Презентація на тему:
Сучасна світова філософія

Дисципліна ФІЛОСОФІЯ Лекція 6 Сучасна світова філософія © Волковинський С.О. © Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

6.1. Особливості постнекласичної філософії © Волковинський С.О.

1. Характер предмету пізнання: На зміну лінійного бачення процесуальності приходить досвід нелінійного бачення світу, тому постнекласична філософія ще називається «філософією відмінності», де предмет пізнання є дещо «відмінне» та не відкрите для моделювання. © Волковинський С.О.

2. Структурне відношення : Філософія виходить за межі свого предметного поля (поза (зверх) вказаної межі). Злиття областей філософії, соціальної філософії філософії культури, філософії мови тощо. © Волковинський С.О.

3. Стиль мислення: Визнання мислення як когнитивного зусилля, як «акт» пізнання або саме знання. В культурно-соціальному смислі це є позначенням появи та «становлення» знання та концепцій, пов’язаних з цим знанням, що виражає себе як в думці, так і в дії. © Волковинський С.О.

4. Відношення мислення до дійсності. Руйнування субʼєкт-обʼєктної опозиції та її послідовна деструкція через «смерть субʼєкта» та «смерть автора». Також руйнування бінарних опозицій взагалі. © Волковинський С.О.

5. Тип філософської раціональності: повна відмова від логоцентризму, який насправді є раціоналізацією та визнання всіх видів раціональності в якості мовних ігор – Логомахія. © Волковинський С.О.

6. Моделювання універсуму. Розуміння світу як Хаосмосу — розуміння Всесвіту як мотка нестабільностей, що постійно впорядковується. © Волковинський С.О.

7. Процес пізнання : Постнекласичний тип наукової раціональності включає в свій зміст також аксіологічну компоненту, тобто припускає — в якості свого результату — поряд з об’єктивною істиною і моральну оцінку змісту та практичних втілень цього знання © Волковинський С.О.

8. Розуміння людини : «Смерть Бога», «смерть суб’єкта», «смерть автора» призводять до «смерті людини», що розчинена в детермінаційному впливі структур мови та дискурсивних практик на індивідуальну свідомість. © Волковинський С.О.

9. ТРАНСГРЕССИЯ (лат. trans - через, за та gressus - наближатись, переходити, нападати) – поняття, що позначає ситуацію досягнення суб’єктом зовнішньої позиції по відношенню до будь-чого в процесі переходу межі та виходу за межі, по ту сторону явищ, станів або об’єктів, які, в свою чергу, також є зовнішніми, чужими суб’єкту та не сприяють вільному прояву його істинної сутності. © Волковинський С.О.

6.2. Основні філософські напрямки ХХ століття © Волковинський С.О.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ — це вчення про свідомість, про феномени та їх смисли. Фено мен (від грец. φαινόμενον — «те, що з’являється», «явище») — термін, що позначає явище, надане в чуттєвому спогляданні. Едмунд Гусерль © Волковинський С.О.

Феноменологія визначає, що багатий життєвий світ людини проходячи через призму свідомості стає ницим, сірим та сухим. Це відбувається тому, що ми погано розуміємо саму свідомість. Забуття життєвого світу — це результат поганого філософування. © Волковинський С.О.

Феноменологія прагне допомогти людям уникнути забуття життєвого світу. З цією метою розробляється особливий феноменологічний метод. © Волковинський С.О.

Правильна точка зору полягає в тому, що в явищах свідомості суб’єкт та об’єкт знаходяться в співвідношенні. Тому людська свідомість інтенціональна, тобто спрямована на предмети, феномени. В людській свідомості містяться знання про предмети невід’єдно від їх усвідомлення (оцінки предметів, знання про їх використання). © Волковинський С.О.

Феноменологічна редукція спрямована на збереження повноти життєвого світу. Для цього необхідно : 1. Феноменолого-псіхологічна редукція – очищення феноменів свідомості від зовнішньої реальност та усвідомлення їх як хвилювання свідомості. (Усвідомлення сприйняття дерева) © Волковинський С.О.

Тобто здійснюється епохе – утримання попереднього судження про дійсний світ. 2. Ейдетична редукція – очищення феноменів свідомості від фактичності. Перехід від переживання фактів свідомості до сутностей (єйдосів) самої свідомості. (усвідомлення сприймання ідеї дерева) © Волковинський С.О.

Після «виключення» природньої установки залишається лише світ свідомості. 3. Трансцендентальна редукція – очищення свідомості від фактів внутрішнього досвіду та «Я-концепції». Перехід до свідомості в самій собі, повністю очищеної від реальності. (усвідомлення ставлення свідомості до ідеї дерева) © Волковинський С.О.

Таким чином, існування емпіричного суб’єкта та феномени його психічного життя перестають бути предметом уваги. Тому відбувається повернення до всієї повноти смислів життєвого світу. (усвідомлення дерева) © Волковинський С.О.

Феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859 – 1938), його концепція, що предмет, об’єкт пізнання не існує без суб’єкта, а виявляється і створюється лише в результаті інтуїції – містичної здатності людини до пізнання, котре не спирається ні на досвід, ні на мислення; суб’єктивістські та ірраціональні ідеї “філософії життя” німецького філософа Вільгельма Дільтея (1833 – 1911) та французького філософа Анрі Бергсона (1859 – 1941) тощо. Едмунд Гуссерль Анрі Бергсон Вільгельм Дільтей © Волковинський С.О.

6.3. Позитивізм, філософія життя та психоаналіз © Волковинський С.О. © Волковинський С.О.

Позитивізм (віт лат. positivus — позитивний) — філософський напрям 19—20 ст., представники якого єдиним джерелом знання вважали емпіричні (засновані на чуттєвому досвіді) дані, заперечували пізнавальну цінність теоретичного мислення, філософських знань. © Волковинський С.О.

Для О.Конта, засновника позитивізму, головним в науці є факти — тверді, безсумнісвні, стійкі факти. Основна справа науки — збирати ці факти та систематизувати їх. Міф, релігія, філософія прагнуть пояснити явища, вказуючи на деякі сутності, що знаходяться поза явищами та породжують їх. © Волковинський С.О.

Другий позитивізм або емпіріокритицизм стверджував потребу науки опиратись лише на опис явищ та фактів. Найгіршим описом є закон, так як він найдалі знаходиться від опису фактів. Але в використанні теорії проявляється принцип економії мислення. Представники : Е.Мах, Р.Авенаріус © Волковинський С.О.

Неопозитивізм або логічний позитивізм — один з головних напрямів філософії 20 ст., що поєднує основні установки позитивістської філософії з широким використанням технічного апарату математичної логіки. Представники : Л. Вітгенштейн © Волковинський С.О.

Основні ідеї: Заперечення попередньої філософії як позбавленої наукового смислу та вчення про «мову" як про головний та єдиний об’єкт філософії; принцип верифікації — перевірка науковості та істинності речень відбувається через порівняння цих речень з фактами досвіду. © Волковинський С.О.

ПОСТПОЗИТИВІЗМ — сукупність концепцій в філософії та методології науки, що виникли як критична реакція на програму емпіричного обогрунтування науки, висунутої неопозитивізмом та замінивши його. © Волковинський С.О.

До постпозитивізму входить фальсифікаціонізм К. Поппера, концепція наукових революцій Т.Куна, методологія науково-дослыдницьких програм І.Лакатоса, концепція неявного знання М. Полани тощо. © Волковинський С.О.

Філософія життя — течія в філософії кін. 19 - поч. 20 ст., що висуває в якості висхідного поняття «життя», «вітальність» як основу світу. Представники — А. Шопергауер, Ф. Ніцше, В.Дільтей, А. Бергсон, О.Шпенглер А. Шопергауер «Світ як воля й уявлення» © Волковинський С.О.

Справжня людина — це людина, що володіє потужною життєвою силою, життєвими інстинктами, в якій не згасло і не пригнічено діонісійське (пристрасне, хаотичне, ірраціональне) начало. Там, де починає переважати інтелект, згасає життя, людина стає ручною твариною, що живе за законами рабскої моралі та штучним законам науки. © Волковинський С.О.

«Воля до влади» — «живе», ірраціональне начало всього в світі. Для того, щоби в житті бути необхідне постійне в-ставання та від-стоювання. Становлення завжди вимагає зусилля. Тому все, що хоче жити, має мати ще прагнення, зусилля та енергію для того, щоби піднятись, встати та вистояти для збереження свого життя. © Волковинський С.О.

Психоаналіз (від грец. — душа та — розтин) — метод психотерапії та філософсько-психологічне вчення, що визначає підсвідомі психічні процеси та мотивації рушыйною силою лююдської діяльності. Був розроблений в кін. 19 — поч. 20 ст. З.Фройдом. © Волковинський С.О.

ПСИХОАНАЛІЗ ФРЕЙДА ДОВОДИТЬ БЕЗПІДСТАВНІСТЬ ПРЕТЕНЗІЙ ЛЮДИНИ ВВАЖАТИ СЕБЕ РОЗУМНОЮ ІСТОТОЮ, ЩО КЕРУЄТЬСЯ В СВОЄМУ ЖИТТІ ВЛАСНИМ РОЗУМОМ ФРЕЙД ЗОСЕРЕДЖУЄ УВАГУ НА АМОРАЛЬНОСТІ, АГРЕСИВНОСТІ ЛЮДСЬКОЇ ПРИРОДИ © Волковинський С.О.

© Волковинський С.О.

В основі всіх людських пристрастей та вад лежать два базових інстинкти : 1.СЕКСУАЛЬНИЙ (ПОТЯГ ДО ЖИТТЯ, “ЛІБІДО”, ЕРОС ) 2.АГРЕСИВНИЙ (ПОТЯГ ДО СМЕРТІ, ТОНАДОС) ВОНИ СИЛЬНІШІ ЗА РОЗУМНІ МОТИВИ, ПОТРЕБИ ТА ІНТЕРЕСИ ЛЮДИНИ © Волковинський С.О.

РОЛЬ ПІДСВІДОМИХ ІМПУЛЬСІВ ВИЯВЛЯЄТЬСЯ НЕОДНОЗНАЧНО З ОДНОГО БОКУ ВОНИ ЛЕЖАТЬ В ОСНОВІ РІЗНОМАНІТНИХ НЕВРОЗІВ, ДУШЕВНИХ КОНФЛІКТІВ, ПРОЯВІВ ЗЛА, АГРЕСІЇ, НАСИЛЬСТВА. З ДРУГОГО БОКУ ВОНИ ЖИВЛЯТЬ ТВОРЧУ АКТИВНІСТЬ ЛЮДИНИ У МИСТЕЦТВІ, У НАУКОВОМУ ПІЗНАННІ, У ВСІХ ФОРМАХ ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ © Волковинський С.О.

ПРИЧИНУ ТАКОГО ВПЛИВУ ФРЕЙД ЗНАХОДИТЬ В ІСТОРИЧНОМУ МИНУЛОМУ ЛЮДСТВА ЛЮДСЬКА КУЛЬТУРА ПОЧИНАЄТЬСЯ ІЗ ЗАБОРОНИ ПЕРВІСНИХ ІНСТИНКТІВ – СЕКСУАЛЬНОГО І АГРЕСИВНОГО (ЗАБОРОНА КРОВОЗМІШУВАННЯ ТА ЗАБОРОНА ВБИВСТВА РОДИЧІВ) © Волковинський С.О.

СПРАВЖНЄ КЕРІВНИЦТВО ЛЮДСЬКИМ ЖИТТЯМ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ СФЕРОЮ ПІДСВІДОМОГО (ЗА ФРЕЙДОМ). А КУЛЬТУРА ВИСТУПАЄ В РОЛІ “ЦЕНЗОРА” І “ОХОРОНЦЯ” ВІД РУЙНІВНОЇ ДІЇ ІНСТИНКТІВ СВІДОМІСТЬ І ВСІ ЛЮДСЬКІ УЯВЛЕННЯ ВИЯВЛЯЮТЬСЯ ВСЬОГО ЛИШЕ ЗАВУАЛЬОВАНОЮ ФОРМОЮ СПРАВЖНІХ МОТИВІВ ЛЮДСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ, СВОЄРІДНОЮ МАСКОЮ, ЯКУ ПРАГНУТЬ НАДЯГНУТИ НА СЕБЕ ІНСТИНКТИВНІ ПОТЯГИ. © Волковинський С.О.

Витіснення — переведення психічного змісту із свідомості у несвідоме та збереження його у несвідомому стані. Сублімація — відхилення енергії сексуальних потягів від прямої мети і спрямування на несексуальні (соціальні) цілі. © Волковинський С.О.

Герменевтика (від грец. hermeneuo — пояснюю) — 1) мистецтво розуміння як осягнення смислів та значення знаків; 2) філософське вчення про онтологію розуміння та епістемологію інтерпретації. © Волковинський С.О.

Представники : Г. Гадамер, М.Гайдеггер. «Мова — домівка буття» М.Гайдеггер © Волковинський С.О.

6.4. Філософія екзистенціалізму © Волковинський С.О.

Екзистенціальна філософія – одна з найбільш модних сучасних філософських систем. Це, насамперед, пояснюється тим, що вона звертається до людини, її життя, проблем існування, її внутрішнього світу. Екзистенціальна філософія виникла, як особливий напрямок, після 1-ої світової війни у Німеччині (Мартін Хайдеггер (1889 – 1976), Карл Ясперс (1883 – 1969)) і Данії (Сьорен К’єркегор (1813 – 1855), Отримала свій подальший розвиток після 2-ої світової війни у Франції (Жан-Поль Сартр (1905 – 1980), Альбер Камю (1913 – 1960), Габріель Марсель (1889 – 1973)) і Іспанії (Хосе Ортега-і-Гассет (1983 – 1955)). © Волковинський С.О.

Філософія екзистенціалізму виникла, таким чином, на крутому переломі суспільної історії. Вона є теоретичним усвідомленням драматизму першої половини ХХ століття, трагізму людини, котра потрапила на межу життя і смерті, буття і небуття в результаті реальної загрози її існуванню як людини, як виду. © Волковинський С.О.

Лихоліття світових воєн, їх трагічні наслідки, похитнули ілюзії частини інтелігенції Заходу щодо сенсу життя, його раціональності. На зміну цьому прийшло розчарування, невпевненість у майбутньому, зневіра, відчуття приреченості людини, безглуздя самого її існування. Необхідно було знайти відповіді на запитання: в чому сенс життя? Що робити? І чи взагалі варто жити? © Волковинський С.О.

Ідейними джерелами екзистенціалістської філософії стали: погляди датського філософа Серена К'єркегора, який, до речі, вперше використав поняття “екзистенція”. Згідно з його розумінням цього поняття, філософ повинен розглядати дійсність суб’єктивно – так як він її сприймає – виключно через своє існування, своє життя; © Волковинський С.О.

Основоположною ідеєю усіх цих різних філософських течій, яка їх об’єднувала, було поняття життя та його ірраціональне тлумачення. © Волковинський С.О.

Життя – “космічна сила”, “життєвий порив”, “внутрішнє переживання”, “універсальний відчай”, “життя як воля” і т.д. і т.п. Життя – абсолютно нескінченне начало світу, котре відрізняється як від матерії, так і від свідомості. Його не можна осягнути раціонально. © Волковинський С.О.

Життя не можна пізнати ні з допомогою почуттів, ні з допомогою мислення. Воно пізнається лише інтуїтивно. Таке тлумачення життя і стало відправним моментом у розвитку екзистенційної філософії. © Волковинський С.О.

Екзистенціалізм Релігійний Атеїстичний Марсель, Ясперс, Бердяєв Сартр, Хайдеггер, Камю © Волковинський С.О.

Поділ між ними умовний. Релігійний ґрунтується на тому, що все від Бога. Атеїстичний на тому, що Бога немає, але життя без нього неможливе і абсурдне. Екзистенціалізм (від лат. existentia – існування) – дослівно: філософія існування, існування людини – ірраціональний, суб’єктивно-ідеалістичний напрямок у сучасній світовій філософії. Ірраціональний (від лат. irrationalis – нерозумний) – принцип ідеалістичних філософських вчень, які розумовому, раціональному пізнанню протиставляють інтуїцію, віру, одкровення, “екзистенційне прояснення” тощо. © Волковинський С.О.

Предметом філософії існування або екзистенціалізму є людина, її внутрішній світ, її життя, суб’єктивність, усвідомлення нею дійсності, переповненої суперечностями. © Волковинський С.О.

Основними поняттями цієї філософії є: “існування”, “тривога”, “розпач”, “закинутість”, “абсурд”, “приреченість”, “заколот”, “провина”, “сумнів”, “відчай”, “пристрасть”, “свобода”, “сенс життя” тощо. Тобто, всі ці поняття мають відношення до людини, її внутрішнього світу – всього того, що і є предметом філософії екзистенціалізму. © Волковинський С.О.

Фундаментальним, визначальним поняттям екзистенційної філософії є поняття існування. Існування, на думку Сартра, це не що інше як переживання суб’єктом свого власного буття. Поняття “існування” не піддається пізнанню ні науковими, ні іншими методами.  Жан-Поль Сартр © Волковинський С.О.

За Сартром: “існування” означає: випробовувати почуття, ставати, бути ізольованим, бути суб’єктивним, бути вічно стурбованим самим собою . “тривога” – це означає, що людина має “почуття відповідальності”. “Розпач” – це даремні очікування, нездійсненні мрії, що приводить до розпачу. “ Жан-Поль Сартр © Волковинський С.О.

Значне місце у філософії екзистенціалізму займає проблема свободи, її тлумачення. Сама “екзистенція”, існування людини ототожнюється з її свободою однак свобода визначається як особистісний вибір людини. “Формула “бути вільною” для людини означає самовизначення до її власних бажань”. Дійсна свобода відкривається для людини тоді, коли вона знаходиться у пошуку, у турботі, тривозі, що її немає. “Людина не може бути то рабом, а то вільною. Вона повністю і завжди вільна або її (людини) немає взагалі” (Ж.-П. Сартр). © Волковинський С.О.

Карл Ясперс, провідний представник релігійного екзистенціалізму пояснює, що свобода людини – це не є її свавілля. Вона обмежена законом, гарантується законом. Ясперс Карл Теодор © Волковинський С.О.

Людині, – пише К.Ясперс, – властиві два домагання: 1) на захист від насильства; 2) на визнання значимості своїх поглядів – своєї волі. Захист надає їй правова держава, визнання значимості її поглядів і волі – демократія. Свобода може бути завойована лише в тому випадку, якщо влада долається правом, свобода бореться за владу, яка слугує праву своєї мети вона досягає у правовій державі. Закони мають однакову силу для всіх. Зміна законів здійснюється лише правовим шляхом”  © Волковинський С.О.

Важливим поняттям філософії існування є “смисл життя”, той зміст, який філософи вкладають в це поняття. В чому ж смисл життя? Навіщо людина живе? Для чого? © Волковинський С.О.

Є, наприклад, альтруїстичні концепції: людина живе для того, щоб інших зробити щасливими; смисл життя в тому, щоб робити людям добро; смисл життя в продовженні свого роду; у примноженні добра на землі тощо. © Волковинський С.О.

У філософії екзистенціалізму питання про смисл життя вирішується однозначно: життя людини – це “буття для смерті” (Сартр), тому і життя, і смерть – абсурдні. “Абсурдно те, що ми народилися, абсурдно і те, що ми живемо”. “Рух людини до смерті – основний смисл людського буття (М.Гайдеггер). Мартін Гайдеггер © Волковинський С.О.

Камю вважав абсурдним весь світ, в якому людина приречена на абсурдне існування. Який же вихід з цього? Виходу немає. Залишається суїцид, самогубство. “Залишається лише одна по-справжньому серйозна філософська проблема самогубства,” – писав А.Камю Альбер Камю © Волковинський С.О.

Екзистенціальна філософія протиставляє людині суспільство як щось вороже їй, що руйнує її свободу, індивідуальність. Звідси вимога бунту проти нього. Бунтувати – означає існувати. Кредо Камю: “Я бунтую – це означає, що я існую”. © Волковинський С.О.

Бунтівна людина – це особистість, яка говорить “ні”, яка все заперечує. Камю протиставляє бунт, як він його розуміє, боротьбі людини за свої права, проти її абсурдного існування. Філософ протиставляв бунт революції, бо остання примушує людину робити те, чого вона часто-густо не хоче, нав’язуючи їй чужі погляди, чужу мету, обмежуючи її свободу.  © Волковинський С.О.

Ірраціональність буття, абсурдність самого існування людини, сумніви в можливості раціонального пізнання світу – це все складові філософії екзистенціалізму. Буття, на думку Сартра, “не має ні приводу, ні причини, ні необхідності”. Розум не може бути ключем до пізнання, бо нездатний розібратися в тому, що правильно, а що – ні.  © Волковинський С.О.

“Істини серед нас немає. Двоїстість і суперечність оточують нас і ми ховаємося від самих себе”. Світ – це шифрограма, яку не можна розшифрувати, стверджує Ясперс. Безнадійні спроби раціонального пізнання. Для цього потрібна віра – або релігійна, або філософська. Карл Ясперс © Волковинський С.О.

Абсурдність, ірраціональність філософії існування виявляється також і в утвердженні, що “глибинні основи” свого існування людина здатна пізнати лише в екстремальних умовах, в т.зв “пограничних ситуаціях” як то: провина, смерть, самогубство, заколот, страждання тощо. © Волковинський С.О.

Що ж до принципів філософії екзистенціалізму, то їх з’ясував Ж.-П. Сартр у своїй праці “Екзистенціалізм – це гуманізм” (1947).  © Волковинський С.О.

Всі речі, розмірковує філософ, спочатку мають сутність, а лише потім існують тобто, виходить так, що будь-яка річ, яку ми бачимо вперше, і нічого про неї не знаємо, вже має свою сутність. © Волковинський С.О.

Сартр наводить такий приклад: людина знає про сутність ножа, вже до того, як він виник. Це – нісенітниця. Про сутність ножа люди дізналися лише в процесі практичного використання різних предметів, поки дійшли до розуміння сутності ножа. © Волковинський С.О.

Отже, на думку Сартра, всі речі спочатку мають свою сутність, а потім існують. Лише людина спочатку існує і тільки згодом набуває своєї сутності. “Людина спочатку існує і лише потім вона визначається”. Це – перший принцип екзистенціальної філософії (Див. Ж.-П. Сартр. Экзистенциализм – это гуманизм. Сумерки богов. М., 1990, стор. 323). © Волковинський С.О.

Другий принцип філософії існування – суб’єктивність людини. © Волковинський С.О.

Це означає, що: а) суб’єкт сам себе обирає, сам робить себе людиною; б) людина не може вийти за межі своєї суб’єктивності.  © Волковинський С.О.

Саме це і є глибоким смислом екзистенціалізму”, бо “немає ніякого іншого світу, окрім людського світу, світу людської суб’єктивності”. Тобто, все існуюче має сенс лише тоді, коли сприймається людиною, відображається нею, зв’язана з її переживаннями, можливостями, вибором, тривогою, відповідальністю, свободою, пограничними ситуаціями і т.п. © Волковинський С.О.

Суб’єктивність людини, безумовно, важливий момент в її існуванні. Однак у Сартра він набуває гротескного характеру, перебільшується, абсолютизується, видається за первісну основу, що є безпідставним. © Волковинський С.О.

В цілому філософія екзистенціалізму є ірраціонально-суб’єктивістським вченням, суттєвими рисами якого є песимізм, перебільшення значення суб’єктивного, фатальна приреченість людини, абсурдність її існування тощо . © Волковинський С.О.

Визначальні риси екзистенціалізму: © Волковинський С.О.

на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті; особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали; поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів; вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості; існування людини тлумачиться як драма свободи; найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи. © Волковинський С.О.

Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук смислу життя, гра та ін. © Волковинський С.О.

Екзистенціалізм розглядають і в більш широкому значенні: як умонастрій з притаманними йому спільними світоглядними мотивами. Ним переймається значна частина філософів та письменників XX ст., зокрема, французи Андре Жид, А. Мальро, Жан Ануй, Борис Віан, англійці В. Ґолдінґ, А. Мердок, Дж. Фаулз, німці Г. Е. Носсак, А. Дьоблін, американці Н. Мейлер, Дж. Болдуїн, іспанець М. де Унамуно, італієць Д. Буццаті, японець Кобо Абе. Характерні для екзистенціалізму умонастрої та мотиви спостерігаються також у творчості Ф. Достоєвського, Ф. Кафки, Р.-М. Рільке, Т. С. Еліота, Р. Музіля та ін. © Волковинський С.О.

Екзистенціалізм в Україні © Волковинський С.О.

В українській літературі екзистенціалізм проявився у творчості В. Підмогильного, В. Домонтовича, І. Багряного, Т. Осьмачки, В. Барки, В. Шевчука, в поезії представників «нью-йоркської групи», в ліриці В. Стуса. Нерідко межі екзистенціалізму як світоглядної структури є досить примарними, а зарахування до нього окремих митців — дискусійним. © Волковинський С.О.

В дусі екзистенціалізму творили свого часу Г. Сковорода та П. Юркевич. Сковорода Григорій Памфил Юркевич © Волковинський С.О.

Екзистенційність як ключова риса художніх творів, як ідейна основа, як тип світосприйняття викристалізовувалася на українському літературознавчому тлі шляхом рецепції ідей С. К’єркегора, Ф. Ніцше, А. Шопенгауера, які утвердили принцип індивідуалізму, а також виробленням власних національних матриць. Фрідріх Ніцше Серен К'єркегор Артур Шопенгауер © Волковинський С.О.

Говорити про екзистенціалізм в українській літературі у чистому вигляді не доводиться, оскільки у період, коли творили письменники нової генерації, екзистенціалізм як філософська течія ще не був сформований. © Волковинський С.О.

Митці кінця ХІХ – початку ХХ століття не культивували усталених канонічних форм, а спрямовували творчі пошуки у сферу вияву внутрішніх переживань. Це ставить їхні твори в один ряд із європейськими зразками тогочасної літератури. © Волковинський С.О.

Екзистенційність як домінанта малої прози передбачає не лише наскрізно буттєві теми творів, їхні мотиви, ідеї, проблематику, а й особистісні характеристики персонажів. © Волковинський С.О.

Тому комплекс названих тенденцій ще до формування екзистенціалізму називається екзистенційністю,оскільки екзистенціалізм – художньо-філософська основа, а екзистенційність – визначальна домінанта світовідчуття персонажів, умонастрій літератури доби модернізму. © Волковинський С.О. © Волковинський С.О. © Волковинський С.О.

Людина отримує тільки те знання, яке усвідомлює ! © Дякую за увагу ! © Волковинський С.О.