Презентація на тему:
Музична культура Індії та Далекого Сходу

Індійський танець Урок № 11

Творцем і заступником танцювального мистецтва в Індії вважається Шива — один із трьох великих богів індуїзму.

Індійський танець тісно пов’язаний із переказами, міфами, часто для танцю беруться теми міфів і поеми-постановки. Танцювальне мистецтво Індії народилося в стародавні часи як ритуал і тривалий час було надбанням храмів. У храмах і зараз є майданчики для ритуальних танців, а на стінах присутні зображення танцівників. Традиційний танець в Індії культивувався головним чином девадасі — храмовими танцівницями. Аж до ХХ століття танець був частиною храмових обрядів. Танцівниці і їхні музиканти грали дуже важливу роль у виконанні ритуалу, а їхні дії у храмовому танці мали сакральне значення.

Майже всі індуїстські танці виконуються босоніж – традиція, що прийшла з історії, тому що у храм можна було заходити винятково босоніж.  На виконавиці індійського храмового танцю величезна кількість прикрас, що дзенькають при кожному русі. Бронзові дзвіночки на ногах, золоті браслети на зап’ястях і над ліктями, у носі кільце натх, з’єднане ланцюжком із мочкою вуха, на шиї намисто, голову обхоплює плоский обруч із підвіскою. Танець в Індії розглядався як явище божественне, дарунок богів людству. В індуїзмі танець засіб духовного розвитку людини.

Індійський танець прийнято розділяти на класичний і народний Рухи класичних танців були канонізовані. Рухи народних танців канонізовані не були і не мають зафіксованих письмових традицій.

Народні танці тісно повʼязані з подіями життєвого циклу, з явищами природи. Народження, весілля, закінчення збору врожаю от найважливіші події, що супроводжуються виконанням танців. Релігійна тематика в народних танцях зустрічається значно рідше, ніж у класичних. Єдиним релігійним сюжетом у народних танцях є ігри Крішни з пастушками.

У санскриті «танець» і «драма» позначаються одним і тим самим словом — «натья», що відбиває нерозривність цих понять. Як і всі східні танці, індійський традиційний танець пов’язаний головним чином із верхньою частиною тулуба. Існують правила позицій ступень. Танцівників навчають також спіралеподібних рухів і стрибків. Є правила (мудра і хаста), що визначають мову кистей рук, тулуба, плечей, передпліч, шиї. Існує 24 типи рухів однієї кисті, 13 типів рухів двох кистей рук, 10 рухів усієї руки, 5 типів рухів для грудної клітки й по 5 типів для торса, живота й стегон. Є типи рухів для брів, а також 36 типів поглядів.

З усіх стилів індійського класичного танцю бхарата-натьям уважається найдавнішим. Бхарата-натьям танець-молитва, танець-розмова, що виконувався девадасі у храмах Шиви. Саме слово «бхарата-натьям» перекладається як «індійський танець».     Бхарата-натьям виконується під південноіндійську музику, де до оркестру входить барабан мриданга, струнний інструмент віна, флейта й цимбали. Усі рухи в бхарата-натьям виконуються строго за геометричними траєкторіями, що надає танцю лінійності. Очі, голова й руки танцівниці ніби малюють кола, прямі лінії й трикутники. У давнину ці рухи мали характер магічної дії. У цьому чітко побудованому танці розповідається про перипетії любові дівчини до свого коханого, найчастіше бога або царя. Бхарата-натьям

Бхарата-натьям Творцем цього стилю називають бога Брахму, який дорівняв мистецтво танцю до вед, назвавши його «пʼятою ведою». Богом-заступником танцю вважається Шива, а приніс його людям мудрець Бхарата за вказівкою бога Брахми. Різні пози танців у стилі бхарата-натьям висічені на стінах храмів на півдні Індії, який вважається традиційним центром бхарата-натьям. Вважається, що події танцю повторювалися наяву для того, щоб бог міг перемогти ворога.

Катхак заснований на міфологічних сюжетах із життя бога Крішни і його дружини Радхи. Танцівниці дзенькотом дзвіночків на одягнутих на ноги браслетах відтворюють ритм, що акомпанує танцю барабана. В Індії розповідача казок називають катхаком. Танцювальна форма катхак зародилася на півночі країни, і першими її виконавцями були храмові розповідачі казок, що ілюстрували релігійні вірші жестикуляцією й танцями. Мусульманським правителям не подобалося слухати історії, пов'язані з індуїстськими богами, і танець став більше розвиватися в технічній частині, ускладнилися ритми, збільшилася різноманітність пластичних рухів. Катхак

Танцівниця може виступати в індуському або мусульманському одязі. Вона виглядає як танцівниця, яку зображували на могольських і раджпутських мініатюрах. Тому костюм катхаку нагадує костюми народів Ірану, Афганістану й Середньої Азії.  Катхак поʼєднав і взаємо збагатив традиції індуського храму й мусульманського двору, і в цьому синтезі розкривається геній індійського народу. На відміну від інших стилів, де танцювальний костюм імітує задрапіроване сарі, у костюмах виконавиць довга спідниця-сонце, що підкреслює стрімкість обертів. Катхак

У цьому стилі мудри (жести рук) виконуються дуже м’яко, лише натякаючи на ті форми, які чітко видні в інших стилях. Слідом за барабаном танцюрист відбиває ногами ритми, а кульмінацією танцю є змагання з барабаном-табла. Оркестр складається з ударних табла й пакхавадж і струнних саранги, ситара й сарода. Катхак

Катхакалі        Танцювальна драма Кералі називається катхакалі. Цей танець, що поєднує в собі пантоміму й драму, бере початок у давньоіндійських епосах «Рамаяна» й «Махабхарата». Виконують його тільки хлопчики і юнаки; гримуючись і переодягаючись, вони грають і жіночі ролі.    Виконавці з дитинства вивчають мистецтво найскладнішої пантоміми й мови умовних жестів і танцюють під акомпанемент не тільки музичний, але й речитативний. Катхакалі використовує сюжети з епічних творів «Махабхарата» і «Рамаяна». Основні почуття, які зображуються в танці, героїзм. Катхакалі строго додержується традицій «Натья-Шастри». Виконання Катхакалі може тривати цілу ніч.

Катхакалі Мова жестів відзначається крайньою ускладненістю; щоб добре зрозуміти зображувану сцену, треба заздалегідь знати сюжет. Актори одягнені в яскраві, збірчасті спідниці, на шиях багатобарвні шарфи, на головах яскраво розписані корони. Ці стилізовані, неосяжні одіння непомірно збільшують розміри людської фігури, надаючи їй надприродної величі.

Оркестр містить у собі вертикальний циліндричний барабанчик ченда, горизонтальний барабанчик маддалам, цимбали й гонги. Два співаки співають пісні мовою малаялам, розповідаючи про події, які танцюристи грають найскладнішою мовою поз, рухів тіла, жестів і міміки. Катхакалі

Основу гриму пака становить зелений колір, це грим шляхетних і доброчесних персонажів, божественних героїв і великих царів. Грим каті також зелений, але перебивається червоним, навколо ніздрів нанесені лінії у формі вигнутого ножа, на чолі й носі прикріплені підвіски. Це грим злих персонажів шляхетного походження, царів Равана й Дурьодхана. Чорний грим карі символізує жителів джунглів, мисливців і відьом. Грим природнього темно-жовтого кольору мінакку призначений для жінок, мудреців і браминів. Персонажів упізнають за кольором гриму, накладеного на обличчя, що відзначається складною символікою ліній і малюнка. Деякі виконавці носять бороди, «таді»: червоно-бородаті персонажі виглядають загрозливо, на їхніх обличчях - червона фарба, а на голові - корона; так зображуються злий Дуссащана й мавпи Балі й Сугріва; сива борода обов'язкова для царя мавп, Ханумана. Є в катхакалі й інші персонажі — наприклад, птах Джатаю й змія Такшака. Катхакалі

Маніпурі танець, присвячений богу Крішні, зображує відносини між ним і його дружиною Радхою. Традиційна вистава в стилі маніпурі повномасштабна опера, з елементами танцю й хоровим виконанням. Маніпурі Танець виконують чоловіки й жінки в колі або півколі. У танці поєднується стриманість і легкість. Жести плавні й перетікають із одного в інший, очі зазвичай опущені вниз. Виконання супроводжується піснями з «Гітаговінда». Танець маніпурі супроводжується оркестром: флейти, однострунна піна, барабанчик-пунг і цимбали. В танці використовуються сюжети з «Гітаговінда» Джаядеви й поезії Відьяпати.