Презентація на тему:
Історія мого рідного краю - міста Ірпеня

Історія мого рідного краю - міста Ірпеня

Своєю появою м.Ірпінь зобов'язане будівництву залізної дороги Київ-Ковель, яке розпочалося у 1899 році. Навколо дороги, неподалік Києва, працівники залізниці засновують дачні селища Ірпінь, Буча та Ворзель. Селища Ірпінь та Буча отримали свої назви від одноіменних річок, біля яких вони розташувалися. У 1956 році селищу Ірпінь надається статус міста районного підпорядкування у складі Києво-Святошинського району. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 30 грудня 1962 року Ірпеню надається статус міста обласного підпорядкування, до нього включені селища міського типу Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське. Ірпінь - приміська зона столиці України Києва, місце творчості і відпочинку української інтелігенції, місто з власною розвиненою інфраструктурою, мережею навчальних, культурно-освітніх, медичних та оздоровчих закладів.

Ірпінь першими заселяли залізничники. "Киевская газета" 29 червня 1900 року повідомила, що в управлінні Південно-Західній залізниці проводиться запис бажаючих придбати ділянки землі для утворення на них колоній (так тоді називалися поселення). Поміщик Саратовський продав 200 десятин землі біля річки Ірпінь верст за 20 від Києва по лінії Києво-Ковельської залізниці. Одна десятина коштувала 250 карбованців. Залізничники збиралися клопотати перед начальством про допомогу для утворення населеного пункту. "Киевлянин" 17 вересня 1900 року пояснював таке бажання залізничників зростанням дорожнечі київського життя. Судячи з усього, йшлося в цих публікаціях про тоді ще майбутнє селище Ірпінь. Управління Південно-Західної залізниці викупило землю у Сагатовського і продавало її в кредит своїм працівникам. Потім сюди приїздять київські багатії, а також представники інтелігенції. Селище Ірпінь забудовувалося без чіткого архітектурного плану. В лісі вирубували просіки. Так виникали вулиці, їх називали: перша лінія, друга лінія тощо. Старожили згадували, що на вулицях паслись корови і кози. Влітку дороги і стежки заростали бур'янами.

До Ірпеня приїжджали видатні українські і російські письменники Леся Українка, Панас Мирний, І. К. Карпенко-Карий, О. І. Купрін, С. В. Васильченко, корифеї театру М. К. Садовський, П. К. Саксаганський, М. К. Заньковецька та інші.

1917 - 1920 Коли надійшла звістка про повалення самодержавства, в Ірпені населення з метою збереження громадського порядку організувало міліцію в складі ЗО чоловік. З них троє були платними працівниками, а решта виконували свої обов'язки на громадських засадах. Усі міліціонери - ірпінські старожили. Як свідчить документ, датований 6 червня 1917 р., за весь час існування міліції жодної крадіжки, жодного вбивства, жодного пограбування в Ірпіні не сталося. Десь у цей час Ірпінь отримав статус міста, який було скасовано 8 лютого 1921 року. Захоплення влади більшовиками в Петербурзі ірпінська громадськість не підтримала. Газета "Нова рада" 9 січня 1918 року опублікувала текст телеграми, яку Ірпінська міська управа надіслала на ім'я тимчасового голови Всеросійських установчих зборів: "Ірпінська міська дума, приєднуючи свій голос до загального народного крику про необхідність найскоршого відкриття Установчих зборів, однодушно висловлює надію на повну недоторканість особи народних виборців. Довіряючи лише законним виразникам волі народної, дума готова всіма силами підтримувати Установчі збори. Голова думи Ассельберґ".

Колективізація. Видана у Львові 1930 року Українська загальна енциклопедія повідомляла, що в Ірпені проживає 2550 жителів (45% українців 31,5% росіян). Очевидно, методи, якими проводилася колективізація, спонукали ірпінців клопотати про зміну статусу Ірпеня з сільського на робітниче селище. В протоколі загальних зборів вказується, що в Ірпені на 15 жовтня 1931 року живе: робітників - 8300 (83%), службовців - 1100 (11%), інвалідів - 160 (1,5%), учителів - 40 (0,5%), інших - 400 (4%), кількість підприємств та закладів - 24. Усі вільні землі передано комунальному лісництву. Тому сільського господарства в Ірпені не існує. Заслухавши цю інформацію голови Ірпінської ради Гладовського, загальні збори доручили президії ради подбати про надання Ірпеню статусу робітничого селища з відповідним постачанням його промисловими і продовольчими товарами. Статус робітничого селища врятував Ірпінь від колективізації, але загальне погіршення життя в країні позначилось і на житті в Ірпені.

1941 Після нападу фашистської Німеччини на СРСР в Ірпені були сформовані винищувальні загони для боротьби з диверсантами, шпигунами і парашутистами та для охорони підприємств і інших об'єктів. 9 липня 1941 року ці загони переведено на казармений стан. Вони отримали наказ виставити пости в районах дислокації і вести розвідку в відповідних секторах. 24 серпня німці окупували Ірпінь. Вулицями Ірпеня рушив автомобіль з потужним гучномовцем. Усім жителям Ірпеня під загрозою смертної кари було наказано негайно покинути домівки і зібратися на західній околиці селища. Потім фашисти наказали ірпінцям прямувати в с. Радомишль. Туди мешканці Ірпеня прийшли на третій день, їх загнали в спеціальний табір просто неба. Там гітлерівці розстріляли депутата Ірпінської селищної ради Марію Василівну Гагіну і кілька єврейських сімей. Від тяжких умов життя в таборі вмирали малі діти. Додому ірпінці повернулися тільки в жовтні, їхні житла були пограбовані. Колгоспно-радгоспна система була зручною формою експлуатації селянства. В Ірпені на дорозі вулиць Пушкінської і Надсонова фашисти влаштували табір для військовополонених і цивільного населення. Полонені працювали на торфорозробці по 16 годин на добу за будь-яких погодних умов. Щоденно помирало 5 - 12 чоловік

Визволення 1943р. Наш край визволяли від німецько-фашистських окупантів війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна. Старожили згадують, що радянські солдати були дуже погано одягнуті. А декотрі були взуті в личаки. Між солдатами було багато партизанів. Вони приєдналися поблизу Демидова. Після Війни Одним з першочергових завдань Ірпінської ради було надання допомоги родинам військовослужбовців та інвалідів війни. Така допомога надавалась уже в 1944 році. Було проведено декадник по збиранню коштів у фонд допомоги сім'ям військовослужбовців. Станом на 25 липня 1944 року Ірпінська селищна рада видала 43 сім'ям по 100 карбованців. З цього ж фонду допомоги 11 сім'ям видано 402 кілограми картоплі, 8 сім'ям видано 103 кілограми ячменю, двом матерям видано 20 літрів молока, 52 чоловіки отримували хлібний пайок через сільпо, 5 дітей круглих сиріт селищна рада утримувала за рахунок фонду в дитяслях, 5 дітей безкоштовно направлені на оздоровчий майданчик, 2 дітей офіцерів-фронтовиків безкоштовно направлені в піонертабір в Ірпені. Зорано городи 8 родинам військовослужбовців, надано 10 квартир сім'ям військовослужбовців і 4 квартири інвалідам війни. Сім'ям військовослужбовців виділено 200 тонн торфу. У 1944 році в приміщенні колишньої "Білої" дачі відкрито будинок відпочинку профспілки працівників шкіряної промисловості. У цьому ж році розпочалися заняття в середній школі. Діяв клуб залізничників. У 1947 році з Києва до Ірпеня переведено артіль "Прогрес" (у 1960 році реорганізована на фабрику шкіргалантерейних виробів).

50 - 60-ті Першим головою Ірпінського міськвиконкому був Іван Митрофанович Нужний. Тоді в Ірпені мешкало 12 тисяч чоловік. У 1956 році в Ірпені створено спеціальний середній навчальний заклад - сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку (1993 року перейменовано на Ірпінський економічний технікум). У зв'язку з десталінізацією в Ірпінь надійшов наказ: зняти пам'ятники Сталіну. В санаторії Міністерства оборони "Ірпінь" був пам'ятник: Ленін і Сталін сидять на лаві. Керівництво санаторію виконало наказ буквально: скульптуру Сталіна з лави забрали. Поруч з Леніним виявилося вільне місце. Відпочиваючі сідали там і фотографувалися в обнімку із скульптурою Леніна на пам'ять про перебування в Ірпені. У 1966 році статус міста Ірпінь знову уточнюється. Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 2 лютого 1966 року селище Біличі виведене з підпорядкування Ірпінської міськради і передане до складу м. Києва. 22 липня 1967 року рішенням виконкому Київської обласної ради Ірпінській міськраді підпорядкована Гостомельська селищна рада разом із населеними пунктами Баланівка і Мостище. Таким чином, наприкінці 60-х років завершується формування м. Ірпеня.

Наприкінці 60-тих років Ірпінь активно забудовується.З 1963 по 1969 рік збудовано 50 багатоквартирних будинків на 2000 квартир і 970 одноквартирних будинків за власні кошти будівельників. З 1971 по 1975 рік збудовано 60 багатоквартирних будинків, де оселилися 1955 сімей. На 1970 рік в Ірпені й селищах мешкало 65 тис. жителів. У 1977 році завершено будівництво першого в Ірпені дев'ятиповерхового будинку по вулиці Дзержинського, 17. Будинок збудований коштом робітників (житлобудівельний кооператив) комбінату "Прогрес". 27 квітня 1985 року закладено парк Перемоги (за кінотеатром "Ірпінь") на честь 40-річчя Перемоги. 5 листопада 1983 року введено в експлуатацію готель "Ірпінь". Його розпочали будувати в 1974 році. Вартість будівництва склала 2 137 000 карбованців. Готель має 312 місць.

У 1988 році підприємства й мешканці Ірпеня подавали допомогу потерпілим від землетрусу у Вірменії. Підприємства перераховували гроші і направляли техніку. Ірпінське АТП 13250 перерахувало у фонд допомоги вірменському народу 20 тисяч карбованців, комбінат "Прогрес" - 10 тисяч карбованців. У 1987 році комбінат "Перемога" першим в Україні почав випускати бронежилети. Бронежилети добре зарекомендували себе під час війни в Афганістані. Нині підрозділ "Беркут", фінансові і комерційні структури користуються бронежилетами ірпінського компбінату. Чорнобильска катастрофа Ірпінчани приймали також участь у ліквідації наслідків Чорнобильськох катастрофи. Зокрема, з 523 автобусів, виділених від міст Київської області для евакуації населення Прип'яті, 55 автобусів було з Ірпеня. В Ірпені було споруджено пам'ятник В. П. Правику, чорнобильському пожежнику, який гасив пожежу на Чорнобильській АЕС. 1988 році засновано ірпінську газету "Прапор перемоги", згодом перейменовано на "Ірпінський вісник").

До та після Незалежності У 1989 році з Ірпіської організації Комуністичної партії України вийшло 80 її членів, у 1990 - 484 члени. Насправді значно більше людей припинило своє членство в Компартії. Вони просто перестали сплачувати членські внески. У 1988 році в Ірпені нараховувалось 4510 комуністів. У 1990 році в Ірпені виникає організація Української республіканської партії, Ірпінський курінь Українського козацтва. З 1 липня 1991 року розпочалася реєстрація безробітних в Ірпені. Осередки демократичних організацій в Ірпені розгорнули агітацію за проголошення незалежності України. На референдумі 1 грудня 1991 року переважна більшість жителів Приірпіння, як і в усій Україні, проголосували за незалежність своєї Батьківщини.

Академія ДПС України У вересні 1991 року Ірпінський індустріальний технікум реорганізовано в коледж. Того ж року його очолив Петро Володимирович Мельник. Кабінет Міністрів України постановою від 10 січня 1996 роу вирішив створити на базі Ірпінського індустріального коледжу Український фінансово-економічний інститут. Тим самим посилилася тенденція перетворення Ірпеня в студентське місто. 1997 року в Українському фінансово-економічному інституті було відкрито перший в Україні факультет, що готує кадри для податкової поліції. Внаслідок співпраці урядів України й США в УФЕІ створено Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової адміністрації України. Згодом цей заклад став Академією Державної Податкової Служби України.

Українсько-шведський проект 17 жовтня 1996 року сесія Ірпінської міської ради затвердила Програму реалізації українсько-шведського проекту місцевого самоврядування в місті Ірпені. Його метою є створення нової системи самоврядування. Вона має забезпечити ефективне управління містом і створити умови для збільшення обсягу та покращення якості послуг, що надаються міською владою територіальній громаді, виходу населення із соціально-економічної кризи. Проект передбачає встановлення адміністративних меж Ірпінської міськради, формування комунальної власності міста, запровадження в Ірпені нової системи місцевих податків, які стануть основою фінансової автономії міського самоврядування, розширення повноважень Ірпінської міськради в бюджетній сфері і самостійності міського бюджету на основі вдосконалення міжбюджетних взаємовідносин по вертикалі (місто - область - центр), формування земельного фонду, який передається до комунальної власності міста Ірпеня.

До обласної ради обрано ректора Українського фінансово-економічного інституту голову Київської обласної організації Народно-демократичної партії України Петра Володимировича Мельника. Вибори 1998 року 29 березня 1998 року відбулися вибори міського голови та селищних голів і депутатів усіх рівнів. Вибори відбулися на альтернативній основі. Ірпінським міським головою обраний Володимир Данилович Скаржинський, який перед цим багато років працював заступником голови Ірпінського міськвиконкому.

Виконала: студентка групи П-21 Твердомед Олександра