Презентація на тему:
Бугогардівська паланка

Бугогардівська паланка

Паланковий устрій Вольностей Війська Запорозького (1734–1775 рр.)

Бугогардівська паланка - адміністративно-територіальна одиниця Запорозьких Вольностей часів Нової Січі (1734-1775), площа якої дорівнювала 20,984 км2. Бугогардівська паланка займала степи між лівим берегом Південного Бугу, та правим берегом Інгульця - з одного боку, та Дніпром і новосербським кордоном, - з іншого. По території Бугогардівської паланки протікали притоки Південного Бугу: Інгул,Мертві води, Синюха. В її межах було 373 зимівника. Крім того, тут були села: Соколи, Вербове, Балацьке, Мигія, Корабельне, Громоклія та ін. Центром паланки був Гард.

Територія півдня України, до складу якої входила також і територія Бугогардівської паланки, являла собою ласий кусень для тих держав, що її оточували. А це були Росія з півночі, з так званою Новосербією, з заходу - Польща та Отоманська імперія, з півдня - Кримське ханство та Єдісанська і Єчікульська ногайські орди, що кочували степами Північного Причорномор'я. Лівобережна Україна тоді вже входила до складу Російської імперії, хоч і являла собою своєрідну автономію. Ось чому за ці багатющі землі весь час точилася боротьба. Історія Бугогардівської паланки та окремих подій на її території до цього часу у вітчизняній науці висвітлена лише окремими рисами. Серед опису деяких подій є посилання на окремі документи, але цим все і обмежується. Це й зрозуміло, тому що, на жаль, дослідженням історії Бугогардівської паланки практично ніхто не займався.

Перелік полковників Бугогардівської паланки Слід звернути увагу на перелік полковників Бугогардівської паланки вищезазначених років, прізвища яких вдалося виявити серед різних джерел. У деяких випадках їх прізвища втрачені, і залишалися лише їх імена, що збереглися в документах. Отже: 1726 рік - Юзва Антонович; 1733 рік - Іван Донський; 1734 рік - Василь Пхайко; 1740 рік - Петро Коваль; 1741 рік - Грицько, Григорій; 1742 рік - Олексій; 1744 рік - Йосип Ус, Іван; 1747 рік - Тимофій Лазарев, Андрій Сухий, Тимош Родіонов; 1748 рік - Стінка; 1749 рік - Іван Глухий, Стефан Куліш, Клим Збарлески, Ковтун, Седловський.

Висновок Історія Бугогардівської паланки та окремих подій на її території до цього часу у вітчизняній науці висвітлена лише окремими рисами. Серед опису деяких подій є посилання на окремі документи, але цим все і обмежується. Це й зрозуміло, тому що, на жаль, дослідженням історії Бугогардівської паланки практично ніхто не займався. Скальковський пояснює, що «Гард в южной Украине - место для рыбных ловель, от чего и урочище получило своё название. Слово "Гард", вероятно, значит и всё устройство рыболовных мест; …» Яворницький Д.І. свідчить про те, що кордони земель запорозьких проходили повз р. Південний Буг через Гард, де знаходився умовний прикордонний камінь. Крім цього, в Гарді була розташована церква. Гард був дуже зручним місцем, який приваблював різних людей, які шукали можливість у суворих обставинах тієї дійсності вижити. Тут вони годувались, займались рибальcтвом або випасом худоби неподалік від Гарду, та іноді відбували сторожову службу на перевозі. На чолі з гардовим полковником тут мешкало або перебувало тимчасово від 200 до 500 різних людей, але найбільше - запорізьких казаків, що захищали південно-західні кордони Правобережної України.