Презентація на тему:
Микола Костомаров

Микола костомаров (1817-1885) Автор vk.com/yaroslav_4_ik

  В історію української культури Микола Іванович Костомаров (1817-1885) увійшов як письменник (поет, прозаїк, драматург), публіцист, історик, фольклорист, професор Київського та Петербурзького університетів (літературний псевдонім Ієремія Галка). Захистив магістерську дисертацію на тему «Про історичне значення української народної поезії» (1844). Для нього минуле України — не екзотичний матеріал для балад, легенд, а «живі літописи», з яких він черпав дух епохи, історичні закономірності розвитку.

Роль Миколи Костомарова Роль Костомарова в розвитку української і російської історіографії величезна. Репутація Костомарова, як історика, і за життя, і після смерті його неодноразово піддавалася сильним нападкам. Його дорікали в поверхневому користуванні джерелами та виникаючими звідси помилками, в однобічності поглядів, в партійності. У цих закидах полягає частка істини, вельми, втім, невелика. Неминучі у всякого вченого дрібні промахи і помилки, бути може, дещо частіше зустрічаються у творах Костомарова, але це легко пояснюється незвичайною різноманітністю його занять і звичкою покладатися на свою багату пам'ять.

«Щира любов історика до своєї Батьківщини може виявлятися тільки в строгій повазі до правди», — повторював Микола Іванович. Цим принципом він керувався все життя.

«Соловейко» Елегійними настроями пройнятий вірш М. Костомарова «Соловейко». Тут наявний внутрішній сюжет — думки, переживання, прагнення до ідеалу героя-співця, який асоціюється з образом соловейка, центральним в елегії. Головні мотиви поезії — самотність, творчість, нерозділене кохання.      Як зазначено в «Словнику символів», у народній поезії ці дерева та кущі мають такі символічні значення:тополя — символ дерева життя, добра і зла, сумної дівчини, матері, краси, стрункості, весни; верба — символ прадерева, пробудження природи, весни, засмученої жінки, батьківщини; калина — символ дівочої чистоти й краси, вічної любові, кохання, вірності, гармонії життя і природи, материнства, нескореності та стійкості; ялина — символ зажури, смутку, смерті.

«Аналіз твору» Головний композиційний прийом елегії — художній паралелізм: спів соловейка в саду й на могилі та творчість народного поета, який «віршами люб'язними // Кохання й радість розділя // З серцями приязними». Риторичними запитаннями посилюється незрівнянний солов'їний спів: «Хто гласи їх розлічить? Хто зорі перелічить?» Призначення народного співця благородне, вагоме: він «біди оплакує людськії», за що «ніхто йому // 3 душі не кине квітку!», тільки «одно серденько пісня та // Співцева розрушила» — пісня співця зворушила серце самотньої дівчини, яка сиділа на одинокій могилі й слухала спів солов'я.

Нечисленні пестливі слова (соловейко, любенько, серденько) відіграють визначену їм роль у створенні позитивної емоційної тональності елегії. Зате вражає розмаїття дієслівних синонімів, що характеризують спів солов'я і створюють привабливий, улюблений образ птаха, який у народній поезії символізує співучу душу українця, красу й любов, радість і молодість, неповторну майстерність співака:засвистить, співає, затьохка, застогнав, терликнув, залився. Інші народнопоетичні образи-символи допомагають розкрити зміст поезії, поглибити її емоційне звучання: весна — символ молодості, початку життя, розквіту; зірки, зорі — дівчина-красуня, кохання, добра душа, нове щасливе життя, вічність, очі Бога. Цікаво, що в одній строфі поет доречно використав головні рослинні символи українців: Той на тополі, ті в кущах, Ті в вербах, ті в калині... Один біля могили сам Співає на ялині. Отже, поезія «Соловейко» — класичний зразок української романтичної лірики з усіма характерними її ознаками.

Мало не до смерті М. Костомаров зберіг феноменальну пам'ять. Він цитував напам'ять окремі місця з літописів, цілі акти й документи. Декламував великі уривки Шевченкових творів, вірші інших улюблених поетів — Байрона, Шиллера, Ґете, Міцкевича. Найбільше йому подобались українські думи: поет-учений пам'ятав не тільки тексти всіх дум, а й усі відомі їхні варіанти. Костомаров дивував усіх чудовим знанням квітів і трав. Під час мандрівок Україною збирав не тільки фольклор, а й гербарії. Він дуже любив польові квіти, оспівував їх у своїх поезіях («Квіточка», «Рожа», «Кульбаба», «Явір, тополя і береза»).

Дякую за увагу