Презентація на тему:
МІЖНАРОДНА ПРАКТИКА ФОРМУВАННЯ КЛАСТЕРІВ ТА МОЖЛИВОСТІ ЇЇ АДАПТАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНА ПРАКТИКА ФОРМУВАННЯ КЛАСТЕРІВ ТА МОЖЛИВОСТІ ЇЇ АДАПТАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ Жарова Л.В., к.е.н., с.н.с., Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України zharova@rvps.kiev.ua

Сценарії формування кластерів Техніко-реалізаційний – взаємодія фундаментальної науки й розроблювачів комплексних технологічних рішень, на основі створення ефективних наукоємних комерційно затребуваних технологій Організаційно-виробничий – оптимізація вибору типу виробництва (одиничне, серійне, крупно-серіне) на основі результатів опробування дослідно-експериментальних зразків продукції Макретинговый – позиціювання даної групи підприємств на ринку за результатами досліджень попиту на виріб / послугу / технологію / інфраструктуру,. В рамках цього сценарію створюється або використовується система маркетингових мереж та дилерів, що біла створена одним із підприємств членів кластеру

Сценарії формування кластерів (2) Інвестиційний – визначення перспективності створення продукту, проведення аналізу альтернатів реалізації та організації кластеру, оцінка ризиків кожного із проектів і кожного з етапів реалізації окремого проекту, постійний аналіз впливу стабільності попиту на результат реалізації проекту залежно від вартості продукції Кадровий – підготовка кадрів, які здатні працювати в умовах високої невизначеності, взаємодії носіїв широко професійних якостей, технологічної гнучкості й перепрофілювання сучасного постфордисткого виробництва Інституційно-організаційний – визначає як повинен бути організований кластер, як він повинен формуватися й розвиватись. У сучасних умовах кластер припускає соорганізацію як мінімум чотирьох великих технологічних груп, які утворять технологічну основу кластеру: сучасні наукові лабораторії; центри розробки; промислово-технологічні групи; маркетингові групи

Досвід впровадження кластерів (кластерізації) 1. Політика запровадження розвитку кластерної моделі економіки як складової політики інноваційного розвитку. Наприклад в Болгарії в рамках реформування економіки в 2003 році була розроблена Болгарська ініціатива конкурентноздатності, заснована на кластерной моделі. У вересні 2004 року затверджена Національна інноваційна стратегія розвитку економіки на 2007–2013 р., що базується на активізації діяльності інноваційних кластерів. До цієї групи можна віднести Казахстан, Російську Федерацію, Україну тощо. як окремої складової загальнонаціональної політики. Прикладом такого підходу є Туреччина. Кластеризація турецької економіки триває з початку 90-х років минулого століття. Нині розроблено й затверджена «Національна програма кластеризації на 2007–2008 р». Специфікою кластерного розвитку більшості регіонів є те, що в них формувалися в основній масі низько- або среднетехнологичні кластери з великою інтенсивністю праці невисокої кваліфікації. Також використовують цей підхід до створення кластерної політики у Вірменії та Румунії.

Досвід впровадження кластерів (кластерізації) (2) 2. Галузева спрямованість кластерних ініціатив: на високотехнологічні виробництва у Тереччині, Російській Федерації, Болгарії. Зокрема у Туреччині наразі існує п'ять ключових регіонів – Стамбул, Анкара, Ізмір, Бурса й Кочаелі – зуміли створити високотехнологічні кластери. У Російській Федерації активно підтримується діяльність «наукоградов». Під керівництвом «Союзу розвитку наукоградов», що у цей час охоплює 37 муніципальних формувань, активізувалася діяльність по прискоренню інноваційного розвитку країни й поступового формування Нi-Тech кластерів. на традиційні для країни галузі, наприклад у Румунії, Вірменії, Казахстані, Туреччині, України. Так Румунії розташовуються: на північному сході й північно-заході (кластери текстилю й виробництва одягу); у районі Бухареста й на південно-сході країни (кластери машинобудування); у центрі й на північно-заході (кластери деревообробки);  у південних регіонах (кластери виробництва продуктів харчування);  у Бухаресті (хімічні кластери). Нові кластери формуються у всіх регіонах Румунії. % від усього обсягу вироблених кластером медикаментів.

Досвід впровадження кластерів (кластерізації) (3) 3. Організаційно-управлінський підхід до створення кластерів: орієнтація на розвиток малого та середнього бізнесу, характерна для таких країн, як Болгарія, Україна, Вірменія По даним WEF у Вірменії найбільшого розвитку досягли кластери по випуску ювелірних виробів й обробці алмазів, виготовленню коньяку й провина, продуктів агропромислового комплексу, металовиробів, що працюють у гірській і туристичній галузях. У Казахстані триває формування національних кластерів у секторах нафтової, газової, харчової й текстильної промисловості, будівельних матеріалів і туризму, інжинірингу тощо. спрямованість на створення окремих об’єднань. У 1950–1960 р. у Румунії було створено унікальну виробничу структуру – «індустріальний округу» (варіант виробничого кластера). Саме такого роду кластери стали активно впроваджуватися в економіку Румунії в останні 10–15 років. Вважається, що щорічно виникає близько 1000 нових індустріальних кластерів. У РФ основним механізмом вирішення проблем підвищення конкурентноздатності країни стала розробка державної стратегії конкурентного розвитку Росії й регіональних інноваційних систем, що містять комплекс заходів, реалізованих на макро-, мезо- і мікрорівнях.

Напрями участі влади структурна політика – створення стабільних умов підвищення конкурентоспроможності та інноваційного потенціалу підприємств. Серед основних механізмів здійснення структурної політики можна виділити дерегуляцію та підтримку конкурентного середовища; загальнотехнологічне регулювання; податкові механізми; формування стабільної інфраструктури. посередницька політика – ідентифікація та стимулювання інноваційної кластеризації шляхом надання стратегічної інформації й задоволення попиту та пропозиції. політика вимогливого споживача – задоволення суспільних соціальних потреб шляхом ініціювання й організації інноваційних кластерів, здатних виконувати ці замовлення. Основними механізмами її здійснення є тендерні процедури закупівель, розвиток інфраструктурних проектів інноваційного забезпечення, відмова від регулювання, що перешкоджає розвитку інновацій.

Фактори успіху формалізація державної політики стосовно кластерів, що враховує страновую (регіональну) специфіку, особливості галузі й учасників кластера (програми розвитку кластерів); формулювання довгострокового бачення кластерів (включення програм розвитку кластерів у стратегію країни/регіону/муніципалітету); розвиток комунікації між основними учасниками кластера: компаніями, державними органами, науково-освітнім співтовариством, фінансовими організаціями, торговельними асоціаціями й проч.; активне використання державного (муніципального) замовлення як інструмента підтримки кластерів; розвиток науково-освітньої бази, розширення доступу до державних НИОКР, стимулювання кооперації освітнього й реального секторів; розвиток інноваційної інфраструктури (інкубатори, наукові парки, особливі економічні зони).

Висновки для України економіка України і суб’єкти її діяльності готові до сприйняття кластерних технологій та їх практичного застосування; кластер є однією із перспективних форм організації продуктивних сил; кластерні технології сприяють налагодженню взаєморозуміння між управлінськими структурами і бізнесовими колами при вирішенні соціально – економічних проблем певного регіону; інформаційно–рекламне забезпечення діяльності кластеру належить до пріоритетних напрямів його розвитку; кластеризація туристичного та готельного господарства робить “прозорими” інвестиційні надходження і веде до оптимізації їх використання у регіональному розрізі; туристична галузь – приваблива сфера вкладання інвестицій, які даватимуть повнішу віддачу при умові існування кластерів регіонального і державного рівнів; кластеризація туристичної сфери пожвавить рекреаційну діяльність і, при правильній організації, стимулюватиме розвиток інших виробництв у легкій та харчовій промисловості, сервісному секторі.

Пропозиції для України розробка й затвердження стратегії підвищення конкурентноздатності країни і її регіонів на основі інноваційних кластерних структур; забезпечення на законодавчому рівні формування сприятливого для розвитку підприємництва ділового середовища з акцентом на співробітництво влади, бізнесу, науки, утворення й громадських організацій в інноваційних мережних структурах; створення національної й регіональних рад конкурентноздатності, які координували б розробку й реалізацію проектів інноваційних кластерних об'єднань й інших сітьових формувань; впровадження інноваційних освітніх програм для підготовки й перепідготовки фахівців, що приймають участь у розвитку й функціонуванні інноваційних сітьових структур; проведення фундаментальних дослідженнь для визначення пріоритетів формування в країні національних і регіональних виробничих кластерів; з огляду на унікальний виробничо-технологічний, науковий, освітній потенціал, сконцентрований на Чорноморському узбережжі України (АР Крим, Одеса, Миколаїв, Херсон, Севастополь), формування високотехнологічних кластерів – лідерів по наданню інтелектуальних послуг як для країн ОЧЕС, так і на глобальному рівні.

Дякуємо за увагу!