Презентація на тему:
Розвиток світової та вітчизняної соціологічної думки

Тема: Розвиток світової та вітчизняної соціологічної думки. План 1.Класичний період у розвитку світової соціології. 2.Школи, концепції, ідеї.

Огюст Конт (1798-1857) родоначальник позитивізму, суть якого полягає у відмові від абстрактних міркувань про суспільство, і у створенні «позитивної» соціологічної теорії, яка повинна стати доказовою і загальнозначущою, як і природничі теорії. Конт спочатку наводить визначення суспільної науки як ‘’соціальної фізики’’, а пізніше як ‘’соціології’’. Контівська соціологія грунтувалася на законах біології, істотними у ній були методи дослідження суспільства, основним з яких Конт вважав спостереження, а найбільш адекватним природі соціальних явищ – історичний метод.

О. Конт поділяв соціологію на дві частини: соціальну статику розглядає суспільство як єдине органічне ціле, вивчає умови його існування, закони функціонування, це теорія суспільного порядку, організації, гармонії. соціальну динаміку вивчає процеси суспільних змін, закони розвитку соціальних систем.

Стадії розвитку мислення: Теологічна – домінує релігійна міфологія, явища природи і життя людей пояснюються впливом надприродних сил. Метафізична – місце релігійного уявлення займає дослідне знання про явища світу і життя людей, але за слабкого розвитку науки поняття, що відображають ці явища, досить абстрактні. Позитивна – на зміну двом попереднім приходять наукові дослідження законів природи і життя людей.

Стадії еволюції суспільства: Примітивна; Проміжна; Позитивна. О.Конт вважав, що суспільство стає також більш складним, диференційованим і спеціалізованим через поділ праці, який разом з мовою і релігією веде до зміцнення соціальної солідарності.

Герберт Спенсер(1820—1903). Праця «Основи соціології» (1877 р.) була однією з перших спроб побудови цілісної соціологічної системи на етнографічному матеріалі; застосував принцип еволюції як методологічної основи будь-якого знання, що дало змогу розглядати суспільство з точки зору поступальності його розвитку;

Погляди Г. Спенсера Соціальна еволюція, за Спенсером, — це прогресивний розвиток суспільства по шляху його ускладнення і вдосконалення діяльності соціальних інститутів. Основними складовими еволюції, в тому числі соціальної, є: інтеграція — перехід від простого до складного; диференціація — перехід від однорідного до різнорідного; зростання порядку — перехід від невизначеного до визначеного.

Погляди Г. Спенсера розподіл функцій між органами — спільна риса як суспільства, так і живого організму. кожне розвинуте суспільство має три системи органів: виробничу розподільну регулятивну. Як специфічні частини суспільства виділяв соціальні інститути: домашні обрядові політичні церковні професійні промислові розглядаючи їх як продукти повільної еволюції.

Г. Спенсер виокремив два типи суспільства: переважає промисловість і торгівля, з'являється політична свобода, стає гнучкішою соціальна організація. характеризується централізованим контролем та ієрархічною системою влади, в ньому понад усе ціниться дисципліна, а церква схожа на військову організацію.

Погляди Г. Спенсера Головною ознакою суспільного розвитку є розподіл праці, який веде до становлення індустріального суспільства. Соціологія Г. Спенсера підкреслено індивідуалістична: “Суспільство існує для блага своїх членів, а не члени його існують заради суспільства”. закон «рівної свободи», за яким усі індивіди повинні користуватися таким її обсягом, який узгоджується з рівною свободою інших індивідів.

Погляди Г. Спенсера Держава — вільна організація, що охороняє вільних індивідів. Вона не повинна займатися комерційним законодавством, керувати релігійними установами, благодійними товариствами. Головне завдання держави — здійснення правосуддя і забезпечення дотримання закону рівної свободи, що практично означає захист власності громадян від пограбування і війн.

Натуралістична соціологія Школи: Органічна соціального дарвінізму расово-антропологічна географічна - геополітична

Органічна школа в соціології (Г.Спенсер, О.Стронін, А.Шеффле та ін.) Розглядала суспільство як живий організм, а соціальну диференціацію суспільства — аналогічно до розподілу функцій між різними органами. Альберт Шеффле (1831 —1908) економічне життя суспільства ототожнював з обміном речовин в організмі, тобто суспільство – це органічна цілісність, подібна до біологічного організму, але відрізняється від нього п’ятьма типами соціальної тканини та трьома видами основних органів.

Види соціальної тканини (за А.Шеффле): засоби комунікації і житлове обладнання, які не притаманні біологічному організму; захисна тканина (одяг, покрівля, різноманітні покриття); тканини, що складаються з економічних, культурних, соціальних організацій; тканини, що утворюють організації та установи, призначення яких виконання державних функцій, реалізація влади; психофізична тканина ( основа інтелектуальної сфери діяльності).

Види органів та інститутів (за А.Шеффле):: - зовнішні органи (виробництво, транспорт, торгівля, охорона); - внутрішні (спілкування, виховання, релігія, наука, література, мистецтво); - координаційно-регулюючі (держава та її установи).

Соціальний дарвінізм (У.Беджгот, Л.Гумплович, Г.Ратценхофер та ін). Ця школа, започаткована наприкінці XIX ст., спиралась на вчення Г. Спенсера. Основна ідея соціального дарвінізму – спроби довести, що в основі соціальної структури лежать природні здібності людини. Будь-які соціологічні положення не мають суперечити природним науковим законам, що управляють людською природою.

Основні ознаки соціально-дарвіністського напрямку: натуралізація соціального; визнання боротьби за існування та природного відбору як головних соціальних детермінант; аналіз в цьому контексті соціальних конфліктів і суперечностей.

Погляди Л.Гумпловича (1838—1909). пояснював соціальні явища з позицій натуралізму, розглядаючи історію людства як природний процес, а соціальні закони як просто різновидність законів природи. предмет соціології – дослідження соціальних спільностей і їх взаємовідносин, що відрізняє соціологію від філософії, історії. суспільство розглядається як субстанційне утворення, особлива система, що не зводиться до взаємодії індивідів.

У. Беджгот у праці ‘’Фізика і політика’’ обґрунтувати наступні ідеї: -         боротьба між різними соціальними групами є головним законом соціальної еволюції; -         прагнення до панування в суспільстві є соціальним варіантом дії законів природи; -         згуртованість соціальної групи забезпечується нормами, вимогами, правилами, які передаються шляхом наслідування; -         ціннісні орієнтації та норми соціальної групи є відносними за своїм характером, оскільки зазнають певних еволюційних змін або взагалі втрачають своє значення; -         у суспільстві перемагають ті групи, які зазнали найменших змін у процесі еволюції.

Расово-антропологічна школа.(Ж.-А. де Гобіно, О. Аммон, Ж. де Ляпуж, Х.С. Чемберлен). Її представники інтерпретували суспільний розвиток у поняттях спадковості, «расового добору», боротьби «вищих» і «нижчих» рас. В расово-антропологічній школі виділяють два напрями: перший пов'язаний зі спробами розкрити глобальні рушійні сили розвитку всесвітньої історії; другий – виходить з розуміння природного відбору і боротьби за виживання, що проповідувалось соціальним дарвінізмом.

Спільним для концепції цієї школи було: визнання расового чинника як головної детермінанти суспільного розвитку; проголошення культурної та біологічної відмінності рас; визнання ієрархічності рас; заперечення можливості змішування рас.

Ж.Гобіно у праці ‘’Нариси про нерівність людських рас’' обґрунтовує наступні ідеї: - расові особливості – це головні детермінанти суспільного розвитку; - інтенсивність розвитку раси залежить від її біологічної чистоти; - “історичною расою” є біла раса.

Географічна школа. (Г.Т.Бокль, С.Соловйов, Л.І.Мечніков, Ф.Ратцель та ін.) Основні ідеї цієї школи були закладені ще у творчості Ж.Бодена і Ш.Монтеск’є, які намагалися дослідити роль географічного середовища та природних умов у житті суспільства. Основну увагу представники географічної школи зосереджували на: взаємовідносинах географічного середовища і соціальних груп, значенні географічного середовища для розміщення промисловості, економічного зростання, процесів урбанізації й індустріалізації, розвитку культури і політичного устрою.

Томас Бокль (1821 —1862) Намагався підняти історію на один рівень з іншими галузями суспільного знання. Вирішальне значення в суспільному розвитку надавав географічним чинникам (таким, як клімат, грунт, ландшафт, їжа та ін.). Вважав, що все повинно бути результатом двоякої дії: дії зовнішніх умов на дух людини і духу людини на зовнішні умови. Основною рушійною силою суспільного прогресу вважав “розумовий чинник”.

Соціальний прогрес, зв’язаний з розвитком промислового виробництва і техніки, свідчить про гігантське зростання влади людини над природою. Люди об’єднуються, кооперуючись, узагальнюючи зусилля з метою виживання. Природа рідко створює сприятливі умови для існування людини. З сукупності факторів, що визначають розвиток суспільства, Л.Мечніков виділяє природно-географічні і фізичні явища і сфери. Л.І.Мечніков (1838-1888)

С.Соловйов - Основоположником географічного детермінізму ХIХ ст.. в Росії Виділяють три тенденції у його концепції: -         соціологічний реалізм, який одержав своє втілення в розкритті впливу географічного середовища на життя людей; -         погляд на державу як на розумного творця влади і станів; -         залежність прогресу від релігійних переконань людини. Психологічний склад населення, соціальна структура суспільства обумовлюються навколишніми природними умовами.

Геополітика Карл Хаусхофер (1869—1946). Геополітика – це міждисциплінарний напрям, що вивчає залежність зовнішньої політики держав, міжнародних відносин від системи політичних, економічних, військових взаємозв'язків, зумовлених географічним положенням країн, кліматом, природними ресурсами, розселенням тощо. С.Рудницький - засновник геополітичного напрямку в Україні. Тип політичного устрою держави залежить від історико-географічних традицій народу-державотворця, а процес формування та розвитку держави повинен відбуватися як політико-географічної одиниці.

Передумови виникнення психологічного напряму: Не правильне співвідношення між соціальними та природними умовами існування суспільства і надала перевагу останнім. ХIХ ст. - криза біолого-натуралістичних теорій і посилення психологічних тенденцій у соціології. незадоволеність примітивними біоорганічними аналогіями, привело до зростаючого інтересу до проблеми мотивації та психологічних механізмів соціальної поведінки.

Психологічна соціологія У психологічній соціології виділяють такі концепції: - психологічний еволюціонізм; - інстинктивізм; - «психологія народів» (тісно пов'язана з етнографією); - інтеракціонізм.

- психологічний еволюціонізм Засновник психологічного напряму Лестер-Френк Уорд (1841 - 1913) стверджував, що з виникненням людства єдина до тих пір еволюція роздвоюється і спонтанний розвиток стихійних сил (генезис) доповнюється свідомими діями людини, що ставить перед собою певні цілі. Цей свідомий аспект еволюції Уорд називає телезисом. Франклін-Генрі Гіддінгс (1855 —1931), суспільство - це психічне явище, зумовлене психічним процесом, а тому соціологія повинна поєднувати як суб'єктивне, так і об'єктивне бачення соціального світу. Первинний та елементарний суб'єктивний соціальний факт, за Гіддінгсом, - це «усвідомлення роду», тобто визнання себе й інших причетними до одного роду.

- інстинктивізм Видатним представником інстинктивізму є психолог Вільям Мак-Дугал (1871 — 1938). Кожне суспільне явище - це певний інстинкт чи низка інстинктів. Так, війни - це схильність людей до забіякуватості, а нагромадження суспільного багатства - скупість й корисливість. Саме стадний інстинкт утримує людей разом і є в основі більшості інстинктів суспільства.

Психологія народів Гюстав Лебон (1841-1931). Європейське суспільство вступає в новий період свого розвитку – в ‘’еру юрби’’, коли розумне критичне начало, втілене в особистості, придушується ірраціональною масовою свідомістю. У зібранні виникає колективна душа, завдяки цьому воно стає організованою, одухотвореною юрбою, єдиним творінням, підкоряється закону духовної єдності.

Габріель Тард (1843-1904) Суспільство є продуктом взаємодії індивідуальних свідомостей через передачу людьми один одному і засвоєння ними вірувань, переконань, бажань, намірів та ін. Суспільні процеси пояснював дією психологічного механізму наслідування, на якому будуються людські взаємовідносини. Відповідно до цього він трактував громадську думку і ‘’психологію натовпу’’. Головну увагу звертав на процесс диференціації громадської думки і формування на цій підставі інтелектуальної спільноти, зцементованої єдності думок.

- інтеракціонізм В центрі уваги – процес взаємодії індивідів. Але сама особистість, будучи суб’єктом цієї взаємодії, усвідомлюється не як абстрактний індивід, а як соціальна істота, що належить до певних соціальних груп і виконує певні соціальні ролі.

Погляди Г.Зіммеля (1858-1918) Теорія історичного розуміння. Згідно з нею будь-який вид діяльності можна вважати зрозумілим, коли психічні процеси, на основі яких склалася певна усвідомлена соціальна дія, викликають в інтерпретатора ту саму реакцію, що й у самого діяча. Таке розуміння — розуміння «об'єктивної» дії, а не діючої особи — перший етап процесу. Наступний — розуміння мотивів і відчуттів діючого індивіда.

Погляди Е. Дюркгейма (1858-1917) Соціологія близька до природничих наук з характерним для них індуктивним методом і принципом об'єктивного спостереження. У своїй книзі «Метод соціології» він формулює правила соціологічного пізнання, які мали гарантувати об'єктивність та ефективність наукового пошуку. Основне з них: соціальні факти потрібно розглядати як предмети. Основними ознаками соціальних фактів є: - об'єктивне існування щодо окремих індивідів; - примусовий вплив на індивідів.

Соціологія (за Дюркгеймом) є наукою про соціальні факти - ідеї, норми, цінності, вироблені колективною свідомістю людей. Їх вплив на людей здійснюється через соціальні інститути (правові, релігійні та ін.). Аномія — стан соціальної системи, за якого значна частина громадян, знаючи про існування обов'язкових норм, ставиться до них негативно або байдуже. Проблему самогубства, розглядав як дію людини, невдоволеної життям (нещастям), як соціальний факт, породжений соціальним середовищем, — теж своєрідна аномія.

Погляди Макса Вебера Найвагоміша його заслуга полягає у розвитку методологічних аспектів соціології. Основоположник так званої «розуміючої соціології», теорії соціальної дії, теорії ‘’ідеальних типів’’ Суспільство та його індивіди трактувались як такі, що виявляються в процесі інтеракції, а не як певні «готові факти». Ідеальний тип - не мета, а засіб, методологічний інструмент дослідника, застосовуваний для впорядкування хаотичної соціальної дійсності та її розуміння.

Соціальні дії поділяють на: цілераціональна дія — людина виразно уявляє мету і засоби її досягнення та зворотну реакцію інших людей на свої дії; критерієм раціональності є успіх; ціннісно-раціональна дія — виконується на основі свідомої віри в етичну, естетичну, релігійну цінність певної поведінки; - афективна дія — здійснюється на основі неусвідомлених психологічних імпульсів, почуттів; - традиційна дія — відбувається на основі звички.

Компоненти соціальної нерівності (за М. Вебером) Багатство означає значно більше, ніж зарплата (багаті часто взагалі не працюють, проте одержують великі прибутки за рахунок власності, ка піталовкладень, нерухомого майна, акцій, облігацій). Престиж Влада — здатність людини чи групи людей реалізовувати плани, здійснювати певну політику, долаючи опір інших людей або груп

Вебер виділяє три чистих типи панування: Традиційне — базується на звичаях, традиціях певної поведінки, певного типу підкорення (н-д, патріархальне: батька родини, царя); Легальне — ґрунтується на довірі до права, закону, згідно з яким підкоряються не особистості, а чинним законам; Харизматичне — опирається на безперечну довіру до лідера. Харизматичний лідер — не просто старша за посадою людина, а обов'язково вождь, за яким ідуть послідовники (великі полководці, видатні політики, пророки, засновники держав).

Питирим Сорокін (1889-1968) автор теорії соціальної стратифікації і соціальної мобільності, теорії цінностей і культурної динаміки. Принципи соціології обґрунтовані в праці “Система соціології ” Об’єктивним вивченням його соціології є соціальна поведінка і діяльність людей, соціальні групи і структура суспільства в цілому, соціальні процеси, які в ньому відбуваються.

Толкотт Парсонс Соціальна дія є елементом системи людської дії, де поняття дія зближується з поняттям поведінка. Свідомість соціальної дії наслідок певної роботи механізму людської свідомості, що ставить свідоме в залежність від несвідомого. Компоненти соціальної дії: діяч з його потребами і метою, ситуація – сукупність конкретних умов, обставин середовища, в якій діє діяч і орієнтація діяча в ситуації, формуючи конкретні способи та методи реалізації потреб, мети.

Вільфредо-Федеріко Парето (1848—1923) вважав соціологію синтезом різних суспільних дисциплін, а її метою — вивчення суспільства в цілому; застосовував логіко-експериментальний метод; соціальна гетерогенність суспільства (неоднорідність), зумовлена довічною психологічною нерівністю індивідів. Еліту і нееліту утворюють відповідно вища і нижча верстви суспільства. Відбувається циркуляція (кругообіг) еліт.