Презентація на тему:
Кіровоградська область 1960-1980

Кіровоград 1950-1960

Майже до середини Ярмаркової площі і вирішено було подовжити вулицю В. Перспективну (у ті часи вона називалася К. Маркса). Перпендикулярно їй планувалося прокладення вулиці, яку назвуть проспектом Сталіна (тепер Комуністичний). Перший камінь у фундамент майбутнього будинку закладено весною 1953року. Будинок був дещо незвичайний для нашого міста, так званою «сталінкою». Такою була загальна розмовна назва будинків, споруджених з кінця 1930-х років до початку 1960-х у стилі неокласицизму. Будували їх, в основному, у великих містах, як виключення – у окремих обласних центрах. Кімнати у них аж надто зручні: висота понад три метри, розмір однокімнатних квартир становив до 50 квадратних метрів, двокімнатних – 70, про три- і чотирикімнатні не варто й казати. Будівельним матеріалом служила виключно цегла. Згідно з конструкцією, будинки і квартири ділилися на «номенклатурні» та «рядові». У «номенклатурних» жили вищі прошарки суспільства: партійно-радянські і господарські керівники, вищі військові чини і працівники силових структур, високі представники технічної і творчої інтелігенції. Будинки мали планування з холами та 2-4 квартири великої площі на поверсі. У багатьох з них передбачалися кабінети і дитячі кімнати, бібліотеки і кімнати для прислуги, просторі кухні, роздільні санвузли.

З початком 1960-х років уся Країна Рад покрилася густою мережею однотипних п’ятиповерхових «хрущовок», названих так за прізвищем тодішнього глави КПРС і СРСР Микити Хрущова. «Хворий» гігантоманією, він розпочав знищення сіл, переселення їх жителів до міст, де людей чекали тісні, мов клітки для тварин, приміщення. Для сім’ї з трьох осіб визначалася однокімнатна квартира площею не більше 18 квадратних метрів – з розрахунку 6 «квадратів» на душу, кухня – теж шість на всіх. Висота до стелі сягала не більше двох метрів 20 сантиметрів. Ні про які холи, допоміжні приміщення, а також ліфти мешканці «хрущовок» і не мріяли. Навіть вхідні двері двох сусідніх квартир відчиняти одночасно було ризиковано, щоб вони не вдарилися. Житлові масиви у всьому Союзі одержали спільну назву «Черемушки», як у Москві. Та й такому житлу колишнє селянство, а воно складало основу поселенців «Черемушок», було раде. Успенський собор (первісний вигляд)

Колишній сквер Б.Хмельницького (тепер Центральний)

Кількість жителів міста зростала у міру розширення його кордонів за рахунок «хрущовок». Якщо на 1950 рік Кіровоград мав сто тисяч жителів, то у 1980-му – 240, а через десять років – майже 280. Міська влада вже готувалася вітати 300-тисячного жителя міста і відкриття третього міського району. Та з приходом Горбачовської так званої «перебудови» демографічна крива різко пішла вниз: сьогодні населення обласного центру скоротилося до 232 тисяч. На жаль, негативний процес прогресує, межі міста не розширюються, нових «п’ять-п’ять» не видно навіть на горизонті. Зате у місті з’являються висотки, прозвані у народі Пізанськими вежами, які висвітлюють голими каркасами і невідомо коли заселяться. То вишуканої архітектури і вартості палаци-хороми, збудовані на фантастичні кошти, зароблені «непосильною працею». Перша п’ятиповерхівка у місті