Презентація на тему:
ЗАРОДЖЕННЯ І ЕВОЛЮЦІЯ ШРИФТІВ

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут журналістики Шевченко В. Е. Зародження і еволюція шрифтів презентація лекції з дисципліни “Шрифтознавство”

Примітивні печерні малюнки 2500-1000 рр. до н.е. виражають людський досвід у формі малюнків, знаків та орнаментів – піктографічне письмо – малюнок. Ці ображення зафіксували уявлення людей, історичні події, особливості життя та побуту. Деякі вчені вважають, що однією з цілей цих давніх творів було використання них у навчальних цілях – розвивало навички вистежування здобичі, релігійні ритуали.

Вузлове письмо стародавніх перуанських індійців (інків)– стос, і давніх індійських племен (ірокезів і гуронов) - вампум, у якому знаками служили намисто і різнобарвні черепашки стало підготовчою стадією переходу від малюнка до графічного письма.

Еволюція літерних символів ієрогліфів Стародавнього Єгипту (4000—250 pp. до н. е.) до раннього крито-фінікійського алфавіту та інших середньосхідних алфавітно-графічних мовних систем простежується з 1000 р. до н.е.

Фінікійці, вдосконаливши єгипетські ієрогліфи-літери, в XI ст. до н. е. створили перший алфавіт літеро-звукового фонетичного письма, який став першоджерелом більшості алфавітів світу, в тому числі і грецького (VIII—VII ст. до н. е.), латинського (III ст. до н. е.)г слов'янського (IX ст.). Фінікійський алфавіт поширився на всьому Середземномор'ї.

Так зване римське капітальне (головне) письмо (шрифт), класичним зразком якого є напис на колоні Траяна в Римі (113 р. до н. е.), було головним джерелом для створення інших латинських шрифтів. Вчені аналізували літери колони Траяна й інших пам'яток письма і дійшли висновку, що давньоримський майстер не малював букви, що висікаються на мармурі за допомогою лінійки, циркуля й інших принадлежностей, а писав їх плоским ширококінцевим пензлем. Цим пояснюється складна побудова літер і відмінне написання однакових букв на одній і тій же пластинці.

Рукописним варіантом римського капітального (головного) письма був квадратний капітал (capitalis guadrata). Літери цього шрифту мають специфічний характер оформлення ширококінцевим пером, характеризуються плавними потовщеннями і засічками.

Римське курсивне письмо , від латинського слова «currere»— (бігучий, похилий), як найбільш стійка протилежність капітальному.

Коли християнство розповсюдилося на північ, у Ірландію, кельтська писемність з літерами округлого рукописного письма та формами, що нагадували сучасні знаки дала поштовх розвитку нового стиля письма — унціал (scriptura uncialis), від латинського uncial що означає одну унцію, тому що літери відокремлювалися проміжком в одну унцію (24,5 мм). В унціалі горизонтальні штрихи мають невелике значення, тому відсутні різкі риски вверху та унизу.

Старий унціал існував у IV-VІ ст., мав діагональний, приблизно 45 градусний напрямок пера і був без засічок, невеличкі засічки з’явилися у V-VІІІ ст. Розвитком його є напівунціал (scriptura semiuncialis, halh-uncials) – курсивна версія шрифту.

Найбільшого розвитку отримав ірландський напрямок. Він виник у IX ст. і отримав назву каролінгський мінускул (ірландське письмо), що поєднував великі та малі літери. Великі літери нерідко створювали збільшенням малих, застосовували капітель, поєднували з унціальним стилем. Цей мішаний стиль проіснував до ХІІІ ст., а у Росії з’явився у ХІ ст.

Наприкінці XI ст. характер мінускулів починає змінюватися. Причиною цього був розвиток нового стилю — готики, що, скоривши архітектуру і пластику, стала завойовувати і мистецтво писання. Кругла арка відступає, а її місце займає стрілчаста, і в такий спосіб протягом усього XII ст. спостерігається повільний, але послідовний процес становлення нового стилю. На початку XIII сторіччя готичний стиль став пануючим у всій Європі, за винятком Русі.

Альбрехт Дюрер — великий німецький художник — при написанні літер також використовує квадрат. В його шрифті деякі деталі домальовуються, є варіанти.

В трактаті Жоффруа Торі «Квітучий гай» (1529), виходячи з принципів Дюрера, літери були побудовані в квадраті зі сторонами, поділеними на 10 частин. Цей шрифт менш контрастний, ніж шрифт Дюрера.

Відтворюючи рукописні шрифти, вживані у XV ст., типографи, випереджаючи теоретиків, виготовляли нові друкарські шрифти. Так, Нікола Ієнсон (1470), Альд Мануцій (1499), Клод Гарамон (1530) створили свої шрифти, використавши принципи, сформульовані в трактатах про побудову і конструювання шрифту.

Шрифт Гарамона став основою для багатьох сучасних шрифтів. В ньому знайдено найбільш завершений, найцільніший характер гуманістичної антикви: мала контрастність, плавний перехід від основного штриха до засічок, округлість і нахил вісей у літерах О, С, Ю.

Поряд з антиквою розвивалася і її похила форма — курсив — антиква.

Первісний алфавіт сучасної слов’янської групи мов називається «глаголиця», і його походження досі невідомо достовірно. Брати Костянтин, відомий під ім’ям Кирил (826-869) та Мефодій були родом з Македонії, тобто мали слов’янське походження, створили у ІХ ст. слов’янський алфавіт виходячи з болгарської розмовної мови для східних слов’ян.

Найдавнішу форму кирилиці називають уставом, який виконувався за чіткими правилами — уставом, звідки йде. Він застосовувався з часів Кирила до ХІV ст. Відмітною рисою уставу є виразність і прямолінійність накреслень, відсутність діакритичних знаків і проміжків між словами.

Напівустав з’явився у перших друкованих книгах ХV ст., хоча застосовувався з ХІІ ст. разом із скорописом, в’яззю і іншими видами письма. Він був більш світлим і округлим, в ньому з’являються проміжки між словами і реченнями, велика кількість надрядкових елементів.

Скоропис нагадує західноєвропейський курсив. Він писався вільно, з розчерками, петлями, що виходили далеко за лінію рядка і частково з’єднаними літерами. У ранній формі скоропис мав велику кількість декоративних елементів, через що важко читався. У XVII ст. скоропис стає мистецтвом каліграфії. Ним писалися офіціальні документи і книги. Так, зберігся універсал Богдана Хмельницького про привілеї Києву, написаний скорописом у 1654 р.

Устав, напівустав, скоропис, в'язь — це форми рукописного шрифту. В середині XVI ст. з'явилися перші книги, виконані російським друкарським шрифтом

Шрифт єгипетський, ознакою якого є однакова товщина всіх ліній і засічок.

Шрифт Futura П. Реннера

Шрифти Penio — А. Кассандра.

Шрифт Gill Grotesque — Е. Гілла.

На весь світ відомі шрифти професора Альберта Капра (НДР).

Шрифт Германа Цапфа (ФРН).

Фігурал-курсив Олдржиха Менхарта (ЧССР).

Слов'янські народи користувалися алфавітами, що в своїх формах походили від грецького і мали назви кирилиця.