якому струни розташовані як на грифі, так і на корпусі (приструнки). Великого поширення кобза набула серед українського козацтва. На ній грали мандрівні кобзарі, які виконували народні пісні різних жанрів — історичні, ліричні, побутові, думи, псальми тощо. Частіше всього на кобзі грали кобзарі (сліпі, бідні, частіше всього старі, люди), яких водили з дому в дом. Кобзарі грали та співали, а у нагороду просили хліб, воду, чи гроші.

Бандура Бандура належить до струнно-щипкових інструментів, що існував у східних слов’ян ще в докиївську добу. Про це свідчать історичні пам’ятки стародавньої культури (літературні і графічні), фрески Києво-Софійського собору (1037 рік).

В кінці ХVІІІ – ХІХ ст. носіями кобзарського мистецтва були старці, злидарі, сліпці-бандуристи. Цей період знаменується появою приструнків, які „на бандурі були заведені спеціально українцями” Стрій бандури змінювався в залежності від виконуваного твору. Бандура послуговувала в переважній більшості в супроводі до співу. В репертуарі кобзарів-бандуристів звучали: думи історичні, родинні, пісні релігійні, комічні, пісні до танців.

Трембіта — народний духовий мундштуковий (дульцевий) музичний інструмент, рід дерев'яної труби без вентилів і клапанів, інколи обгорнутої березовою корою. Споконвіку трембіта була єдиним засобом зв'язку чабана з селом: за трембітовими звуками люди дізнавалися про місцеперебування ватага з отарою, про те, як триває випас маржини (худоби).

Цимбали стародавній народний інструмент, що належить до групи струнно-ударних. Попередниками сучасних цимбалів були інструменти народів Сходу: псалтеріон, самбук, барбітон, цимбалум, цимбаліум, дульці мер, сантур, сантоор тощо. Найбільшого розповсюдження в Україні цимбали отримали в ХVІІ – ХVІІІ ст.

український народний духовий інструмент. Різновид відкритої флейти, аналогічний тилинці, але має 6 ігрових отворів. Довжина флояри 60 см. Виконавці супроводжують свою гру гудінням, яке створює бурдонний фон. В центральній Україні для малої флояри використовують терміни фрілка або зубівка. Флоя ра

Домра відома слов’янським племенам ще в докиївську добу. Перші відомості про цей інструмент з назвою „домра” знаходимо в документах ХVІ століття. Гравці на домрі називалися домрачеямі. У середньовічній Русі вона була основним інструментом народних музикантів і акторів-скоморохів. Скоморохи ходили по селах і містах і влаштовували веселі вистави, в яких часто дозволяли собі не безневинні жарти над боярами і церквою. Це викликало гнів як світських, так і церковної влади і в XVII столітті їх почали засилати або стратити. Так само страчували і домри. Вона зникла.

Бубон дуже поширений ударний музичний інструмент з невизначеною висотою звуку у вигляді обруча, на який з одного боку натягнуто шкіру. Бубон був найпоширенішим ударним інструментом в українській народній музиці (інша назва — решітка). Легкий дерев'яний обідок, обтягнутий з одного боку шкірою, — це найпростіша конструкція бубна, що був відомий в Україні ще за часів Київської Русі. Бубон супроводжував танцювальну музику, входив до складу полкової музики війська Запорізького.