Презентація на тему:
Микола Віталійович Лисенко — корифей української музики

Мико ла Віта лійович Ли сенко

Дата народження:22 березня 1842 Місце народження:с. Гриньки (Полтавщина) Дата смерті:6 листопада 1912 Роки творчої діяльності 1855-1912 Національність: українець Професія: композитор, піаніст, диригент, педагог.

Походив з козацько-старшинського роду Лисенків. 1855 р. Миколу віддали до привілейованого навчального закладу — другої Харківської гімназії. У Харкові він займався з відомими музикантами М.Дмитрієвим і чехом Вільчеком. Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого запрошували на вечори і бали, де він виконував п'єси Моцарта, Бетховена, Шопена, блискуче імпровізував на теми українських народних пісень. Закінчивши гімназію, Лисенко вступив на природничий факультет Харківського університету. Але 1860 р. через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким перевівся до Київського університету. Його він закінчив з відзнакою, а 1865 р. навіть захистив дисертацію на тему «Розмноження нитчастих водоростей».

Становлення Лисенка як громадського діяча пройшло у «Київській Громаді». 1867—1869 — завершив музичне навчання у Лейпцігу. 1874—1875 — вдосконалював майстерність у Петербурзі в М.Римського-Корсакова. З 1869 р. жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а 1904 року відкрив власну музично-драматичну школу.

У композиторській спадщині Лисенка особливо важливе місце займають твори на тексти Т.Шевченка Музика до «Кобзаря», «Радуйся, ниво неполитая», «Б'ють пороги», «Гайдамаки», «Іван Гус» тощо), Лисенко — автор опер «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Енеїда», дитячих опер «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна», оперети «Чорноморці», які стали основою українського національного оперного мистецтва.

Першою дружиною Миколи Лисенка була Ольга Олександрівна О’Коннор, яку доля разом Із батьками закинула на Полтавщину з Ірландії. Вона майже нічим не відрізнялася від полтавських пан ночок, навіть зовні скидалася на українку. На весіллі Ольги Драгоманової (в майбутньому псевдонім — Олена Пчілка) та Петра Косача — батьків Лесі Українки, Микола Віталійович тримав вінець над головою Ольги. А через тиждень і сам зі своєю нареченою повінчався. Згодом О’Коннор стала театральною актрисою й викладачем музики (у неї навчалася Леся Українка). Особисте життя Миколи Віталійовича складалося драматично. Він дуже хотів мати своїх дітей. На жаль... Шлюб закінчився розлученням. Але благородство стосунків, людяність, глибока взаємоповага збереглися між колишнім подружжям назавжди.

У Чернігові, на одному з концертів, Лисенко зустрів чарівну брюнетку з темними, іскристими очима. Це була Ольга Анатоліївна Липська — донька відставного полковника, родина якого відзначалася демократичними поглядами. Брат Ольги Олександр Липський за замах на царя Олександра був засуджений до страти. Але, прикинувшись психічнохворим, урятував собі життя. Ольга захоплювалася музикою, добре малювала. Спілкування двох творчо обдарованих людей переросло в кохання. Ця жінка стала вірним соратником композитора, у всьому допомагала чоловікові, він називав її своєю правою рукою, «генеральним писарем війська Лисенкового». У них підростало четверо дітей: Катя, Галя, Мар’яна й Остап, які згодом написали спогади про батька. Родина дружила з Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським, Миколою Садовським, іншими діячами культури.

Дім де проживав Лисенко

В останні роки Микола Віталійович часто хворів — турбувало серце. Він пішов із життя тихо, нікого не обтяжуючи своєю недугою: перед виходом на вулицю, на порозі своєї квартири втратив свідомість. Це трапилося 6 листопада 1912 року.

Доки житимуть всесвітньо відомі «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Енеїда» — доти пам’ятатимуть творця цих шедеврів українського оперного мистецтва — Миколу Віталійовича ЛИСЕНКА. В кінці XIX - початку XX століття саме він був одним із найпочесніших громадських діячів у Києві.

Тарас Бульба «Тарас Бульба» — опера М. Лисенко за сюжетом однойменної повісті М. Гоголя, лібрето М. Старицького. Робота над твором тривала десятиліття (1880—1890 р.р.) і вперше був поставлений 1924 року в Харкові, а у 1927 — у Києві.

Прем'єра «Тараса Бульби» у третій редакції відбулася навесні 1955 р. (диригент О. Климов, режисер В. Скляренко, художник А. Петрицький) — в цій редакції оперу було записано на грамплатівки, видано друком клавір.

Сюжет Площа в Києві перед Братським монастирем; неподалік розкинувся базар. Старий кобзар оповідає зібравшимся про героїчне минуле запорізьких козаків. І зараз, у важку для України час, співак призиває постояти за вітчизну. З монастиря виходять Тарас із синами. Залишаючи їх у бурсі на навчання, він просить ченця виховувати молодих козаків у любові до рідної України. Андрій розповідає братові про зустріч із прекрасною панночкою, що зачарувала його. Наближається католицька процесія. Спереду — Воєвода з дочкою. Зненацька для себе Андрій впізнає в ній свою обраницю. Не слухаючи застережень Остапа, він вирішує домогтися зустрічі.

Дочка Воєводи Марильця мріє про бурсака, що сподобався їй. З'являється Андрій, що тайкома проникнув у замок. Марильця кокетує з Андрием, наряджає його для забави дівчиною. Раптово чуються кроки Воєводи. Андрія ховають. Але почувши, як батько строго вимовляє дочці за її відмову знатному нареченому, почуваючи своє приниження, Андрій вистрибує з вікна в сад. Втікача помічає прислуга. Однак служниця не видає Марильцю й завзято повторює грізному Воєводі, що в кімнаті нікого не було. Челяді не вдається піймати Андрія; Марильца тріумфує.

Дружина Тараса з нетерпінням чекає синів. Нарешті вони з'являються в рідному будинку в супроводі батька і юрби гостей. Тарас проголошує тост за те, щоб його сини зуміли відзначитися в бою з ворогами. Гості славлять молодецтво лихих козаків. Тарас негайно ж відправляється з ними в Запорізьку Січ.

Приїхавши в Січ, Тарас, полковник козацького війська, ратує за вибори нового кошового: запорожці сидять без справи, а поляки тим часом терзають Україну! Сполох скликає козаків на раду. Розпалюються палкі суперечки, кого обрати новим кошовим. Гонець, що прибув з України, розповідає про бешкетування й насильства поляків: церкви закриті, старшини замучені, гетьман по-зрадницькому вбитий у Варшаві. Єдине прагнення охоплює військо: скоріше в похід, помститися ворогові.

Козаки осадили польську фортецю у Дубно. Ніч. Не спить лише Андрій, що мріє про Марильцю. Хтось тихо вимовляє його ім'я. Це — служниця панночки, що проникнула сюди з фортеці через підземний хід. З жахом Андрій довідається, що його коханій загрожує голодна смерть. Зібравши припаси, він поспішає слідом за служницею у фортецю. Покої дубенського Воєводи. Поляки, виснажені довгою облогою, моляться про порятунок. З'являється Андрій. Засліплений красою Марильці, він зрікається батьківщини. Воєвода й імениті шляхтичі дякують козаку за допомогу. Однак, коли Андрій насмілюється просити руки Марильці, Воєвода спалахує гнівом. Шляхта ж бачить у приході запорожця десницю божою. За їхньою радою і благаннями дочки, Воєвода благословляє молодих і довіряє Андрію командування військом.

Тарас, обраний наказним отаманом, надихає козаків на штурм міцності. Від маркітанта Янкеля, що побував у Дубно, Бульба довідається про зраду Андрія. У розпачі батько проклинає день, коли в нього народився син-зрадник. Зав'язується бій. З фортеці на чолі польського війська виїжджає Андрій. Тарас стріляє в зрадника. Андрій вмирає з ім'ям Марильці на вустах. У люті, розтрощуючи все на своєму шляху, кидаються запорожці на приступ.

«Тарас Бульба» М. Лисенка — вершина української класичної оперної спадщини. У творі відбиті її кращі риси — глибока, все прониклива народність,вірність кращим національним художнім традиціям. Упродовж ряду років вистава не сходила зі сцени столичної опери. Через якийсь час вийшов друком клавір «Тарас Бульба», було здійснено запис твору на платівки. У цій опері з великим успіхом співали М. Литвиненко-Вольгемут, 3. Гайдай, Є. Чавдар, А. Кикоть, Д. Гнатюк, А. Мокренко, В. Третяк. Блискучу музичну інтерпретацію опери здійснив у 1980 р. видатний український диригент Стефан Турчак (1938-1988). З оперою познайомилися й зарубіжні глядачі. Театр показав «Тараса Бульбу» у Вісбадені (1982), Дрездені (1987), Загребі (1987). У 1992 р. нову музичну інтерпретацію опери Лисенка здійснив головний диригент театру Володимир Кожухар.