Презентація на тему:
Вертеп

Вертеп

Верте п (зі старослов'янської — печера) — мандрівний театр маріонеток, поширений головно в Україні, в барокову добу (17-18 століття). Мав форму двоповерхового дерев'яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язаної до неї сатирично-побутову інтермедію. Перша, різдвяна, частина вертепу, яку називали «свята», мала більш-менш стабільну композицію, натомість, друга змінювалася в залежності від місцевих умов, здібності й дотепності вертепника. До сьогодні зберігся переважно на західноукраїнських землях у вигляді різдвяних вистав на релігійну тематику.

Історія Вертепи походять від містерії — західноєвропейської середньовічної релігійної драми, що в 17 столітті розповсюдилася на польські, а згодом — і українські землі. Микола Маркевич, який у 1860 році вперше надрукував текст вертепу, у передмові до нього писав: « »Польсько-український етнограф Еразм Ізопольський подає близькі до цього дати — 1591—1639 роки. Перша письмова згадка про вертеп датується 1666 роком; вона міститься в матеріалах львівського ставропігіального братства. Найбільш поширилися вертепні вистави в другій половині 18 століття, особливо, в добу занепаду Києво-Могилянської академії, коли число вертепників поповнювалос її вихованцямиї, що йшли в народ популяризувати українські вистави в формі лялькового театру. Ця форма була найзручнішою для поширення в маси правди про історичні події (наприклад, добу козацтва — вертеп «Запорожець») чи збереження національних традицій (в тому числі, колядок) в період переслідування з боку Російської імперії. В цей час вертепи поширилися на етнічно російські території, наприклад, в Сибір, і вторинно набули популярності у Польщі. У першій половині 19 століття вертепи, як масове побутове явище, поступово зникають, залишившись лише в побуті українських селян Східної Галичини. До сьогодні зберігся переважно на західноукраїнських землях у вигляді різдвяних вистав на релігійну тематику.

Сюжет Сюжети різдвяних вертепів більш-менш однакові: цар Ірод дізнається від волхвів, що народився Христос, претендент на його престол. Бажаючи позбутися суперника, він кличе воїна і наказує йому побити всіх вифлеємських дітей віком від 2 років і молодше. Воїн виконує наказ, але одна стара баба Рахиль не дає свою дитину на побиття, тому озлоблений Ірод наказує вбити її дитину. За цей злочин смерть відрубує Іродові голову, а чорти тягнуть його в пекло. Після смерті Ірода на сцені, з піснями та танцями, з'являються циган, лях, москаль, жид, селянин, дід, баба, панотець. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока. У драматургічному сенсі різдвяна вертепна драма вкрай примітивна: в ній нема розвитку дії, а є лише ряд окремих сцен; рух обумовлюється появою і зникненням, танцями та бійками. Вертепна драма завжди суроводжується музикою.

Колядки       Колядки - це обрядові, величально обрядові пісні, які виконуються на зимові свята, зокрема на Різдво.        Звичай колядування має свою давню історію, коріння якої сягають ще арійських часів. Колядки пов'язані з днем зимового сонцестояння, яке наші предки називали святом Коляди. Його святкували 25 грудня. Вважалося, що в цей день Сонце з'їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда в Дніпровських водах народжувала нове сонце — маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого. Вони проганяли Коротуна, який намагався з'їсти нове Сонце, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою. Як тільки на небі сходила зоря, колядники заходили в двір, кличкали господаря і співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці пісні й стали називати колядами або колядками.        Згодом, із появою християнської релігії обряд колядування був приурочений до Різдва Христового і в колядках з’явились біблійні і світські мотиви. Традиція колядування збереглася й до сьогодні. Як тільки на небі являється перша зоря — розпочинається Свята Вечеря, а діти збираються гуртомі йдуть вітати усіх колядками з народженням Христа!

Добрий вечір тобі  Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся, Ой, радуйся, земле, Син Божий народився. Застеляйте столи, та все килимами, радуйся, Ой, радуйся, земле, Син Божий народився. Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся, Ой, радуйся, земле, Син Божий народився. Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся, Ой, радуйся, земле, Син Божий народився. А перший же празник: Рождество Христове, радуйся, Ой, радуйся, земле, Син Божий народився. А другий же празник: Святого Василя, радуйся, Ой, радуйся, земле, Син Божий народився. А третій же празник: Святе Водохреща, радуйся, Ой, радуйся, земле, Син Божий народився

Нова радість стала  Нова радість стала, яка не бувала: Над вертепом звізда ясна світу засіяла. (2)   Де Христос родився, з Діви воплотився, Як чоловік пеленами убого повився. (2)   Ангели співають, «слава» восклицають, На небеси і на земли мир проповідають. (2)   Давид виграває, в гуслі ударяє, Мелодійно і предивно Бога вихваляє. (2)   І ми теж співаймо, Христа прославляймо, Із Марії рожденного, смиренно благаймо: (2)   Ой ти, Царю, Царю, небесний Владарю, Даруй літа щасливії сего дому господарю. (2)   Даруй господарю, його господині, Даруй літа щасливії нашій неньці Україні. (2)

Дева-Богородица Дева Богородица, Чистая Мария, Мати Предъизбранная, мира Красота, Кроткая Владычице, сохрани Россию, Умоли о грешных нас Господа Христа. Тихо колыбельную над яслями пела И качала ласково Своего Творца. Первая в глаза Его кротко посмотрела, Первая увидела свет Его лица. Первые слова Его в сердце Ты слагала И улыбку первую видела Его. С Ним от злобы Ирода в дальний край бежала. Умоли о грешных нас Сына Своего! Ты Дитя Небесное к сердцу прижимала - Перед Ним единая Ты, как снег, чиста. В Вифлееме Господа в яслях пеленала - На Голгофе встала Ты у Его креста. О, Пренепорочная, рождшая Мессию, Истину державшая на Своих руках, - Умоли же Господа, да спасёт Россию, И помянет грешных нас в горних Небесах!  

Підготувала: Учениця 10-А класу Тітор Діана