Презентація на тему:
Як добре те, що смерті не боюсь я... Життєвий і творчий шлях В.Стуса

«Як добре те, що смерті не боюсь я…» Життєвий і творчий шлях Василя Стуса Презентація виконана Пековою С.О.

Василь Стус (1938-1985)

Народився в селянській родині. 1939 батьки — Семен Дем'янович та Ірина Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Ще через рік (1940) забрали туди своїх дітей.

Закінчивши середню школу зі срібною медаллю, Василь вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту м. Сталіно. Закінчивши 1959 навчання з червоним дипломом, три місяці вчителював в селі Таужня Кіровоградскої області, після чого два роки служив в армії. Під час навчання і служби став писати вірші. Тоді ж відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке; переклав близько сотні їх віршів. Ці переклади було згодом конфісковано і втрачено. 1959 опублікував свої перші вірші.

По закінченню служби в збройних силах (1960) три роки працював редактором газети «Соціалістичний Донбас», після чого 1963 вступив до аспірантури Інституту літератури Академії наук УРСР у Києві. Того ж року опублікував добірку віршів.

У вересні 1965 під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» в Києві взяв участь в акції протесту проти арештів серед української інтелігенції, за що Стуса звільнили з інституту. Після цього заробляв на життя, працюючи на будівництві, в котельні, в конструкторському бюро.

Пропозицію Стуса опублікувати 1965 свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева». Однак її опублікували в самвидаві, а пізніше вона потрапила до Бельгії й 1970 була видана в Брюсселі. Восени 1972 заарештований і засуджений на п'ять років примусової праці і три роки заслання за «антирадянську агітацію і пропаганду». Весь термін ув'язнення перебував у концтаборах Мордовії. Більшість віршів, що Стус писав у концтаборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. По закінченню строку в концтаборі Стуса 1977 вислали в Матросове Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях. Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався до гельсинської групи захисту прав людини. В травні 1980 був знову заарештований і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

Стусові, що перебував у концтаборі в Кучино, заборонили бачитися з родиною. Однак його записи 1983 вдалося переправити на Захід. 1985 Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури. 28 серпня 1985 Стуса відправили в карцер. На знак протесту він оголосив голодування. В ніч 3 на 4 вересня він помер, можливо, від переохолодження. Його поховали на табірному цвинтарі. Прохання родини перевести тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов термін ув'язнення.

Твори В.Стуса ДВОЄ СЛІВ ЧИТАЧЕВІ ВЕСНЯНИЙ ВЕЧІР. МОЛОДІ ТУМАНИ ОСТАННІЙ ЛИСТ ДОВЖЕНКА ВЕСЬ ОБШИР МІЙ — ЧОТИРИ НА ЧОТИРИ СТО РОКІВ ЯК СКОНАЛА СІЧ ЗА ЛІТОПИСОМ САМОВИДЦЯ НА КОЛИМСЬКІМ МОРОЗІ КАЛИНА НЕ ОДЛЮБИ СВОЮ ТРИВОГУ РАННЮ ЯК ДОБРЕ, ЩО СМЕРТІ НЕ БОЮСЬ Я У ЦЬОМУ ПОЛІ, СИНЬОМУ, ЯК ЛЬОН ТЕРПИ, ТЕРПИ — ТЕРПЕЦЬ ТЕБЕ ШЛІФУЄ ПАМ'ЯТІ А. Г. О ЗЕМЛЕ ВТРАЧЕНА, ЯВИСЯ НЕ МОЖУ Я БЕЗ ПОСМІШКИ ІВАНА НА КОЛИМІ ЗАПАХЛО ЧЕБРЕЦЕМ ВЕРНИ ДО МЕНЕ, ПАМ'ЯТЕ МОЯ Церква святої Ірини Наснилося, з розлуки наверзлося Мені зоря сіяла нині вранці Твоє життя минуло й знебуло Пахтять кульбаби золоті меди О Боже мій! Така мені печаль Довкола мене - цвинтар душ За мною Київ тягнеться у снах Посоловів од співу сад На схід, на схід, на схід, на схід Ярій, душе. Ярій, а не ридай Як тихо на землі! Як тихо! Тільки тобою білий святиться світ Крізь сотні сумнівів я йду до тебе Сто плах перейди, серцеокий Запахло сонцем, воском і зелом Гойдається вечора зламана віть Горить сосна — од низу до гори ЗА ЧИТАННЯМ ЯСУНАРІ КАВАБАТИ Господи, гніву пречистого

Народе мій, до тебе я ще верну, Як в смерті обернуся до життя своїм стражденним і незлим обличчям. Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі і в смерті з рідним краєм поріднюсь . В.СТУС