Презентація на тему:
Завдання переходу від техногенної до тропогенної цивілізації

П.Гоген «Звідики ми? Хто Ми? Куди йдемо?»

ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ У ФІЛОСОФІЇ План Людина в історії філософської думки. Проблема антропосоціогенезу. Єдність біологічного і соціального в людині 3.Проблема сенсу життя людини ключові поняття: антропосоціогенез, індивід, індивідуальність, особистість, сенс життя, свобода.

Міфологічна концепція Тотемізм - віра у містичний зв'язок, тобто "кровну" спорідненість певного роду, племені з якимсь видом тварин чи рослин (тотемом).

Філософія Античності Сократівський (класичний) період Людина – мікрокосм, космос у мініатюрі. Формується світоглядний принцип – антропоцентризм. «Пізнай самого себе»

Платон Аристотель Розум - основний принцип Людини і Космосу. Прекрасне, Благо, Істина, Справедливість – зоряне небо античної філософії.

Релігійна концепція У найбільш завершеному вигляді релігійне вчення про створення людини Богом представлене в Біблії, в Книзі Буття: “...І створив Бог людину по образу Своєму, по образу Божому створив її...”

Антропоцентризм поступається теоцентризму. Головний здобуток середньовічної філософії – це вчення про безсмертну людську особистість, яка створена Богом за власним образом і подобою і яка прагне до поєднання зі своїм творцем, і таке поєднання не вимагає розчинення неповторності особистості й її свідомості у Божественному началі. Світоглядні засади – Любов, Віра, Надія. Це вчення є основою теїстичної антропологічної концепції у філософії.

Філософія епохи Відродження Повертає у філософію і суспільну свідомість антропоцентризм, який набуває форму гуманізму. Людина – не просто творіння Боже, а особлива істота, що отримала від Бога розум і дар творчості. Образ Людини -Титана. Людина вибирає і несе земну й потойбічну відповідальність за здійснений вибір.

Філософія Нового часу Принцип гносеологізації людської сутності «Я мислю - отже існую» Р.Декарт «Знання - сила» Ф.Бекон

Німецька класична філософія Людина в центрі філософських пошуків. І.Кант

І.Кант – Людина належить природній необхідності, а з іншого боку – моральній свободі та абсолютним цінностям. Г.В.Гегель – Людина це суб’єкт духовної діяльності і носій загально значимого духу й розуму, де характерною рисою людини є самосвідомість. Л.Фейэрбах - Бог був моєю першою думкою, розум – другою, людина третьою і останньою. Задача Нового часу – розкриття й олюднення Бога, у перетворенні теології в антропологію.

І. Кант (1724-1804) представник німецької класичної філософії Що я можу знати? Що я повинен робити? на Що я смію сподіватися? метафізика етика релігія це Людина антропологія Що ж це за істота, яка може пізнавати, обмежувати себе належним і при цьому сподіватися?

Марксизм - Людина є сукупність всіх суспільних відносин і водночас їх творець. Ф.Енгельс К.Маркс

Антропогенез. Еволюційне вчення 1735 р. – К. Лінней помістив людину в клас ссавців і групу приматів. 2.1809 р. – Ж. Ламарк описав етапи переходу від мавпи до людини. 3. 1871 р. – Ч. Дарвін створив Теорію походження видів шляхом природного відбору. «Тварини – наші брати з біллю, хворобами, стражданнями, голоду і смерті, наші соратники у важкій праці, наші друзі у задоволеннях – всі вони, може бути, ведуть своє походження від одного, спільного з нами предка…».

Антропогенез – теорія виникнення людини як біологічного виду Соціогенез – теорія формування суспільства. АНТРОПОСОЦІОГЕНЕЗ – теорія, яка доводить, що формування людини і суспільства – це взаємозв’язані процеси. Антропогенез протікав у нерозривному зв’язку зі становленням суспільства (соціогенез). Період охоплює приблизно 3-3,5 млн. років, тобто в 1000 разів більше писаної історії - нерозривно пов’язані сторони єдиного цілого - антропосоціогенезу.

Наукова концепція Третинні антропоїди Людина вміла homo habilis Синантропи Неандертальці Людина розумна homo sapiens ч. дарвін ж.-б.ламарк Чинники антропосоціогенезу виготовлення знарядь праці, членороздільна мова, розвиток свідомості, суспільність людини

Ф.Енгельс писав: що « ні одна рука мавпи не виготовила ні одного, хай самого примітивного кам’яного ножа». Вироблення знарядь праці і перехід критичної межі об’єму мозку в 750 см3 (це мінімально необхідний об’єм для переходу до образного мислення й виникненню мови) є єдиними критеріями переходу від роду Australopithecus до роду Homo - людина.

Єдність біологічного і соціального в людині видові ознаки Homo Sapiens тривалість життя належність до статі належність до раси дітородний вік жінки спадковість Якщо тварина пристосовується до умов свого існування, то людина створює ці умови, творчо перетворюючи оточуючу дійсність і саму себе.

Еволюційна концепція – не тільки основа науки антропології, а і раціональна передумова філософського вчення про людину, тому що поєднує і відокремлює світ природи і світ людської культури, історії Проблема антропосоціогнезу

Єдність біологічного і соціального в людині Перетворення біологічного в соціальне відбувається в процесі соціалізації, тобто в процесі освоєння всього поля культури. Залежно від природних задатків, а також соціальних уподобань людина формує себе і своє тіло як соціальну сутність. Людина активно впливає на своє власне становлення як особистості, а тому виступає перш за все як істота соціальна. Специфічно людським способом ставлення до світу виступає діяльність. Це процес, в ході якого людина творчо перетворюючи природу, робить тим самим себе діяльним суб'єктом, а природу – об'єктом своєї діяльності. Власне матеріально-перетворюючій, предметній діяльності – праці – людина зобов'язана своїм становленням, розвитком людських якостей.

Єдність біологічного і соціального в людині Спільне між людиною і твариною – біологічні потреби. Потреби – це особливий стан відкритої системи – тварини, людини, який характеризує суперечність між необхідністю існування і внутрішніми можливостями цієї системи для забезпечення її існування. Але тварина задовольняє потреби безпосередньо, людина – опосередковано. Здатність людини стримувати задоволення природних інстинктів для того, щоб задовольнити їх у майбутньому у відповідних, визначених культурою формах і умовах називається інгібіцією. Низка вчених визнає велику роль інгібіції в процесі антропосоціогенезу.

З філософських позицій (діалектико-матеріалістичних) проблема антропосоціогенезу глибоко розроблена Ф. Енгельсом: В роботі “Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину” він висунув положення про визначальну роль праці в процесі антропосоціогенезу. Людина є перш за все творець знарядь праці – Homo Faber. Вона перейшла від пристосування до природи до пристосування природи до себе. В ході антропосоціогенезу відбувся перехід від біологічно детермінованого до людського морального існування.

М. Шелер (1874-1928) засновник сучасної філософської антропології “Наша епоха виявилася першою, коли людина стала цілком і повністю “проблематичною”, коли вона більше не знає, що вона таке і, одночасно, знає про це”. Проблема людини є не теоретичною, а практичною проблемою Філософська антропологія (від грец. sophia – мудрість, anthropos – людина, logos - вчення) – це сукупність філософських поглядів на походження, еволюцію і специфіку існування людини як носія особливого роду дійсності. Філософська антропологія має інтегрувати конкретно-наукові, філософські, релігійні уявлення про людину і створити на їх основі цілісне вчення, показати як “із основної структури людського буття виникає мова, совість, зброя, інструменти, держава, міф, релігія, наука…” (М. Шелер)

Видатний вчений – антрополог і філософ Тейар де Шарден розглядає антропосоціогенез як складову космогенезу в цілому: На думку Т. де Шардена рушійною силою антропосоціогенезу є взаємодія механічної та психічної енергій. Накопичення психічного, примноження станів його вияву і є фактором появи людини. Погляди Т. Де Шардена, О.Л. Чижевського, В.І. Вернадського лягли в основу концепції космічного походження людини Тейар де Шарден В.І. Вернадський О.Л. Чижевський

Людина, індивід, індивідуальність, особистість ЛЮДИНА – є жива істота, життєдіяльність якої становить собою заснований на матеріальному виробництві, здійснюваний у системі суспільних відносин процес свідомого ціле спрямованого, перетворюючого впливу на світ і на саму себе для забезпечення свого існування, функціонування та розвитку. ІНДИВІД - означає « те, що є неподільним» - є духовним «а-томом» - дійсним атомом, а не тим атомом, який не так давно розщепили. В стародавній Греції «а-tomos» - те, що не має частин», де «а» - приставка, і «tomos» перекладається як «частина». Це те, що проявляється через особистість

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – окреслює неповторність людини в її духовних якостях, здібностях, талантах, самостійній діяльності, житті в цілому. Становлення індивідуальності відбувається в умовах конкретної епохи. ОСОБИСТІСТЬ – найвищий ступінь духовного розвитку людини, яка є стійкою сукупністю соціально значущих якостей. Особистість вбирає в себе всі соціальні ролі людини - її моральні та ціннісні орієнтири, почуття обов’язку й несе відповідальність за свої вчинки.

Проблема сенсу життя людини Питання про сенс життя є вічною проблемою: вона знову і знову ставиться людиною впродовж історії, отримує нові грані в духовному досвіді людства

«Який довершений витвір – людина! Шляхетні думки! Безмежні здібності! Увесь вигляд, кожен рух викликає захоплення. Вчинки нагадують янгола! Бога нагадує розуміння! Окраса всесвіту! Взірець усього сущого! А чого варта для мене ця істота, квінтесенція якої – прах?» Шекспір («Гамлет», акт ІІ, сцена ІІ).

«Життя людини налічує в середньому 600 тисяч годин. З яких 400 тисяч витрачається на сон, їжу. Обслуговування тіла, забезпечення здоров’я. На внутрішнє життя залишається 200 тисяч годин. Але із них ми витрачаємо майже два роки на те, щоб додзвонитися до знайомих, і один рік на пошук речей, які десь «запропастилися» вдома. І сенс нашого існування визначається тим, як ми заповнюємо ці 200 тисяч годин…Таке заповнення та його зміст становить фундаментальну проблему духовності як проблему протистоянні фізичній конечності життя» Кримський С.Б.

В європейській традиції останніх століть вирізняються три альтернативні підходи , три способи осмислення людського буття: 1.Людина претендує на те, щоб створити, спродукувати жаданий смисл, внести його у світ власною діяльності. 2.Людина прагне віднайти сенс життя ззовні вже сформованим і придатним для застосування. 3.Людина виявляє готовність до співучасті у вироблені смислу життя шляхом відкритого діалогу, спілкування зі світом, буттям.