Презентація на тему:
"Екомережі"

Екомережі Акоєвої Н. 11-а

Екологі чна мере жа (Екомережа) — єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об'єктиприродно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі — природних регіонів, екологічних коридорів, буферних зон.

До складових структурних елементів екомережі включаються: а) території та об'єкти природно-заповідного фонду; б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони; в) землі лісового фонду; г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів;

є) інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність); є) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України; ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України;

Відповідно до закону України "Про природно-заповідний фонд" № 2456-XII від 16 червня 1992 року Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду на основі багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угод. В концепції збереження біологічного різноманіття України (№ 439 від 12 травня 1997 року) зазначено, що серед основних напрямів діяльності у сфері збереження біологічного різноманіття є створення національної екологічної мережі з метою відновлення природних середовищ існування дикої флори та фауни, покращання стану збереження окремих компонентів біологічного різноманіття, зміцнення екологічних зв'язків та цілісності екосистем. Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000 - 2015 роки" був прийнятий 21 вересня 2000 року. Ця програма розроблена в контексті вимог щодо подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту. Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіальної єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій.

У Програмі зазначено, що період її реалізація поділяється на два етапи - 2000 - 2005 та 2006 - 2015 роки. На першому етапі передбачається забезпечити збільшення площі окремих елементів національної екологічної мережі, застосування економічних важелів сприяння їх формуванню на землях усіх форм власності, створення відповідної нормативно-правової бази, здійснення комплексу необхідних наукових досліджень та організаційних заходів. На другому етапі планується довести площу національної екологічної мережі до рівня, необхідного для забезпечення екологічної безпеки країни, введення в дію сталої системи природоохоронних заходів збереження ландшафтного і біологічного різноманіття. Закон України "Про екологічну мережу" № 1864-IV був прийнятий 24 червня 2004 року і вступив в силу з 1 січня 2005 року. В цьому законі сформульовані основні принципи формування, збереження та використання екомережі. Також в Законі визначені повноваження Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, заповідної справи, а також гідрометеорологічної діяльності й місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері формування, збереження та використання екомережі. Відповідно до Закону України "Про екомережу" до структурних елементів екомережі відносяться ключові, сполучні, буферні та відновлювані території. Ключові території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Сполучні території (екокоридори) поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу. Буферні території забезпечують захист ключових та сполучних територій від зовнішніх впливів. Відновлювані території забезпечують формування просторової цілісності екомережі, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану.

Перелік ключових територій екомережі включає території та об'єкти природно-заповідного фонду, водно-болотні угіддя міжнародного значення, інші території, у межах яких збереглися найбільш цінні природні комплекси. Насамперед це регіони Карпат, Кримських гір, Донецького кряжу, Приазовської височини, Подільської височини, Полісся, витоків малих річок, окремих гирлових ділянок великих річок, прибережно-морської смуги, континентального шельфу тощо. Перелік буферних зон екомережі включає території навколо ключових територій екомережі, які запобігають негативному впливу господарської діяльності на суміжних територіях. Це можуть бути не лише природні території екстенсивного використання (пасовища, сіножаті, експлуатаційні ліси, ставки тощо), а й орні території з досить безпечним (зокрема без застосування мінеральних добрив) веденням сільського господарства. Перелік сполучних територій екомережі включає території, що забезпечують зв'язки між ключовими територіями та цілісність екомережі. Це 3 широтних природних коридори, що забезпечують природні зв'язки зонального характеру: Поліський (лісовий) екокоридор, що охоплює основні болотні масиви, регіони головного водозбору Дніпра з притоками та частково - водозборів Західного Бугу,Південного Бугу, Дністра, Сіверського Дінця; на цій території порівняно багато незмінних ландшафтів. Галицько-Слобожанський (лісостеповий) екокоридор, до якого потрапляють ділянки басейнів усіх рік першої величини, зони Карпатської та Подільськоїендемічності, пралісові ділянки - букові та смерекові - в Карпатах, діброви Поділля та Слобожанщини, сосняки Слобожанщини, грабові ліси Розточчя, степові ділянки Опілля, Придніпров'я, реліктові крейдові ценози Сіверського Дінця, рефугіуми реліктових угруповань в Карпатах, на Опілля, Поділлі. Південноукраїнський (степовий) екокоридор, до якого потрапляють клаптики степових ділянок, літоральні та аквальні екосистеми, петрофітні та плавневі ценози, ендеми та релікти Прибужжя, Приазов'я, степового Криму.

Також до сполучних територій екомережі відносяться меридіональні екокоридори, просторово обмежені долинами великих річок - Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, Сіверського Дінця, які об'єднують водні та заплавні ландшафти - шляхи міграції численних видів рослин і тварин. Окремий природний коридор, що має міжнародне значення, формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Азовського і Чорного морів, який оточує територію України з півдня. Перелік відновлюваних територій екомережі включає території, що являють собою порушені землі, деградовані і малопродуктивні землі та землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, інші території, важливі з точки зору формування просторової цілісності екомережі.

Природні заповідники України — це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси і явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування. Заповідник — вища форма охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться комплексні наукові дослідження. Заповідники є в кожному великому природному комплексі.

Назва Рік заснування Площа, га Область Асканія-Нова 1898 33307,6 Херсонська область Природний заповідник «Горгани» 1996 5344,2 Івано-Франківська область Дніпровсько-Орільский природний заповідник 1990 3766,2 Дніпропетровська область Древлянський природний заповідник 2009 30872,8 Житомирська область Природний заповідник «Єланецький степ» 1996 1675,7 Миколаївська область

Казантипський природний заповідник 1998 450,1 Автономна Республіка Крим Канівський природний заповідник 1923 2027 Черкаська область Карадазький природний заповідник 1979 2872 Автономна Республіка Крим Кримський природний заповідник Філії: «Лебедині острови» 1923 44175 Автономна Республіка Крим Луганський природний заповідник Філії: Станично-Луганський заповідник, «Провальський степ», «Стрільцівський степ» 1968 2122 Луганська область Природний заповідник «Медобори»Філії: Кременецькі гори. 1990 10521 Тернопільська область Природний заповідник «Мис Мартьян» 1973 240 Автономна Республіка Крим

Природний заповідник «Михайлівська цілина» 2009 882,9 Сумська область Опукський природний заповідник 1998 1592,3 Автономна Республіка Крим Поліський природний заповідник 1968 20104 Житомирська область Природний заповідник «Розточчя» 1984 2084,5 Львівська область Рівненський природний заповідник 1999 42288,7 Рівненська область Черемський природний заповідник 2001 2975,7 Волинська область Український степовий природний заповідник Філії: «Хомутівський степ», «Кам'яні могили», «Крейдова флора» 1961 3335,6 Донецька, Запорізька, Сумська області Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник 1973 14523 Автономна Республіка Крим

Національні природні парки України — заповідні території, що є частиною природно-заповідного фондуУкраїни. В них дозволено вільний доступ туристів. В Україні станом на 2011 рік налічується 40 національних природних парків загальною площею більше 10000 км² (1,8 % території), які розташовані у 12 з 24 областей іАвтономній Республіці Крим. Також 21 жовтня 2010 року Сіверсько-Донецький природний парк було позбавлено статусу національного.[1][2] Зараз ведуться активні роботи зі створення найбільшого в Україні національного природного парку «Подесіння».[3]. Також планують створити у львівський області національний природний парк «Чайковицький»[4]. Правові основи організації, охорони та ефективного використання національних природних парків України, як частини природно-заповідного фонду України, визначає Закон України «Про природно-заповідний фонд України».

Національний природний парк «Верхнє Побужжя»

Національний природний парк «Азово-Сиваський»

Національний природний парк «Білобережжя Святослава»

Національний природний парк «Верховинський»

Державний ландшафтний заказник «Мис Айя» — об'єкт природно-заповідного фонду загальнодержавного значення в Балаклавському районі Севастополя.

Державний ботанічний заказник місцевого значення «ВОРОНІЗЬКИЙ» ПАСПОРТ території природно-заповідного фонду України   Категорія. Державний ботанічний заказник місцевого значення Назва. Воронізький Місцезнаходження. Воронізьке лісництво, кв.5-12 Площа. 340 га Коли і яким рішенням прийнято. Рішенням Сумського облвиконкому від 03.12.1980р .№70 Кому підпорядковується. Міністерство екології та природних ресурсів України Державне управління екології та природних ресурсів у сумській області Районна екологічна інспекція Шосткинського району Передано під охоронне зобов'язання. 18 вересня 1986 року

Заповідник "Кам'яні могили"

Мис Плака в селищі Утьос

Гора Хрестова

Річка Смотрич

Пам'ятки природи місцевого значення До державних пам'яток природи місцевого значення відносяться природні об`єкти, що мають особливу цінність і є унікальними або типовими для одного регіону. Беруться під охорону, як і пам'ятки загальнодержавного значення, для збереження в природному стані в наукових, а тепер культурно-освітніх та естетичних цілях На Рівненщині 41 пам'ятка природи місцевого значення. Загальна їх площа - 306,5 га.

 Володимирецький парк - 28 видів рідкісних на Поліссі дерев і кущів. Заснований у 1827 році, Більський дендропарк (станція Біла Дубровицького району) - 100 видів рідкісних дерев і кущів, що проростають в умовах Полісся, а у Висоцькому дендропарку цього ж району - 116 рослин. Дендропарк Острозького лісгоспзагу - 150 видів дерев і кущів, дендропарк Рокитнівського лісгоспзагу - 220 видів.

Ботанічні пам'ятки природи  Насадження сосни чорної на площі 1 га. (с. Каленики Березнівського району); єдиний екземпляр псевдотсуги тисолистої (с. Мутвиця Зарічненського району) в області, урочище "Лиса гора"  - місце проростання рідкісних степових рослин: самосин передгірний, костриця піхвова, осока низька та інші. Дві З00-річні дрібнолисті липи в с.Устенське-ІІ Здолбунівського району, посаджені наприкінці XVII ст; при Устенській школі-інтернаті - 400-річний каштан - єдиний такого віку каштан кінський в області; віковічні липи дрібнолисті у с.Уїздці цього ж району, посаджені за часів кріпосницького права; дуб-велетень віком 570 років у Дублянському лісництві Млинівського району; "Купринівське дерево" (в с Кузьмівка Сарненського району) - симбіоз дуба і берези, вік дуба - 160 років, берези - 80 р.

Висновок