Презентація на тему:
ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ ДО СКЛАДУ СРСР УСРР в замкнутій системі «договірної федерації»

Роботу виконав Студент I-го курсу ТЗФ КНТЕУ Аванесов Ян 2011 Київ

1. Загальна iнформацiя 1.1 Становлення 1.2 Входження України до складу СРСР 1.3 Раковський Християн Георгійович 2. УСРР в системі «договірної федерації» 2.1 Формування 2.2 Занепад

Украї нська Радя нська Соціалісти чна Респу бліка (УРСР, до 1937 р. — УСРР,Українська соціялістична радянська республіка)— одна з 15 союзних республік колишнього СРСР, соціалістична державно-політична формація, що постала внаслідок громадянської війни на території колишньої Української Народної Республіки у 1917-1920 роках. Утворена 10 березня 1919 року (в результаті об'єднання кількох радянських республік на території України, та анексії залишківУкраїнської Народної Республіки).

За площею (603,7 тис. км²) була третьою союзною республікою СРСР — післяРРФСР і Казахської РСР. Населення УРСР 1981 року складало 50,1 млн. осіб (у тому числі — 31,4 млн. міського населення), з них 36,6 млн українців (за кількістю населення УРСР стояла на 2-му місці в СРСР після РРФСР). Адміністративно УРСР в останні роки існування, від 1959 до 1991, була поділена на 25 областей. Вони поділялися на 479 районів і 8522 сільські ради; мала 402міста і 901 селище міського типу (1980). Не вся українська етнічна територія (747,5 тис.км², населення — 57 млн) входила до складу УРСР. Столиці — Харків (1919—1934); Київ (1934—1991).

Радянська історіографія веде історію УРСР з 25 грудня 1917 року, колибільшовики скликали в Харкові свій Всеукраїнський з'їзд рад, на якому створили уряд, альтернативний до Генерального Секретаріату УНР. І Всеукраїнський з'їзд Рад прийняв резолюції «Про організацію влади на Україні» та «Про самовизначення України». З'їзд проголосив, що «Україна проголошується Республікою Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів». У 1917—1920 pp. відбулися три спроби встановлення більшовицької влади вУкраїні, супроводжувані військовою інтервенцією радянської Росії.

28 листопада 1918 року у Курську було створено «Тимчасовий робітничо-селянський уряд України» та його «збройними формуваннями», після чого більшовики розгорнули наступ на Україну. Частини Червоної армії 3 січня 1919 р. окупували Харків. А 6 січня 1919 року «Тимчасовим робітничо-селянським урядом України» вперше була затверджена назва «Українська Соціалістична Радянська Республіка». УСРР (до січня 1919 р. використовувала назву «Українська Народна Республіка») була формально проголошена як «окрема держава» на III Всеукраїнському з'їзді рад 6-10 березня 1919 р., коли ухвалено першу конституцію УСРР. Остаточно Конституція УСРР була затверджена Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом на засіданні 14 березня 1919 року.

Шлях до створення єдиної союзної держави розпочався ще під час громадянської війни і був зумовлений низкою об’єктивних чинників. 30 грудня 1922 року УСРР разом з РСФРР, Білоруською РСР та Закавказькою Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою (Грузія, Вірменія,Азербайджан) увійшла до складу СРСР на федеративних засадах, а фактично була анексована, втрачаючи таким чином номінальну незалежність, яку мала доти. У липні 1924 року Таганрозький і Шахтинський округи були передані до складу РСФРР. Мапа европейської частини СРСР, 1929 р.

У жовтні 1925 року постановою ЦВК СРСР «Про врегулювання кордонів Української СРР з Російською СФРР і Білоруською СРР» до України було приєднано територію з населенням 278 тис. чол., а до складу інших республік, передусім до РСФРР, було передано від України територію з населенням близько 479 тис. чол.[2]. Водночас Кубань, яка була заселена переважно українцями, не увійшла до УРСР та була поступово зрусифікована.

Раковський Християн Георгійович (1873-1941) – український радянський політичний і державний діяч. Народився у Гра деці (нині Болгарія) в багатій селянській родині. У 90-х роках навчався у Франції, брав участь у студентському революційному русі. З початку ХХ ст.. – активний учасник болгарського і  румунського соціалістичного рухів, одним із засновників соціал-демократичних партій Румунії і Болгарії. У 1915 р. заарештований – ув’язнений у Ясах. В травні 1917 р. – звільнений з тюрми солдатами російської армії і відтоді став діячем більшовицької партії. Шість років працював на різних посадах на Україні. З січня 1919 по липень 1923 рр. – Голова Ради Народних Комісарів УРСР.

Обстоював ідею реальної автономії України, різко критикував позицію Й. Сталіна в національному питанні, за що був зміщений з посади Голови Раднаркому УРСР і призначений послом до Великобританії, а згодом – до Франції. Восени 1927 р. був відкликаний з дипломатичної роботи, виключений з більшовицької партії за „опозиційну” діяльність і засланий до Астрахані. В 1934 р. Раковському дозволили повернутися до Москви, але в 1936 р. його знову заарештовують за звинуваченням у шпигунстві і у березні 1938 р. засуджують на 20 р. ув’знення. В 1941 р. розстріляний в Орловській в’язниці.

Більшовики після жовтневого перевороту виношували ідею світової пролетарської революції. Важливим етапом її вони вважали централізоване об'єднання національних республік, уніфікацію їхніх державних структур та законодавства, забезпечення зверхності Росії. Очолюваний Леніним Раднарком РСФРР із самого початку перебрав на себе функції загальноросійської державної влади. Контроль Москви над національними республіками забезпечувався двома централізованими силами: РКП(б) (партійна еліта і низові функціонери), складовою частиною якої була КП(б)У (партійні функціонери від столиці до села), і командна еліта та командири Червоної армії всіх рангів, яким підкорялася солдатська маса.

В роки громадянської війни необхідність централізації пояснювалася потребами спільної боротьби більшовиків за радянську владу. Так, військовий і господарський союз між РСФРР і УСРР було укладено 8 грудня 1920 р. За цим союзом республіки об'єднували комісаріати військових і морських сил, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошти і телеграфу та вищі ради народного господарства. Об'єднані наркомати входили до складу Раднаркому РСФРР, а при українському уряді мали своїх представників. Однак щодо цього питання повної одностайності не було. Вже в лютому-березні 1921 р. на Всеукраїнському з'їзді рад проти договору висловилися ука-пісти (Українська комуністична партія — УКП) та українські ліві есери. Один із керівників УКП М. Авдієико виступив з вимогою повного відокремлення України від Росії. Але з'їзд більшістю голосів ратифікував договір.

Подібні угоди було укладено РСФРР із іншими радянськими республіками. Така система отримала назву «договірної федерації». Отже, радянська федерація сформувалася ще задовго до грудня 1922 р. У таких умовах український радянський уряд зберігав певну самостійність. Коли в 1922 р. Сталін як генсек ЦК РКП(б) і нарком у справах національностей висунув проект «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками» і запропонував їх входження до РСФРР на правах автономії, то це викликало опір з боку національних урядів. Так, заслухавши доповідь голови ВУЦВК Г. Петровського, політбюро ЦК КП(б)У в жовтні 1922 р. ухвалило резолюцію про збереження незалежності УСРР і здійснення відносин між радянськими республіками на основі раніше досягнутих угод, тобто на основі «договірної федерації».

Централізація основних наркоматів викликала протест з боку деяких республіканських керівників. Адже з самого початку проявилися негативні наслідки Союзу для України. Вже на XII з'їзді РКП(б) (квітень 1923 р.) X. Раковсь-кий заявив, що союзне будівництво пішло неправильним шляхом і запропонував відібрати у союзних комісарів 90% їхніх прав, передавши національним республікам. Позиція Раковського не означала відстоювання національних прав України. Він виступив проти апаратних методів керівництва і цим викликав невдоволення Сталіна, який звинуватив його в підміні федерації конфедерацією. У липні 1923 р. Раковського було відкликано з України і відправлено повноважним представником СРСР до Великобританії.