Презентація на тему:
Музична культура Індії

Виконав учень 8-а класу школи №8 кручок дмитро КОБАЛЬТ Ко бальт (Co) — елемент з атомним номером 27, проста речовина якого в'язкий, твердий голубувато-сірий метал. Кобальт належить до групи 8 періодичної системи елементів.

Загальна характеристика Важкий метал сріблястого кольору з рожевим відтінком. Хімічно стійкий. Густина 8,900. tпл =1494 °C; tкип = 2960 °C. Компактний кобальт стійкий на повітрі, при температурі понад 300 °C покривається плівкою СоО; тонкодисперсний кобальт пірофорний; феромагнітний; реагує з розбавленими кислотами (крім HF); при кімнатній температурі взаємодіє з галогенами (крім F2). Утворює безперервні ряди твердих розчинів з Fe, Ir, Mn, Ni, Pd, Pt, Rh, обмежені тверді розчини з Au, Cr, Os, Re,інтерметалічні сполуки з багатьма металами. Пил кобальту токсичний. ГДК 0,5 мг/м³. Вміст Кобальту в земній корі 0,0018%. Відомо бл. 50 мінералів Кобальту, з них половина — сірчисті, арсенові тощо подібні сполуки (кароліт CuCo2S4, лінеїт Co3S4, кобальтит CoAsS, сафлорит (Со, Fe)As2;, скуттерудит CoAs3, шмальтин(Со, Ni) As3 і інш.); рудні мінерали-носії — пірит, піротин, пентландит, халькопірит, арсенопірит. Геохімічно найбільш схожий з Fe і Ni, типовий елемент ультраосновних, частково основних і халькогенних рудних асоціацій, пов'язаних з глибинними джерелами, в яких асоціюються Fe, Ni, Cu, Ag, U, а також деяких осадово-метаморфічних утворень (Fe, Mn, Ni і інш.). Со в мікрокількостях виявлено в морській воді, мінеральних джерелах, ґрунті, живих організмах. Застосовують при виробництві спеціальних сталей та сплавів. Радіоактивний ізотоп 60Со — як джерело гамма-випромінювання у техніці.

Історія Кобальт отриманий у 1735 шведським хіміком Г. Брандтом. Назва металу виникла від німецького Kobold — домовик, гном. Сполуки Кобальту були відомі і застосовувалися в глибокій старовині. Зберігся єгипетський скляний глек, що відноситься до XV в. до н. е., забарвлений солями кобальту, а також блакитні скловидні цеглини, що містять кобальт. У древній Ассирії, а також в Вавилоні з кобальту виготовляв илазурит — блакитну фарбу, якою обливали керамічні вироби. Ймовірно, початковим матеріалом для отримання кобальтових сполук служив тоді цафер (Zaffer) — сапфір, що містить бісмут і кобальт; звідки, мабуть, і виникли назви фарб — сафлор, шафран і інші.

Властівості У залежності від способу отримання кобальт може являти собою блискучий сріблясто-білий метал з червонуватим відтінком, багато в чому схожий на залізо, або чорно-синій порошок, або ж сіру губчасту і крихку масу. Його густина становить 8,9 г/см³, температура плавлення — 1494 °С, він має феромагнітні властивості (точка Кюрі 1121 °С). При звичайній температурі на повітрі хімічно стійкий.

Застосуавння У чистому вигляді кобальт не застосовують, але він є найважливішим компонентом сплавів і спеціальними сталей. Це передусім магнітотверді (магнітожорсткі) матеріали — сполуки рідкоземельних елементів (головним чином самарію та ербію) з кобальтом. Також кобальт входить до складу жароміцних, затвердих корозіостійких сплавів. Сталі для виготовлення ріжучих інструментів часто містять кобальт. У ряді випадків цей метал використовують як гальванічні покриття, оскільки такі покриття є стійкішими до впливу слабих кислот, ніж хромові або нікелеві. З цієї ж причини тонким шаром кобальту іноді покривають столові ножі для захисту від впливу агресивних середовищ. Оксиди кобальту знайшли своє застосування при виготовленні так званих стразів. Стразами (Strass, на ім'я винахідника, скловара і ювеліра кінця 18 ст. Ж. Страса), називають штучні камені, що виготовляються з кришталю з домішкою оксидів важких металів, за блиском й грою вони схожі на коштовні камені; підробка під коштовний камінь. Найбільшу популярність отримали стрази з безбарвного скла — під «діаманти». «Смарагди» створюються під час плавлення при добавлянні окислу хрому, «топази» — окислу заліза, «аметисти» — окислу кобальту.

Добування Сировиною для отримання кобальту служать кобальтові руди. До складу руд входять такі мінерали, як кобальтит («кобальтовий блиск» — білі, рожеві зернисті агрегати, кристали, CoAsS,), так звані «кобальтові квіти» (мінерали малинового кольору твердістю 1,5 — 2,5 і густиною 3,1 підкласу арсенатів — Co3[AsO4]2·8H2O,, крайній член ізоморфного ряду еритрин — анабергіт, Ni3[AsO4]2·8H2O, що є продуктом вивітрювання кобальтиту і арсенідів кобальту і нікелю), а також лінеїт, скутерудит, шмальтинхлоантит, пентландит. Як сировина для отримання кобальту може служити пірит (сірчаний колчедан, залізний колчедан) Серед металів підгрупи заліза кобальт найрідкісніший; вміст його в земній корі не перевищує тисячної частки відсотка. Загальні світові запаси оцінюють в 6 млн т, причому велика їх частина зосереджена в зарубіжних країнах: Заїрі, Марокко, Замбії, Австралії, Канаді, Індонезії і на Кубі. У Росії найбільшим родовищем кобальтових руд є Норільськоє, а з республік колишнього СРСР значними запасами також володіє Азербайджан (Дашкесанське родовище). Кобальт в основному добувають із мідних або нікелевих руд. Точний метод одержання залежить від складу руди. Спочатку частину наявного сульфіду міді випалюють і з оксидом кремнію переводять в шлак. Далі обробляють і прожарюють з карбонатом і натратом натрію для видалення ще наявної сірки. Після цього залишаються оксиди які обробляють соляною або сірчаною кислотою, при чому Fe, Co, Ni переходять в розчин, який в свою чергу обробляють гіпохлоридом кальцію з випаданням в осад гідрохлориду кобальту. Осад рожарюють з утворенням Co3O4, який відновлюють коксом або алюмінієм: